№5, березень 2008

Пошук ефективної форми державного правління в умовах сучасного розвитку України

Події останніх років, наявність конституційних конфліктів між вищими органами державної влади та реалії сьогоднішньої політики в нашій державі свідчать, що назріла потреба дослідити сучасну форму державного правління й дати відповіді на запитання: якою є Україна за формою державного правління після нещодавно внесених змін до Конституції України або на першому етапі конституційної реформи? А також оцінити внесені до Основного Закону зміни з точки зору розвитку парламентаризму, демократії, гарантій прав і свобод громадян. Щоб відповісти на ці актуальні в нашій країні питання, потрібно здійснити науковий аналіз проблеми становлення форми державного правління на сучасному етапі розвитку України.

24 серпня 1991 року Україна здобула свою довгоочікувану незалежність. Було прийнято важливий документ – Акт проголошення незалежності України. Але на той час у нашій державі діяли радянські закони, тому постала потреба створити конституційну базу для формування національного правового поля, прийняти нову Конституцію держави. В ніч на 28 червня 1996 року Верховною Радою було прийнято Конституцію України, яка стала фундаментом нового конституційного ладу в державі та найважливішою подією в житті українського народу. На цьому етапі відбулися формування нових органів державної влади, становлення Конституційного Суду, парламентські та президентські вибори у строки, встановлені новою Конституцією. Фактично Конституція України, як основа модернізації та трансформації конституційного ладу держави та суспільства, закріпила певну форму організації державної влади та її інститутів. У ній було проголошено принцип поділу державної влади, що докорінно різнився від радянської системи влади, керівним центром якої була Комуністична партія.

Аналіз розподілу повноважень між Президентом України, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів за Конституцією України, до внесення до неї змін, дає, на мій погляд, відповідні підстави говорити не про президентсько-парламентську форму державного правління, а більшою мірою про президентську форму. Про це свідчить обсяг повноважень Президента України в усіх сферах суспільного життя держави порівняно з повноваженнями глав держав із різними формами правління, від президентської до парламентської.

Слід сказати, що Конституція України і до внесення до неї змін, і в нинішній редакції безпосередньо не визначає певну форму державного правління. Висновок щодо цього можливо зробити лише на основі доктринального (наукового) тлумачення співвідношення конкретних повноважень усіх гілок державної влади, місця та ролі президента держави в системі влади. В Конституції України визначається лише, що Україна є республікою (стаття 5), тобто має республіканську форму правління.

У Конституції не дається також визначення понять ні конституційного, ні державного, ні суспільного ладу. А про конституційний лад згадується лише в статті 5 стосовно того, що «право визначати й змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові».

У Конституції розділ 1 має заголовок «Загальні засади». Однак постає запитання: загальні засади чого? Конституції? Конституційного чи суспільного ладу або державного? Правильніше, на мою думку, цей розділ називався у попередніх проектах Конституції України на всіх етапах її розробки (1992 та 1993 років) –«Засади конституційного ладу». В одному із проектів Конституції її розділ 4 іменувався як «Державний лад». У такий спосіб автори проекту розрізняли поняття конституційного й державного ладу.

Під державним ладом у цьому проекті розуміли організацію саме державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, здійснення розмежування по вертикалі (між центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування), визначення компетенції кожної із влад, створення механізмів взаємного контролю тощо.

А засади конституційного ладу охоплюють ширший спектр питань, закріплюють загальні принципи суспільного ладу, в тому числі й державного. Зокрема, засади державного ладу закріплені у статті 6 розділу 1 Конституції України. Поняття конституційного ладу найбільшою мірою наближене до поняття суспільного ладу, але, на мою думку, не є тотожним.

Основу, а отже, і визначення суспільного ладу становить економічна організація суспільства, форми власності. Соціалістичний суспільний лад, як відомо, ґрунтувався на державній формі власності, на пріоритеті загальнодержавних інтересів над індивідуальними.

Конституція України визнає три форми власності: державну, комунальну, приватну та їхню рівноправність в економічних відносинах. Однак у загальних засадах (розділ 1) Конституції безпосередньо економічна основа суспільного ладу України не закріплена. Не секрет, що у більшості країн світу з різними формами державного правління переважною формою власності є приватна, звідки й визначення суспільного ладу як капіталістичного.

Тепер щодо форми державного правління. Як уже зазначалося, в загальних засадах Конституції Україна визначається як республіка. А конкретно організація державної влади, а отже, й державного ладу, закріплюється в розділах Конституції, присвячених різним гілкам державної влади. У співвідношенні їхньої компетенції і визначається форма державного правління (парламентська, парламентсько-президентська, президентська, президентсько-парламентська). Отже, форма державного правління розкривається у безпосередній організації державної влади і в цьому розумінні вона є формою державного ладу, його втіленням.

Однак, на мій погляд, організація державної влади (державного ладу) не обмежується лише названими модифікаціями форми державного правління. Чи не найважливішим є не форма, а зміст організації державної влади, її зв’язок із народом, відповідність його інтересам, захисту прав і свобод людей. Адже нам добре відомі тоталітарні та фашистські за змістом республіки.

У Конституції закріплено: Україна є демократичною, правовою державою, тобто демократичною за формою й змістом правління. В основних засадах Конституції закріплено принцип народовладдя (стаття 5). Саме з цієї точки зору слід оцінити, чи є організація державної влади демократичною. Особливо важливим у цьому аспекті є спосіб формування влади, в тому числі й самоврядування. Необхідно, зокрема, відповісти на запитання, чи відповідають вимогам народовладдя та демократії зміни, внесені до Конституції України.

На мою думку, не відповідають. Ці зміни виявилися безсистемними, розбалансували державну владу в Україні, утворили, по суті, три конфліктуючі центри влади – Президент України, Верховна Рада та Кабінет Міністрів, що і призвело в кінцевому рахунку до дострокового припинення повноважень парламенту і, відповідно, дострокових виборів до нього.

Більше того, зміни до Конституції, що стосуються способу формування державної влади, на мій погляд, не відповідають самій Конституції. Передусім це стосується виборчої системи. За змінами до Конституції запроваджено пропорційну систему виборів за виборчими списками політичних партій, виборчими списками блоків політичних партій. Тим самим громадян позбавлено можливості реалізації й активного, і пасивного виборчого права, закріпленого у статті 38 Конституції, тобто права обирати та бути обраним до органів державної влади й органів місцевого самоврядування.

Пропорційна система суперечить принципові загального, рівного і прямого виборчого права, закріпленого в статті 71 Конституції. Сьогодні громадяни обирають, по суті, навіть не депутатів від політичних партій, а їхніх лідерів. Варто щодо цього порівняти деякі статті оновленої Конституції. Так, у статті 76 вказується, що «конституційний склад Верховної Ради України – чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування». Отже, йдеться про безпосереднє обрання саме народних депутатів («які обираються»), а не політичних партій.

У пункті 3 Прикінцевих та Перехідних положень оновленої Конституції йдеться вже не про народних депутатів, яких обирають, а про конституційний склад Верховної Ради, який обирають за пропорційною системою за виборчими списками політичних партій, а це вже зовсім різні речі.

Отже, чи можемо ми стверджувати, що спосіб формування державної влади є демократичним? Очевидно, що ні.

А такий недемократичний спосіб формування органів державної влади, безперечно, позначається і на реальному функціонуванні сформованої у такий спосіб державної влади та самоврядування, а зрештою, і на стані забезпечення прав і свобод людей.

Позбавлення громадян можливості безпосередньо обирати та бути обраним до Верховної Ради України, безперечно, м’яко кажучи, не сприяє розвиткові українського парламентаризму та демократичних засад державного правління.

Висновок із викладеного такий: слід повернутися до мажоритарної системи виборів, яка зовсім не обмежує можливість політичних партій висувати своїх кандидатів у народні депутати в округах і в чесній, прозорій боротьбі завойовувати мандати, пропагуючи програмні положення своїх партій, доводячи їхню ефективність. Привабливим варіантом є компромісні пропозиції щодо відкритих партійних списків із закріпленням конкретних кандидатів у народні депутати від політичних партій, їхніх блоків за конкретними виборчими округами. Але тут знову-таки постає питання, як саме реалізувати право громадян бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції).

Однак у всякому разі слід, якщо не повертатися до мажоритарної виборчої системи, то у належний спосіб ліквідувати очевидні колізії між засадничими положеннями щодо формування державної влади і органів самоврядування, тобто виборів, які закріплені в Конституції, і виборчою системою, закладеною безсистемними змінами до неї.

Натомість слід відповісти на запитання: яка саме форма державного правління окреслюється за нинішньою Конституцією України. Вважається, що після змін, внесених до неї, Україна із президентсько-парламентської республіки, якою начебто була перед тим, перетворилася на парламентсько-президентську.

Уже зазначалося, що за обсягом повноважень Президента України та співвідношенням їх із повноваженнями Верховної Ради та Кабінету Міністрів, Україна була, по суті, президентською республікою за формою державного правління. Знову-таки за обсягом повноважень Президента України за оновленою Конституцією України, незважаючи на змінений спосіб формування уряду та призначення його керівника, Україна не стала, на мою думку, парламентсько-президентською, а перетворилася із президентської на президентсько-парламентську республіку. Формування уряду через парламентську коаліцію є важливою ознакою парламентаризму, але не єдиною й винятковою, що дає підстави говорити про парламентську республіку.

У зв’язку з цим звернімося до конституційних повноважень Президента України, його місця та ролі цього інституту в системі державної влади. Почнемо з того, що Президент України є главою держави (стаття 102 Конституції ). Це означає, що він відповідальний за становище в державі. Далі: «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина» (стаття 102 Конституції). Такого високого статусу Конституція України не надає і такої великої відповідальності не покладає ані на Верховну Раду, ані на Кабінет Міністрів.

Відповідно до статті 103 Конституції «Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років». Отже, Президент України є найлегітимнішим державним органом, найлегітимнішою вищою посадовою особою в державі.

До речі, принципи обрання Президента України такі само, як і обрання народних депутатів України, зафіксовано у незмінній статті 76 Конституції. Президента України і народних депутатів обирає безпосередньо народ.

Далі. Президент України, згідно зі статтею 106 Конституції України «забезпечує державну незалежність, національну безпеку й правонаступництво держави», тобто є гарантом державної незалежності та державної безпеки України.

Якщо проаналізувати інші повноваження Президента України, викладені в статтях 106, 107 та 118 Конституції, зокрема, щодо призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, призначення та проголошення всеукраїнських референдумів, припинення повноважень Верховної Ради та призначення позачергових виборів ВР, внесення до Верховної Ради подання про призначення Міністра оборони та Міністра закордонних справ, призначення та звільнення з посади Голови Служби безпеки України, призначення та звільнення голів місцевих державних адміністрацій за поданням Кабінету Міністрів, зупинення дії актів Кабінету Міністрів, не кажучи вже про те, що Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, формує та очолює Раду національної безпеки і оборони України тощо, то про яку парламентсько-президентську республіку може йтися.

Нарешті, у статті 113 Конституції прямо записано, що «Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України...», і цим усе сказано. Це, у свою чергу, означає, що і Президент України є відповідальним перед парламентом за діяльність Кабінету Міністрів України, і парламент – перед Президентом так само.

Якщо за Конституцією України Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України, то Президент має право та зобов’язаний усіма правовими засобами контролювати діяльність Кабінету Міністрів, вимагати від нього у будь-який час звітів про роботу, створювати задля реалізації своїх конституційних повноважень і відповідальності як глави держави щодо уряду відповідні контрольні підрозділи в структурі свого Секретаріату.

На завершення слід сказати, що десятиріччя функціонування Конституції України безперечно засвідчує необхідність її вдосконалення. Але воно має відбуватися не шляхом внесення безсистемних змін до Конституції, порушення її внутрішньої логіки та структури, а на наукових концептуальних та системних засадах.

Автор: Олександра ВОРОБЙОВА

Останні новини

Байден відмовляє Ізраїль від ударів по нафтових об’єктах Ірану Вчора, 05 жовтня

"Торгова війна" ЄС і Китаю, Молдову лякають путчем, рішення ЄС про сосиски: новини дня Вчора, 05 жовтня

Литва визнала Корпус вартових ісламської революції терористами і закликала ЄС брати приклад 04 жовтня

Оборонний бюджет Польщі на 2025 рік буде рекордним 04 жовтня

Фіцо мріє про "нормальні відносини з РФ" після війни в Україні 03 жовтня

Україна отримала систему Patriot від Румунії 03 жовтня

У Польщі вітають крок України в бік відновлення ексгумацій жертв Волинської трагедії 03 жовтня

Сибіга і Сікорський не мали у Варшаві офіційної зустрічі, але перетнулись на "дружню розмову" 02 жовтня

У Франції відхилили ініціативу ультралівих щодо імпічменту Макрону 02 жовтня

Суд ЄС підтвердив законність заборони на юридичні послуги для російських компаній 02 жовтня