№3, лютий 2008
Нещодавно минуло сто років відтоді, як народився принципово новий музичний інструмент – хроматична (повноголоса) бандура. Витворив її народний майстер із Корюківки, що на Чернігівщині, Олександр Корнієвський (1889—1988).
Саме до нього свого часу поїхав навчатися кобзар-лірник Василь НеЧепа.
Страдіварі з лісової Корюківки
— Пане Василю, як вас зустрів славетний кобзар?
— Непривітно, дуже насторожено. І не лише тому, що йому тоді йшов дев’яносто четвертий рік, зрештою, навіть не тому, що мав за плечима вкрай складне життя (голодував, був гнаним, відбув сталінські табори), а тому, що, як з’ясувалося, гості часто приїздили, багато обіцяли, та нічого не робили, аби посприяти майстрові продовжити його унікальну справу.
— А ви запропонували свою допомогу…
— Так. Автор «Слова о полку Ігоревім» згадує співця Бояна. Гордо підвівши голову, він торкає струни на інструменті, подібному до цимбалів або гусел, і «пісню творить». На багатьох малюнках, де зображено славетного Мамая, можна помітити вже інший інструмент: козак тримає його лівою рукою, а грає правою. То — кобза. Вона поєднує в собі баси-бунти (довгі струни) й приструнки. Своєрідний праобраз кобзи увічнено ще в сиву давнину — на фресці Софійського собору (ХІ століття).
Запозичивши старовинну козацьку гру — одбоєм — у свого земляка Терентія Пархоменка, Олександр Корнієвський прирівняв кобзу до арфи чи рояля, аби вона звучала в різних тональностях. Для цього довелося збільшити звукоряд, між приструнками почепити півтонові струни, а потім поставити на них перемикачі. Загалом майстер виготовив 180 бандур.
— Чим найбільше запам’ятався Олександр Самійлович?
— Працелюбністю. З мовчазної деревини він, окрім бандур, виготовив ще тисячі інструментів. Пішли до людей скрипки, гітари, арфи, цимбали, мандоліни та балалайки. Умілець використовував різні породи дерев, зокрема клен, явір, горіх, тополю. Подумки я називав Корнієвського так: маестро Страдіварі з лісової Корюківки, віртуоз. Якби це сказав хоч раз уголос, народний майстер образився б на все життя.
Три місяці й три дні навколо світу з кобзою
— Нині кобзар — це неприкаяний самітник у смушевій шапці…
— Ні й ще раз ні! Кобзарство сьогодні аж ніяк не архаїчне. Так, ми зберігаємо традиції, але співаємо не лише про минуле, а й про сьогодення. Зрештою, маловідомі думи, легенди, билини та перекази чернігівського краю, які я включаю до своїх програм, наснажені роздумами про вічні, актуальні й нині теми: добро і зло, правду і кривду, віру й зраду… Саме про це добираю сучасні пісні. З ними вже об’їздив півпланети.
До речі, здійснив і своєрідну навколосвітню мандрівку з кобзою. Маршрут накреслив такий: Росія — Балкани — Об’єднані Арабські Емірати — Індія — Австралія — Гаваї — Канада — США та країни Західної Європи. Подорожував три місяці й три дні. Великі зали завжди були переповнені. Навіть у таких країнах, як екзотичний Ліван, кобзарський спів сприймали дуже тепло. Заходив до багатьох осель і мало не в кожній бачив портрети Маркса та Леніна. Їх так і не зняли ті, хто свого часу навчався в Радянському Союзі. Кожен другий колишній студент привіз із собою дружину. По-різному склалися їхні долі, але жодна емігрантка не забула рідної мови.
«Ку день клевий, лебеню!»
— Крім кобзи, ви часто граєте на лірі.
— Так, маю колісну ліру, яку на замовлення зробили майстри Мельнице-Подільської експериментальної фабрики музичних інструментів, що на Тернопільщині. За взірець вони взяли стародавню українську ліру, але витворили оригінальну хроматичну клавіатуру. Це дає змогу грати в мінорі й мажорі без перестроювання.
— Ви — знаний козак-характерник, але часто-густо в добірному товаристві користуєтеся своєрідною кобзарською мовою…
— А який українець живе без жартів? Коли ж серйозно, то давня справжня кобзарська мова — лебійська. Вона — своєрідний код, незбагненний для непосвячених. Колись казали так: «Ку день клевий, лебеню!». Це означало: «Добридень, діду!». Царські жандарми, які завжди переслідували кобзарів, так і не вивчили їхньої мови. Шкода, що навики давнього спілкування втрачено. А його досліджували й намагалися зберегти Пантелеймон Куліш і Микола Лисенко. Нині ми збираємо кожне словечко: хочемо випустити спеціальний довідник.
— Коли стикаєтеся з проблемами, то вдаєтеся до лебійської мови?
— Доводиться. Дедалі більше поширюється профанація кобзарства, дається взнаки заробітчанство. То не кобзар, який нібито грає-співає біля соборів, а насправді просить милостиню. Бракує інструментів, майстрів-віртуозів, та все ж бандурна справа живе. Ми наполегливо, мало не щодень повторюємо: кобзарство — самостійна цілісна наука. Протягом століть наставники вчили не лише співати, а й сіяти в людські душі зерна правди, милосердя та віри. Кобзарі — це насамперед високоосвічені просвітителі, сини свого народу. За часів Богдана Хмельницького кобзарями нерідко ставали козаки, яким у полоні викололи очі. Тоді звитяжці замість шабель брали кобзи й ішли попереду війська, закликаючи боронити Україну. Сьогодні, без перебільшення, нашу бандуру знає весь світ.
Розмову вів
Микола СЛАВИНСЬКИЙ.
Архів журналу Віче
![]() |
№7 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Ексдержсекретар Трампа розповів, яким може бути його "мирний план" для України
Сікорський про дозвіл Україні бити вглиб РФ: Крапля камінь точить
Як знайти надійний пункт прийому алюмінію в Києві?
Почему опытные туристы выбирают Lowa
Порівняння вісків для виготовлення свічок
Президент Словаччини погрожує Україні через припинення транзиту роснафти
Чехія готує нову ініціативу з постачання Україні снарядів на 2025 рік
Штаб Трампа подав скаргу на Гарріс через передачу грошей із фонду Байдена
Польський міністр назвав вирішення історичних суперечок щодо Волині умовою вступу України до ЄС
Голова Секретної служби США, яка не попередила замах на Трампа, подала у відставку