Яке воно, сучасне економічне мислення?

Нещодавно на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася ІV Міжнародна науково-практична конференція «Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи». Вузькофаховий, здавалося б, захід викликав неабиякий резонанс. Про це – розповідь організаторів та учасників конференції.

Економічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка широко знаний і в Україні, і за її межами. Факультет створено 1944 року, але свою історію він веде ще від часу заснування (1842) славетної кафедри політичної економії та статистики. Першим її завідувачем був професор Іван Вернадський, а наступником – визначний український учений Микола Бунге, який згодом став ректором університету.
На факультеті підготовлено понад 5 тисяч фахівців найвищої кваліфікації, більш як 80 докторів і майже 600 кандидатів економічних наук. Серед випускників – перший Президент незалежної України Леонід Кравчук, чимало колишніх і нинішніх народних депутатів України. Нині на факультеті понад 1800 студентів, а також 122 аспіранти й 11 докторантів. Усі спеціальності ліцензовані й акредитовані за вищим, четвертим, рівнем. Здійснюється підготовка студентів на сімох кафедрах за такими спеціальностями: економічна теорія, економіка підприємства, менеджмент організацій, фінанси, прикладна економіка, банківська справа, міжнародна економіка, економічна кібернетика, облік і аудит. Високий рівень фахової підготовки забезпечують 5 академіків НАН України та галузевих академій наук, 31 професор, 108 доцентів і кандидатів наук.

Віктор БАЗИЛЕВИЧ, декан економічного факультету, доктор економічних наук, професор:

– Нині вкрай гостро постала проблема осмислення тенденцій і закономірностей еволюції економічних процесів у суспільстві. Один із найголовніших їхніх чинників – інтелектуалізація економічного життя й сфери фінансових відносин загалом. Процес інтелектуалізації виявляється в розбудові інституціональної системи, віртуалізації економіки, використанні новітніх технологій та інструментів фінансового ринку для поєднання й реалізації матеріальних інтересів суб'єктів і на національному, і на міжнародному рівні.

 Сучасні відносини між окремими суб'єктами фінансового ринку не тільки потребують знання природи руху фінансових потоків та акумуляції капіталів, а й, що особливо важливо, визначають необхідність реального вміння управляти портфелем фінансових активів. Мета цього чітка: досягнення найефективнішого результату. Отож уже виникла потреба плекання якісно нової професії фінансиста – фінансового аналітика. Саме його вміння системно мислити й аналізувати сучасні процеси в контексті майбутніх тенденцій визначає ефективність функціонування національної фінансової системи. Такий підхід дає змогу подолати спрощеність стереотипних суджень про можливість автоматичного перенесення світового досвіду для розбудови фінансової системи України, визначати з наукових позицій місце нашої держави в глобалізаційних процесах, її перспективи щодо інтеграції в ті чи ті світові фінансові інституції.

Важливе значення для забезпечення якісного функціонування фінансової системи має фахова підготовка фінансистів, економістів, політиків і законодавців. На жаль, рівень професійних знань і культури економічного мислення частини працівників різних ланок політичної та економічної систем не повною мірою відповідає сучасному розвитку суспільства. У нашій фінансовій системі це проявляється в неефективному використанні фінансових інститутів та інструментів, тому підготовка фінансистів має передбачати комплексне поєднання теоретичних знань із практичними навичками, вивчення іноземних мов, стажування не лише в Україні, а й за кордоном. Саме такий підхід формує в майбутнього фінансиста основи системного мислення, соціальної відповідальності.

Україна, підписавши документи щодо інтеграції в Болонський процес, визначила концепцію змін навчального процесу. При цьому особливо важливі, на нашу думку, збереження й примноження здобутків вітчизняної вищої школи, вміння поєднувати теоретичні та практичні знання. Не заперечуючи потреби використання досвіду, напрацьованого в рамках Болонського процесу, слід зберігати здобутки й особливості, які має кожна наукова школа. Такий підхід дає змогу найефективніше, справді з позицій законів ринкової конкуренції підійти до підготовки економістів і фінансистів.

Окрема проблема, що зумовлює суперечливість розбудови фінансової системи України, – політизація економічних процесів. Недостатній рівень економічної підготовки деяких політиків призводить до нерозуміння загальних тенденцій і суперечностей економічного розвитку, ролі й місця тих чи тих фінансових інститутів, неадекватного використання термінів і категорій, неузгодженості в законодавчій базі, що, відповідно, спричиняє суперечності під час реалізації економічних програм. Це формує в населення хибні стереотипи про окремі інститути фінансової системи, їхні місце й роль у соціально-економічних процесах. Ось чому рівень професійної підготовки сучасних студентів визначає ефективність функціонування майбутньої фінансової еліти України, а відтак перспективи розвитку нашої держави й зростання добробуту народу.

Ігор ЛЮТИЙ, завідувач кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту, доктор економічних наук, професор:

– Брак довгострокової стратегії з чітко визначеними пріоритетами, цілями та ідеологією – одна з основних суперечностей соціально-економічного розвитку України. Окремі документи, що претендують на стратегічні плани, не мають ані конкретних проектів, ані відповідних прогнозів, а також етапів реалізації, що не дає змоги реалізувати їхній цільовий характер. Проблема відсутності пріоритетів соціально-економічного розвитку повною мірою переноситься на економічну, фінансову та бюджетну політику. Саме політика уряду повинна втілювати в життя довгострокові програми, визначені стратегічними документами.

Бюджетну стратегію треба здійснювати не за один рік. Слід реалізовувати довгострокові державні програми протягом низки бюджетних періодів. Саме довгострокові державні програми повинні визначати й реалізовувати пріоритети соціально-економічного розвитку України, забезпечуючи реструктуризацію економіки, її інноваційний розвиток і, відповідно, місце у світовій спільноті.

Сьогодні є певні суперечності в напрацюваннях стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку нашої держави. А саме: 1) стратегічні пріоритети зводяться до завдань тактичного характеру в економічній сфері, соціальній та інших складових суспільного розвитку України; 2) відсутність ідеологічної основи не дає змоги сформувати систему національних інтересів як суспільних інтересів усіх громадян України; 3) під час визначення пріоритетності інвестиційно-інноваційної моделі розвитку України не конкретизується механізм її реалізації, що робить модель утопічною та безпредметною, а відтак затратною.

На нашу думку, стратегічним пріоритетом для України є збереження й розвиток людського потенціалу, що особливо важливо в умовах різкого зменшення кількості населення. Саме люди мають стати тією ідеологічною основою, яка дасть змогу акумулювати наявний потенціал і економічного, і природного середовища. Основні цілі стратегії соціально-економічного розвитку повинні бути такі: збереження кількісних параметрів населення України; якісний розвиток кожного громадянина, зокрема рівня його освіти, кваліфікації, здоров'я. Окреслений підхід забезпечить розвиток інтелектуального потенціалу суспільства як умову його інноваційної складової, визначить місце нашої держави в міжнародному поділі праці.

 На жаль, негативне ставлення кожного наступного уряду до дій попередньої команди не дає змоги забезпечити реалізацію довгострокових програм і проектів соціально-економічного розвитку, дестабілізує політичну й економічну системи, що стримує інвестиційно-інноваційні проекти на рівні окремих суб'єктів господарювання й держави загалом. Постійна політична боротьба спричинює прийняття популістських рішень і їхню реалізацію через бюджети, що не тільки знижує ефективність фінансової політики, а й призводить до загострення соціально-економічних суперечностей, зокрема зростання диференціації в доходах населення, стимулювання інфляційних процесів, нецільового та неефективного використання бюджетних ресурсів. З огляду на це дедалі важливішим стає усвідомлення пріоритетності загальнодержавних і загальнонаціональних інтересів та створення ефективного механізму їхньої реалізації.

Олександр КОРОБЕНКО, академік Академії економічних наук України:

– Пригадуються слова Піфагора: «Дайте мені точку опори, і я переверну земну кулю». В економіці така точка опори – власність. Усе (земля, надра, нерухомість) має комусь належати. Лише тоді почнуть розроблятися й діяти закони, які захистять власника, закони застави та продажу власності. Наведу приклад. Протягом останнього часу швидко поширилося рейдерство. Його зупинити просто – ринковою вартістю й відкритістю ринку. Але ж цього немає, а тому рейдерство загрожує багатьом.

Справжня оцінка вартості здійснюється на відкритих біржових торгах. Та в нас поки що проводять не їх, а тендери, аукціони тощо. Чому? А тому, що відповідні дії диктує корупція. Коли ведуть мову про неї, то насамперед мають на увазі непорядних чиновників. Насправді корупція – це система перерозподілу власності, яка нікому конкретно не належить.

Політики часто-густо бідкаються: «Що робити?» Відповідь така: необхідно розвивати ринкові фінансові інститути. Успішним першопрохідцем тут стала недержавна банківська система. Передумова успіху – в класичному поєднанні ринкових відносин між суб'єктами господарювання та державним управлінням розвитку системи неадміністративними методами. Цей досвід слід поширювати в інших сферах, зокрема в пенсійному забезпеченні.