Політичний олімп у січні

«Пам’ятай про смерть!» – вітали одне одного давні александрійці. «Пам’ятаю, – мабуть, відказували, – пам’ятаю й тому користуюся тим, що живу сьогодні».

Сучасні політики не втаємничені в стародавні містерії потойбічності, але про смерть пам’ятають. Не задля того, аби швидше зменшити навантаження на земну поверхню, а лише для того, щоб довше пожити, дихаючи наелектризованим політичним повітрям. Про смерть пам’ятають усі й усі борються за життя. Віктор Ющенко подивляється на календар, де жирним помаранчевим маркером позначено січень 2010 року – дата наступних виборів. На цю саму дату позирають Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. За два роки (без якоїсь дрібки днів) голова ЦВК промовить сакраментальне: Президент помер, хай живе Президент! Чия душа реінкарнується у високому кріслі? Це – запитання, відповідь на яке точно знає Бог і гадає, що точно знає Віктор Балога.

Віктор Ющенко дедалі більше стає заручником традицій. Утім, це й зрозуміло. Конституція – Конституцією, характер – характером, а політичні традиції – річ консервативна. Традицію не перепишеш, створивши відповідну комісію. Традицію, мов застарілий софт, не зітреш із кори головного мозку тисяч чиновників. Традиція живе й змушує себе поважати. Традиція – це очікування. Якщо ти дотримуєшся традиції, себто дієш передбачувано, то й організм, що називається державна машина, працює. Коли ж ігноруєш, керуєшся власними біоритмами, то державна машина однаково працює, але автономно, випльовуючи свого керманича.

У новий 2008 рік країна ввійшла з новим Прем’єр-міністром і новим Головою РНБО. Обидва призначення для Віктора Ющенка – це справжня усвідомлена необхідність, котра, якщо вірити Геґелю, і є свободою. Жодної свободи у тому, щоб робити подання на обрання Юлії Тимошенко главою уряду для пана Президента не було. Жодної свободи й у призначенні Раїси Богатирьової Секретарем РНБО. А от створити протистояння між представниками антагоністичних політичних сил – це вже передумова для свободи, у стилі майстра організації протиставлень, котру політологи чомусь називають рівновагою груп впливу.

Лінію фронту проведено, й розпочалися перші маневри. Раїса Богатирьова відвідала з офіційним візитом Москву. Справа добра, завважуючи, в якому цейтноті україно-російські відносини. Однак вульгарний підступ у тім, що замість Секретаря РНБО Росію планувала відвідати Прем’єр-міністр.

Натомість вона завітала до Брюсселя. Президент, либонь, із сумом дивився репортажі про її зустрічі з очільниками ЄС і НАТО. Бо в Брюсселі мав бути саме він. Юлія Тимошенко у Брюсселі заходилася організовувати спільний фронт проти російської енергетичної агресії. Вона активно пропагувала проект «Білий потік» – транспортування середньоазійського газу через Каспій, Азербайджан, Грузію, Чорне море та Україну. Проект існує лише на словах. Але ми пам’ятаємо, що слово передує всьому.

У січні в слідчому ізоляторі опинився мафіозі з милим ім’ям Семен Могилевич. Кажуть, що він грав не останню скрипку в оркестрі під назвою «РосУкрЕнерго», під музику якого досі стрибає вся Україна, щедро сплачуючи за танці. У січні Тимошенко заявила, що є необхідність переглядати ціну за транспортування газу територією України. Почувши це, багато хто обурився. Багато хто злякався. Тимошенко не на жарт заходилася перекроювати газову мапу. Але є в мене таке передчуття: газ подорожчає.

Між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко відбувається холодний «конструктивний діалог».

Нині Юлії Тимошенко потрібно небагато – рік роботи. І вона бореться за нього. А для цього потрібно, щоб Верховна Рада ухвалила програму дій уряду «Український прорив». Читаючи проект «Прориву», остерігаєшся двох речей: щоб не просльозитися від замилування (бо так уже все мило написано) й не зневіритися. Складається враження, що програму писали якісь добрі люди, котрі вперше почули про Україну, розчулилися, перейнявшись її негараздами, й висловили свої благі побажання. Сімнадцять років працювали уряди (один із яких очолювала сама Тимошенко, а другий – Юрій Єхануров, побратим по коаліції й участі в Кабміні), міністри складали якісь програми, про щось, либонь, звітували, й, мабуть, саме за це отримували гроші. Але в програмі жодної згадки про спадковість, використання попередніх напрацювань, про якийсь фундамент. Проголошується життя з чистого аркуша. Юлію Тимошенко можна зрозуміти. Є завдання: скласти програму, яка всім сподобалася б і за яку проголосувала б коаліція. Завдання поставлено – завдання виконано. Віктор Ющенко навіть вніс зауваження до програми. Юлія Тимошенко обіцяла їх врахувати.

На завершення скажу декілька слів про два курйози. Перший: Юрій Луценко набив морду Леоніду Черновецькому – супер. Другий: міністр внутрішніх справ порушив норми етики та службові повноваження, застосувавши силу проти міського голови Києва – жах. І сміх і гріх.

Отакий він був, політичний олімп у січні. А рік тільки розпочався…

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ