Анатолій БЛИЗНЮК, голова Донецької обласної ради: «Є проблема? Розв’яжімо її на сто років наперед! Бо діри латати, що на місці тупцювати»

Розмова з головою Донецької обласної ради Анатолієм Близнюком відбулася одразу після завершення сесії, яка тривала три з половиною години без перерви. Збоку робота ради видавалася добре налагодженим механізмом. Недаремно виборці регіону цінують більше розторопних господарників, ніж промовистих політиків. Чи є обласна рада колективом однодумців? Де гарантія, що буде виконано заплановані програми? Чи готова громадськість брати участь в управлінні? Про це в інтерв’ю з головою обласної ради.

– Анатолію Михайловичу, програми, які приймає обласна рада, досить точно відбивають особливості та нерозв’язані проблеми краю. Причому документи розраховані на, так би мовити, далекий горизонт: п’ять, десять, навіть п’ятнадцять років. Тобто не на одну депутатську каденцію. Ви впевнені, що намічене буде виконано?

– Гарантія виконання цих програм передусім у їхній реалістичності. Приміром, у нас в області 17 районів, і всі хочуть газифікацію. Ми кожному даємо по 50 чи 100 тисяч, і в усіх районах починають будувати нові об’єкти. Які, по-перше, просто не мають завершених проектів, а по-друге, відсутня чітка стратегія, для чого вони це робитимуть. Усі потроху почали, і ні в кого нічого не завершене. І так щороку.

Ми кажемо: ні, хлопці, не так. Нічого нового починати не будемо і проранжуємо, що маємо. Приміром, там, де газопроводи готові більш як на 50 відсотків, разом із територіальною громадою усі кошти концентруємо й завершуємо газифікацію. А наступного року йдемо далі. Так завершимо всі об’єкти, а потім поглянемо, які проблеми ще залишилися нерозв’язаними. Це осмислена, усвідомлена робота. А принципу, мовляв, дайте грошей – ми витратимо, я не сприймаю.

Не можна виривати з контексту якусь частину проблеми, підхід має бути комплексний. І обласна рада, вважаю, повинна бути тим органом, який працює на перспективу, має усвідомлену стратегію й тактику своїх дій.

– Чи не перебирає у такий спосіб обласна рада на себе повноваження власників і топ-менеджерів підприємств, визначаючи подальшу стратегію розвитку?

– У жодному разі. Власник СКМ Рінат Ахметов окреслює перспективу і на Харцизькому трубному, і на «Азовсталі», і на інших підприємствах з урахуванням світових тенденцій. Краще за нього це ніхто не зробить. Але є питання нашої сфери відповідальності. Приміром, бізнесмен хоче надати допомогу дитячим будинкам. Ми йому вдячні, але повинні самі вирішити: що передусім слід зробити, щоб системно долати таке явище, як сирітство? В області 15 тисяч дітей виховують у дитбудинках та інтернатах, але лише 2,5 тисячі з них – круглі сироти. Решта є сиротами при живих батьках. Які або в тюрмі, або кинули дитину, чи ще якось обставини склалися. І такого хлопчика, або дівчинку, забрати до нової сім’ї неможливо. Тому, переконаний, треба працювати і з батьками, які роблять дітей сиротами. З’ясувати батьківські причини, із яких вони кинули дітей, допомогти їм – і дорослим, і дітям.

Є поточна робота на рівні простого виконавця. А є інновації, в тому числі в діяльності обласної ради. Ініціювати нові процеси, які допомагають людям жити краще, – це і називається відступом від стандартного мислення та підходу. Радий, що у мене багато однодумців. І депутати обласної ради не жили за принципом «як скажуть, так і зробимо», а ініціюють розгляд питань соціально-економічного розвитку, соціальної сфери, освіти, охорони здоров’я тощо. В нас достатньо і повноважень, і відповідальності, й це дає змогу нам виконати намічене.

Бачимо своє завдання в тому, щоб, оцінивши все, що маємо, окресливши стратегічну перспективу, запропонувати варіанти, як саме рухатися до мети.

Коли я чую дискусії, іти нам до Євросоюзу чи не йти, кажу однозначно: іти. Люди повинні розуміти, що ми прийдемо до беззбиткових цін у житлово-комунальному господарстві. А тому їх треба підняти як мінімум утричі. І рівень зарплат має зрости щонайменше у 4–5 разів. Чи можемо ми це сьогодні зробити? Ні. Тому з огляду на власну специфіку маємо сказати людям: зачекайте, зробімо спочатку у себе це й це. Візьмемо кращий досвід, який є у Європі, і йтимемо цим шляхом. Обласна рада саме той орган, який, на мій погляд, повинен бачити проблему і пропонувати варіанти її розв’язання. І не стандартні, приміром, просто залатати діряву трубу. А прокласти, скажімо, пластиковий водогін, який служив би сто років. Тобто йдеться про інновації.

Розробляємо підходи до реформування системи ЖКГ на основі ринкових відносин, здорового глузду. Щоб люди отримували якісну послугу і сплачували за неї сто відсотків. Плюс рівень рентабельності підприємства, яке надає послуги. Якщо ми цю схему не вибудуємо, залишимося і без води, і без тепла. Як нині: півобласті без гарячої води і начебто звикли до цього.

Ми виходимо з того, що потрібно здійснити запобіжні заходи для захисту соціально вразливих верств населення в системі житлово-комунального господарства. Персоніфікувати оплату! Нині людина, яка отримує 500 гривень, і та, що має 20 тисяч гривень на місяць, платить за однаковим тарифом. А він не забезпечує нормальної роботи комунального господарства.

В основі змін має бути ідеологія управлінських змін у системі житлово-комунального господарства. Ідеться про домоуправителів, керівні компанії, але не про жеки. Я кажу: люди, ви можете сьогодні найняти будь-яку іншу організацію, яка забезпечить вам комунальні послуги. Найефективніше така система працює в Макіївці. Там громада об’єдналася і сама розв’язує повсякденні проблеми. У під’їздах будинків ви побачите консьєржку, штори, квіти на підвіконні. А занедбаний колись підвал мешканці будинку перетворили на місце, де зустрічаються за чашкою чаю.

– Чи готові наші люди брати на себе більше повноважень? Чи змінюється роль громадськості в житті сіл, міст, районів?

– Гадаю, нам повинно бути соромно, коли міжнародні громадські організації приходять до нас і в День довкілля вилучають із річок автомобільні покришки, пляшки, демонструючи, як громада має брати участь у розв’язанні власних проблем. Пам’ятаю, в сусідній Луганській області сільська громада самотужки облаштувала пляж. Люди скинулися по 3–5 гривень, навели лад, поставили з очерету роздягальню, обладнали шашличницю, прибрали все сміття. І тепер там ніхто не кине порожню пляшку. Такі приклади ми у себе культивуємо й робитимемо так і надалі.

– Однак масштабні проекти в області, розраховані здебільшого на підготовку до проведення в Донецьку молодіжного чемпіонату Європи 2009 року та «дорослого» Євро-2012. Пам’ятаю, на одній з нарад ви заявили, що такі проекти не можуть коштувати дешево. Зрозуміло, державних коштів на них не вистачить. Як збільшити інвестиційну привабливість регіону?

– Є багато аспектів. По-перше, гроші люблять тишу. Тобто потрібна політична стабільність. По-друге – стабільність економічна. Не можна приймати рішення про створення спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, а потім на весь світ кричати: ні, ми передумали, все буде по-іншому! Так не буває в цивілізованому світі. Є правила гри, вони встановлені, інвестори повірили їм і прийшли.

Третій аспект. Бізнесмени кажуть: я готовий працювати, дайте мені землю та інфраструктуру, я збудую, приміром, готель «Хілтон». А йому пропонують, умовно кажучи, землю в селі Верхні Бокорізи, там шахтні виробки, до газопроводу 20 кілометрів, до води – 40, до електроліній – 50. Бери, працюй. Чи буде інвестор зацікавлений у цьому? Ні. Йому потрібно запропонувати перспективний план забудови центру міста. І не просто «точечкову» забудову, а з розумом зроблений проект, за яким нова будівля, вписана до єдиного архітектурного ансамблю, прикрашатиме місто. Бери, будуй. Ось земля, ось інфраструктура. І тоді інвестор зрозуміє: ми щиро запрошуємо його і щиро хочемо, щоб він тут працював, поважаємо його як соціально відповідального бізнесмена, який створить робочі місця, платитиме високу заробітну плату тощо.

Так, Євро-2009 і Євро-2012 потребують спорудження гідних готелів, аеропорту, шляхів. Однак є ще один чинник. Людина, яка приїздить до Донецька, проходить прикордонний контроль. На неї дивляться: ви, мовляв, з лиця несхожі з фотографією. А куди ви приїхали? А навіщо? А в яку фірму? І ще мільйон принизливих запитань, які не додають привабливості ані регіону, ані Україні загалом, а навпаки, відштовхують. Про наведений випадок мені розповідав один бізнесмен, який прибув до Донецька. І після такої «теплої» зустрічі в аеропорту він скаже: «Ні, хлопці, куплю-но я зворотний квиток і полечу назад». Тобто підготовку треба починати з людей, із власне нашого менталітету.

І далі – аеропорт, готелі, шляхи, місця, де гості зможуть пообідати, туристичні маршрути… Ми повинні не лише збудувати все до чемпіонату, а й бачити стратегічну перспективу. Щоб люди, які побувають у нас на Євро-2012, мали бажання приїхати і в 2013, і в 2014 роках.

– Чи можете приблизно визначити, який відсоток витрат для підготовки до чемпіонату має взяти на себе держава, а який – область, місто, бізнес?

– Я не ставив би так питання взагалі: частина держави й частина бізнесу. Мегапроекти Євро-2009 і Євро-2012 мають створити всі умови, щоб бізнес захотів заробити на них. Для мене особисто чемпіонат Європи лише прорив в іміджевій політиці регіону. Щоб нас не називали тими образливими словами, якими, на жаль, називають. Бізнес повинен зрозуміти, що сюди приїдуть десятки тисяч людей і на цьому можна заробити. Тому потрібна відповідна інфраструктура.

А в ній дрібниць не буває. Наприклад, будівництво летовища в Донецькому аеропорту. В усьому світі зведення таких об’єктів – стовідсотково фінансує держава. Скажімо, є величезний аеропорт у Мюнхені. Там кожні 30 секунд злітає чи сідає пасажирський літак. Хіба погано, якщо і Донецьк стане таким? Ми хочемо його таким зробити. Якщо держава це розуміє, прагне цього, вона повинна надати гроші для такого будівництва. А якщо не подобаються донеччани, то можете визначити розпорядником коштів державного бюджету кого завгодно.

Коли бізнесмен бачить у своїй компанії, що його працівник виконує більше, ніж належить, мислить інноваційно, пропонує нове, його заохочують, доручають кращу роботу. Тому й ми хочемо, щоб держава бачила в Донеччині ініціатора проектів державного рівня, брала участь в їхній реалізації, стимулювала область.

– В обласній раді торік відбувся «день відкритих дверей» для молодіжних лідерів. Пам’ятаю, на зустрічі зі школярами ви навіть пообіцяли профінансувати кілька проектів, які запропонувала молодь.

– Готувати перспективну молодь – мета мого життя. І не лише сьогодні. Вважаю першим своїм завданням знайти молодих людей, дати їм можливість навчитися. Готовий усе, що знаю, їм передати. За багатьма позиціями вони знають у двадцять разів більше за мене. Мають більше енергії, стараються, горять. І саме таку молодь, небайдужу до справи, що сповідує ідеологію побудови цивілізованої демократичної держави і громадянського суспільства, я прагну знайти.

– Ви проводите багато зустрічей з виборцями. Які порушені питання чи прохання здалися вам незвичайними?

– Я нормально ставлюся до будь-якого запитання, хоч якої сфери воно не стосувалося б. Тому що людина має право висловити свою думку. Я вислуховую всіх. І кажу: так, зрозумів, я це зроблю. Або кажу, що не зможу зробити. Сказати «ні» – це теж прийняття рішення.

– Нещодавно обласна рада заговорила про пілотний проект у галузі місцевого самоврядування. В чому він полягає? Чи не залишаться наміри на папері, адже місцеві ради і далі працюють у межах чинного законодавства, яке, за словами ваших колег, істотно обмежує повноваження рад?

– У межах чинного законодавства в нас достатньо повноважень, щоб реалізувати пілотний проект на півдні області: в Новоазовському, Тельманівському районах, Маріуполі. Звідти почнемо рухатися в побудові територіального, адміністративного устрою, єдиного медичного, освітнього простору, спрямованого на задоволення потреб людини. Переходимо до формування соціальних стандартів, яких у державі немає. Скажімо, певний набір послуг селянин повинен отримати в межах 5–7 кілометрів своєї місцини, нікуди не виїжджаючи. А інший перелік послуг він, приміром, зможе отримати в районному центрі. Ще якийсь – у Маріуполі чи Донецьку.

Якщо говорити про медицину, то сьогодні піраміда охорони здоров’я стоїть на вістрі. 85 відсотків коштів сконцентровано у великих містах та великих медичних центрах. Тим часом весь світ працює навпаки. 70 відсотків послуг надаються на базовому, найнижчому рівні через сімейного лікаря чи сільську амбулаторію. І ми акуратно, не вдаючись до революційних дій, поставимо піраміду на основу, щоб вона була стійкою.

На початку минулого року ми разом із колегами – головами обласних рад – зустрічалися в Донецьку і розглядали проекти бюджету. Радий відзначити, що 70 відсотків наших пропозицій буде реалізовано в бюджеті 2008 року. І те, що ми робимо в пілотному режимі, підтримують й інші регіони. На наш погляд, адміністративно-територіальна реформа має здійснюватися знизу. Ми це доведемо і однозначно продемонструємо в області й країні.