№5, березень 2008
12 березня виповнилося 145 років від дня народження Володимира Вернадського – видатного науковця зі світовим ім’ям, природознавця, засновника біогеохімії, мінералогії, радіогеології, автора вчення про ноосферу.
Випускник фізико-математичного факультету природничого відділу Петербурзького університету згодом працював в Італії, Німеччині, Франції. Професор Павлов запросив молодого вченого на роботу до Московського університету.
1904 року Російська академія наук призначає Вернадського завідувачем відділу Геологічного музею у Петербурзі. Згодом його обирають екстраординарним, ординарним академіком.
Щороку у спеціалізованих журналах Володимир Іванович публікує 10–15 статей.
1911 року, коли на знак протесту проти поліцейського свавілля з Московського університету звільнилися 21 професор і більш як сто викладачів, Вернадський був серед них. Уже у Петербурзі цього самого року він відзначив 25-річчя наукової й педагогічної діяльності. Його учні готують і випускають збірник своїх статей з посвятами вчителю.
1917 року Володимир Іванович як член Тимчасового комітету Держдуми разом із трьома колегами підписав телеграму цареві, у якій тому повідомлялося про переворот і пропонувалося зректися престолу.
Згодом як голова Комісії з підготовки реформи вищої школи, а потім і як заступник міністра освіти у травні 1918 року, він розпочинає організацію Української академії наук, президентом якої його обрали збори академіків 27 листопада 1918 року. Та вже у серпні 1919-го Київ захопило військо генерала Денікіна, й становлення наукового центру припинилося.
Невтомний Вернадський продовжив стрімку наукову діяльність, завідуючи Мінералогічним і Геологічним музеями. Згодом очолює Радіохімічну лабораторію, організовує експедицію до Сибіру на місце падіння Тунгуського метеорита, засновує Радієвий інститут. У Франції читає лекції з геохімії, працює над створенням науки про живі речовини – біогеохімію, відкриває Біогеохімічну лабораторію.
Його обирають членом Паризької академії наук із мінералогії.
А в СРСР проти геохімії з'являються розгромні статті. У Малій Радянській Енциклопедії 1934 року про Вернадського написано: «За своїм світоглядом – прихильник ідеалістичної філософії. У наукових працях проводить ідеї «нейтралізму» науки, виступає на захист релігії, містики і «живої матерії», заперечуючи матеріалістичну діалектику».
Після переїзду у 1934 році уряду СРСР і президії Академії наук із Ленінграда до Москви за станом здоров'я Володимир Іванович поїхав лікуватися за кордон, де й працював над книжкою «Наукова думка як планетарне явище». Вона побачила світ аж 1977 року.
За часів репресій Вернадський залишає усі адміністративні посади й працює лише науковим консультантом.
Та коли у червні 1940 року отримав із США від сина Георгія вирізку із газети, де йшлося про розгортання робіт із виробництва «нової ядерної енергії», почав опікуватися створенням в Академії наук «комісії з урану» на чолі з Хлопіним. До неї увійшли Курчатов, Вавілов, Щербаков, Капіца та інші провідні науковці.
17 травня 1941 року Вернадський пише у щоденнику: «Кажуть, німецькі війська на кордоні. Думаю, з нами вони церемонитися не будуть і пустять у дію гази. І в той же час розумове ослаблення комуністичного центру, недолугі дії влади, зростання незадоволення... «Любов до Сталіна» є фікцією, якій ніхто не вірить. Майбутнє тривожне. Я впевнений у силі російського (українського і т.п.) народів».
Протягом двох років учений працював над своєю найбільшою працею «Хімічна побудова біосфери Землі та її оточення». Повернувшись із казахстанської евакуації до Москви, почав створювати проект нового інституту, боровся з цензурою наукових журналів. У грудні 1944-го слабке здоров'я Вернадського підірвали спочатку жорстока застуда, а за кілька днів – летальний крововилив у мозок. Це сталося 6 січня 1945 року.
Про Володимира Вернадського написано сотні книг і статей. У Російській академії наук, де тривалий час працював учений, «Архів Вернадського» складається з 10 описів, які містять 4591 справу. Це 136302 сторінки архівних документів, третина їх доступна користувачам в електронному вигляді. Як кажуть фахівці, почерк Вернадського один із найскладніших в Архіві академії наук.
У київському Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського архівних матеріалів значно менше, вони – унікальні. Тут, зокрема, велика кількість фотографій, охоронна грамота, видана Володимиру Вернадському як «Голові-Презіденту Української Академії Наук», листи до близького друга й соратника у створенні Академії Агатангела Кримського. Їх зблизила дружба з Михайлом Драгомановим, якого Агатангел називав своїм «незабутнім учителем». Згадуючи про зустрічі з Вернадським понад 30 років тому, Кримський писав: «Ми розговорилися, згадали про Драгоманова – так і встановилися наші близькі стосунки».
«Найдорожчому моєму приятелеві і найкращій людині, яку я коли знав, академікові Володимиру Івановичу Вернадському присвячую сю книжечку своїх віршів», читаємо у другому виданні поетичної збірки А. Кримського «Пальмове гілля. Екзотичні поезії» 1908 року. А 9 серпня 1911 року Кримський напише Вернадському: «У моєму житті зустріч з Вами становить велику важливу смугу. Для Вас моє знайомство було лише епізодом, для мене – суттєвим відрізком життя... З першого ж моменту Ваша особистість вразила мене, вразила в багатьох відношеннях... Головним чином на мене вплинула Ваша гармонійність: і чудовий вчений, і людина з чутливим громадським принципом, і спеціаліст, і широкий філософ; не тільки сповідник відомих ідей, але й практичний, послідовний виконавець їх у житті».
Вернадський також високо цінував Агатангела Кримського. Організовуючи Українську академію наук у 1918–1919 роках вважав за необхідне залучити його до роботи. «У Київському університеті, – розповідав у «Спогадах» 1943 року Вернадський, – з-поміж професорів не було осіб, котрі були б видатними дослідниками в галузі мови, літератури, історії України. А без участі таких людей не можна було розробити Статут Української академії наук. Треба було шукати таких людей в іншому місці. Звернулись до професора Лазаревського інституту в Москві А. Ю. Кримського, великого вченого-орієнталіста, учня академіка Ф. Є. Корша. Кримський був не тільки орієнталістом, а й великим дослідником у галузі історії та граматики української мови, був видатним українським поетом і людиною колосальної ерудиції». В іншому листі Вернадський написав: «Пишу Вам по-русски, т.к. боюсь писать по-украински Вам, такому великому знатоку дорогого мне украинского языка: наделаю ошибок, а Вы это отметите».
Про їхні тісні дружні взаємини свідчить те, що Вернадський особисто організовував переїзд Кримського з Москви. Професор погоджувався їхати до Києва назавжди тільки зі своєю великою бібліотекою. А плани його були грандіозні: передати в дар майбутній Українській академії наук укомплектовану східною та українською літературою власну книгозбірню.
Так бібліотека та архів Агатангела Кримського опинилися в Києві і є неоціненним скарбом Центральної наукової бібліотеки імені В. І. Вернадського Національної академії наук України.
А слова її геніального засновника до професора Кримського говорять самі за себе: «Для мене і Україна, і Київ, і Українська Академія – дорогі й близькі, залишилися з моєю старою особистістю. Я радію їхньому зростанню і так вірю у велике призначення дорогої мені Бібліотеки і Академії».
Архів журналу Віче
![]() |
№7 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Вивезення будівельного сміття. Що потрібно знати
Ексдержсекретар Трампа розповів, яким може бути його "мирний план" для України
Сікорський про дозвіл Україні бити вглиб РФ: Крапля камінь точить
Як знайти надійний пункт прийому алюмінію в Києві?
Почему опытные туристы выбирают Lowa
Порівняння вісків для виготовлення свічок
Президент Словаччини погрожує Україні через припинення транзиту роснафти
Чехія готує нову ініціативу з постачання Україні снарядів на 2025 рік
Штаб Трампа подав скаргу на Гарріс через передачу грошей із фонду Байдена
Польський міністр назвав вирішення історичних суперечок щодо Волині умовою вступу України до ЄС