№5, березень 2008

Архів СБУ. Таємниці очікують на запити небайдужихАрхів СБУ. Таємниці очікують на запити небайдужих

25 березня – День Служби безпеки України

У сховищі документів, у реставраційній кімнаті, у читальному залі наші співрозмовники час від часу запитували свого керівника, чи можна розповідати про особливості роботи нам, журналістам-незнайомцям.

Тривала екскурсія в архіві Служби безпеки України не пролила світло на таємниці, а ще більше зміцнила думку про їхню малодоступність.

Заступник начальника Галузевого державного архіву (ГДА) СБУ Володимир Мельник, залишаючи без відповідей конкретні запитання, здавалося, мав на меті нейтралізувати нашу цікавість та ентузіазм, із яким ми зайшли до будинку на Золотоворітській вулиці у Києві. Тільки за півгодини нам удалося з’ясувати, що постійних стендів чи експозицій в архіві немає – після визначеного терміну усі матеріали виставки повертають до сховищ. Як компенсацію, нам таки показали сховища матеріалів. До речі, статус державного дає архіву право безстрокового збереження документів.

Сучасне обладнання забезпечує належний для їхнього зберігання режим температури й вологості. А надійні охоронні та протипожежні системи контролюють будь-які несподіванки попри те, що документи в картонних коробках розміщені на металевих стелажах і в шафах. Особливо цінні навіть мають страховий фонд. За потреби їх реставрують, мікрофільмують.

Найдавніші матеріали архіву датовані 1918 роком, відтоді як було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію.

За словами заступника начальника відділу ГДА, кандидата історичних наук Олександра Іщука, архів зважає на запити активних громадян (особливо високопосадовців. – Ред.) і за умови актуальності розсекречує документи. Так, матеріали про Чорнобиль, підготовані у 2001 році і розміщені на сайті СБУ, за кілька днів проглянуло півмільйона людей з усього світу.

А коли торік Президент Віктор Ющенко зініціював розсекречення СБУ усіх наявних документів про Голодомор, організували експозицію «Розсекречена пам’ять», яку продемонстрували в усіх 25 обласних центрах України, а також у Москві та Мінську.

У кожному напрямі досліджень – чи то діяльності Українських православної й греко-католицької церков, чи репресій 1937–1938 років, чи дисидентського руху – працюють окремі співробітники. Утім, на прохання поспілкуватися нам пояснили, що вони не дають інтерв’ю через режимні обмеження.

Олександр Іщук розповів: якби громадськість справді цікавилась історією, матеріалами, до архіву могли б залучити більше співробітників «і років за п’ять дати відповідь на більшість питань з історії органів КДБ та інших спецслужб Радянського Союзу, їхньої ролі в історії України ХХ століття».

Принаймні перші кроки до цього вже зроблено – у серпні 2007 року створено науково-видавничий відділ, завданням якого є виявлення, опрацювання й публікація розсекречених документів. У ньому працюють 14 співробітників.

А загалом у штаті ГДА близько сотні людей, при управлінні СБУ у кожній області – лише кілька осіб. Наразі йдеться про поповнення штату істориками та юристами, які зможуть не лише переглянути наявні документи, а й дати їм належну оцінку. Обсяг роботи і справді велетенський – загалом в Україні налічується близько півтора мільйона справ, у київському ГДА – 350 тисяч.

Утім, було їх ще більше. Скільки знищено документів, термін зберігання яких був обмежений, а вони свідчили про діяльність спецслужб! Може, тому повну картину про репресії 1930-х років, поховання воїнів ОУН-УПА та інші події підтвердити документально досить складно?

Олександр Лошицький, начальник відділу використання архівних документів Галузевого державного архіву СБУ:

– Якщо ми не можемо дати вичерпну відповідь на запит громадян, рекомендуємо місця її пошуку. У Росії, наприклад, є централізований облік кримінальних справ – там можна знайти адресу матеріалів на репресованих.

Коли запит стосується широкого пласта історичних подій – Другої світової війни чи інших – безпосередньо в читальному залі надаємо розсекречену інформацію для дослідження. Конфіденційними є оперативні дані про діяльність КДБ, осіб, які співпрацювали з органами держбезпеки.

Утім, якщо родичі дають згоду, конфіденційна інформація стає відкритою раніше ніж за 75 років, як передбачено Законом «Про державну таємницю». (Але навіть попри дозвіл родичів і через 75 років інформацію не розсекречують, якщо вона становить державну таємницю.) Такими є матеріали справ Івана Дзюби, останнього командира УПА Василя Кука, В’ячеслава Чорновола та інших, чиї родичі не заперечували проти ознайомлення зі справами сторонніх осіб.

– За часів КДБ навіть не йшлося було про друк чи оприлюднення якихось архівних документів, – каже Василь Даниленко, начальник відділу Галузевого державного архіву, доктор історичних наук. – Вони використовувалися винятково зі службовою метою, бо вважалися шкідливими для радянсько-комуністичного ладу.

Науково-видавничу діяльність розпочали у 1994 році. Тоді спільно з Інститутом історії АНУ було засновано журнал, де публікували збірки розсекречених документів, дослідження, статті, нині разом з підрозділом зв’язків із громадськістю представляємо їх для ознайомлення на веб-ресурсі СБУ. А цьогоріч готуємо нові видання з фондом «Україна–3000» – другий наклад книги «Розсекречена пам’ять», доповненої та ілюстрованої.

Видаватимемо документи про політичні репресії 1937–1938 років, досліджуємо тему масових розстрілів у Биківні, за протоколами «двійок», «трійок» намагаємося поіменно відновити дані про загиблих.

Улітку вийде друком книжка про діяльність органів держбезпеки у 1939–1941 роках. Маємо на меті показати, яка ситуація була на кордоні з Польщею, на заводах, чи була взагалі країна готова до війни. У книзі зібрані унікальні дані, як спецслужби відстежували громадську думку в Україні, моніторили реакцію на, скажімо, пакт Молотова–Ріббентропа чи війну з Фінляндією. Що думають робітники, колгоспники, інтелігенція, службовці повідомлялося самому Берії.

Ми стараємося не тільки розсекретити документи, а й зробити їх доступними.

 

P. S. У наступному номері читайте про нещодавно розсекречені документи, присвячені діяльності батальйону «Нахтігаль» і його неучасті в масових убивствах 1941 року у Львові.

Автор: Олексій СИЩУК

Архів журналу Віче

Віче №5/2016 №5
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата