![]() ![]() |
Українською | In English |
№1, січень 2008 Тисячолітня Україна: Енеїда – Шумер – ТрояЕнеїда Тіт Лівій у тритомній «Історії Риму» свідчив про заснування столиці Римської імперії нащадками троянського царя Енея. Останній, до речі, після одруження на Лавінії, дочці тамтешнього царя Латина, став ще й царем латинян [10]. Тож поставимо собі запитання: «Чому це ісландський історик ХІІ ст. н.е. Сноррі Стурлуссон у своїй праці «Сага про Інглінгів» називав Європу Енеєю?» [9]... Прояснити ситуацію, на нашу думку, допоможуть матеріали протошумерських печерних архівів Кам'яної Могили /Шу-Нун (ХІІ–ІІІ тис. до н.е.), в яких згадується Бог-творець Енліль. За свідченням російського шумеролога А. Кифішина, якому вдалося розшифрувати чимало написів із цього найдавнішого храму планети, праукраїнська цивілізація з центром біля Запоріжжя була «метрополією» і Шумеру, і багатьох інших центрів «писемних культур»...» [4, с. 524]. Отже, беручи до уваги (відповідно до міфології храму Кам'яна Могила) ключову роль у прадавньому українському суспільстві Бога-творця Енліля, маємо певні підстави вважати, що мешканці тогочасної України могли називати свою країну Енеїдою... Принаймні, з історії відомо чимало прикладів, коли плем'я, рід, країну називали іменем свого лідера (бога, жреця, вождя). Додамо лише, що в перекладі з латини ім'я Еней означало мідний (той, що знав мідні технології?)... Після зазначеного вище поява понад 200 років тому поеми «Енеїда» І. Котляревського, на нашу думку, не здається такою вже й випадковістю (Вергілій «відпочиває»!), втім, як і все, про що йтиметься далі....
Ім'я цього самого бога Енліля згадується і в численних археологічних та історичних джерелах Шумерської цивілізації (V–ІІІ тис. до н.е.), що була локалізована на території сучасного Іраку – в басейні річок Тигр і Євфрат. Як то кажуть, Богу – Богово, а кесарю – кесарево... Навряд чи є випадковістю й те, що царі в стародавньому Шумері називалися енсі, хоча використовувався й титул лугаль [3]. Відомий сходознавець Л. Васильєв стверджував, що загадка шумерів і досі не розгадана і додавав: «...шумерська мова значно відрізняється від групи семітських мов, поширених серед більшості давніх мешканців близькосхідної зони» [3, с. 84]. Свого часу було доведено (Е. Церен, 1966 р.), що корінні шумери мали негроїдні риси обличчя, а в царських могильниках були поховані особи «нордичного» типу. Понад те, царів Ура (одного із шумерських царств) в останню путь «чомусь» проводжали на санях (як, до речі, й перших єгипетських фараонів) [11, с. 173]. Вельми цікавий «національний звичай» як для країни зі спекотним, посушливим кліматом, де в принципі не буває снігу?.. Отже, висновок очевидний: малою батьківщиною шумерів (принаймні їхньої арійської еліти) була, найімовірніше, територія сучасної України!
Стародавній Шумер, на думку А. Кифішина, вплинув на культурне життя легендарної Трої, оскільки здійснене дослідником порівняльне дешифрування шумерських і троянських текстів засвідчило: «...Троянські написи епохи Трої ІІ мають очевидні ознаки спорідненості з протошумерськими» [4, с. 39]. Можливо, це суто географічні та лінгвістичні «випадковості»? Зовсім ні! Ці сумніви цілковито зникають після ознайомлення з результатами археологічних досліджень, проведених у Малій Азії / Анатолії (Троя!), Сирії (Угарит), на Кіпрі, Сардинії (Італія), в острівній (Крит, Родос) і материковій Греції та в Єгипті (Луксор). Як вважає В. Клочко, характер знайдених та викарбуваних на рельєфах будинків і гробниць у вказаних вище країнах зразків зброї (круглі щити, списи і короткі, загострені з обох боків мечі) однозначно свідчить про її походження з Північного Причорномор'я (Сабатинівська версія трипільської культури, ІІ тис. до н.е.) [5]. А згадана вище Сабатинівська археологічна культура (ІІ тис. до н.е., епоха пізньої бронзи), як стверджує О. Білоусько, є прямою спадкоємицею середнього етапу (3600 – 3150 рр. до н.е.) трипільської культури [2, с. 132]. І у зв'язку з цим навряд чи можна вважати випадковістю той факт, що сучасна археологічна наука серед восьми основних локальних груп трипільської культури виокремлює і Троянівську [2, с. 80]. Своєю чергою, не зайвим буде нагадати таке свідчення археологів: Троя (грецькою – Ілліон) була заснована у ІІІ тис. до н.е., що значно пізніше, ніж виникла трипільська культура, котру, як відомо, історики виокремлюють починаючи з VІ тис. до н.е. [1; 2]. Археологічні розкопки свідчать про такі періоди існування легендарного міста: Троя І (3000–2500 рр. до н.е.), Троя ІІ (2500–2200 рр. до н.е.), Троя ІІІ (2200–2050 рр. до н.е.), Троя ІV (2050–1900 рр. до н.е.), Троя V (1900–1800 рр. до н.е.), Троя VI (1800–1300 рр. до н.е.), Троя VII (1300–1100 рр. до н.е.), Троя VIII (700–350 рр. до н.е.) [2, с. 112]. До речі, ще в 1903 р. (за 100 років до А. Кифішина) російський історик З. Рагозіна писала, що напівбожественний герой античних (грецьких) міфів Геракл є «перетвореним типом вавилонського (постшумерського. – В. Б.) Гільгамеша» [7, с. 236]. Отже, вже цитований нами шумеролог Кифішин своїми розшифровками лише підтвердив те, що неупереджені історики знали ще раніше! Але тут ідеться не лише про археологічну, лінгвістичну, а й релігійно-міфологічну спорідненість. Написи на одній з брил Кам'яної Могили, за свідченням дослідника, зберегли текст міфу про Троянську війну: про десятилітню війну двох родів, про царство мишей, про «вигнаних жінок» тощо [4, с. 59]. Змісти міфів дуже схожі, але шу-нунський текст, авторами якого були носії сурсько-дніпровської культури, є старшим щонайменше на дві тисячі років за відповідний троянський (античний) міф! Чудасія: Трої ще немає, а міф про Троянську війну вже є?! Але якщо зважити, що троянці були вихідцями з України, то все стає на свої місця. Вони прийшли в Анатолію із своїми міфами й світоглядом, формами суспільного устрою та матеріальної культури.
У спорідненості українців-русів і троянців опосередковано можна переконатися, звернувшись до такої стародавньої літературної пам'ятки, як «Слово о полку Ігоревім». Як відомо, Київська імперія (ІХ–ХІІ ст. н.е.) була полісною, або вічевою, монархією. У її політичній міфології традиційно акцентувалося на божественному походженні влади, в якій постать князя (як і жреця за язичницьких часів) була водночас і містичною (сакральною), і такою, що мала реальну політичну владу. Зокрема, всі руські князі там іменуються Дажбожими онуками [12, с. 131–137]. Проте нас зацікавило інше. Власне князь Ігор у цьому стародавньому тексті називається онуком Трояна! Гадаємо, коментарі зайві, оскільки праукраїнське троянське плем'я, що заселило свого часу Анатолію – територію сучасної Туреччини (там і досі в місті Бергам/Пергамон стоїть храм Бога Трояна), теж походить від свого племінного бога Трояна! А останній за міфологією стародавньої України був Богом землі, підземелля й повітря (три – в одному, звідси й ще одна версія символізму тризуба?). Йому вклонялися, зокрема, й амазонки, які допомагали боронити Трою (так ось що їх об'єднувало?)... Чи не забагато «випадковостей»? Навряд, бо дуже схоже на закономірність. Якщо ми звернемо увагу на те, що в сучасній Україні і досі проживає чимало людей з прізвищем Троян, то переконаємося, що в кожній «випадковості» виявляються свої історичні закономірності! І не горять не лише рукописи. Тисячоліттями продовжують жити й імена наших пращурів... Повертаючись до висновків А. Кифішина, слід визнати правомірними його твердження про те, що Троя «позичила» елементи своєї релігійно-філософської культури Стародавньому Єгипту та Античній Греції [4, с. 47–48]. Отже, переконуємося, що між Енеїдою, Шумером, Троєю, Єгиптом, Грецією та Римом історія протягнула досить міцний цивілізаційний ланцюг. І факти неупереджено свідчать про те, що він має праукраїнське походження.
Наостанок хотілося б застерегти від спроб зобразити наших арійських предків «білими й пухнастими». Адже, зрозуміло, якби не їхні технологічні переваги (культура землеробства, приручення коня, винахід колеса й колісниці, мідних, бронзових та залізних технологій виготовлення зброї й знарядь праці), їм не вдалося б узяти під контроль величезні території від Європи до Азії й Африки. Історія стверджує, що ніхто просто так свої землі не віддає. Певною ілюстрацією є свідчення «Повісті временних літ» про похід князя Ігоря на Візантію: для тих, хто намагався чинити русам опір, наслідки програної війни були жахливими: захопленим полоненим вони зв'язували руки і «гвозди жєлезныи посрєди главы вбивахуть им» [6, с. 33]. А економіка вже згадуваної Київської імперії (яку радянська історіографія з відомих причин нарекла Київською Руссю) трималася переважно на торгівлі рабами («склавінами» або «слов'янами»), хутром і продуктами бджільництва (медом і воском) на східних ринках і поставках предметів розкоші на північ Європи [8]. Але це окрема тема для розмови, так само, як і питання, чи є насправді українці слов'янами...
1. Березанська С. С. та ін. Давня історія України. – К., 1997. 2. Білоусько О. Україна давня: євразійський цивілізаційний контекст. – К., 2002. 3. Васильев Л. С. История Востока. В 2-х томах.– М., 1998. – Т. 1. 4. Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ–ІІІ тыс. до н.э. Т. 1. – К., 2001. 5. Клочко В. І. Народи моря і Північне Причорномор'я // Археологія. – 1990. – № 1. 6. Повесть временных лет // Под ред. и с предисл. 7. Рагозина З. Л. История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы. – СПб., 1903. 8. Ричка В. Княгиня Ольга. – К., 2004. 9. Стурлуссон С. Круг земной.– М., 1980. 10. Тит Ливий. История Рима от основания города. В 3-х томах. – М., 2005 11. Церен Э. Библейские холмы. – М., 1966. 12. Энциклопедия «Слова о полку Игореве». В 5-ти томах. – СПб, 1995. – Т. 5.
Автор: Валерій БЕБИК |
Архів журналу Віче
Останні новини
Глава МЗС Латвії: поїздки в Європу - не спадкове і божественне право росіян У МЗС пояснили, чому обрали Швейцарію для представлення інтересів України в РФ В Італії вперше судитимуть за "найманство" хлопця, який поїхав воювати на боці України Ринок запірної та трубопровідної арматури в Україні. Як вибрати оригінальний подарунок на день народження? Аренда офисов в Киеве Ембарго ЄС та Британії на імпорт вугілля з Росії набуло чинності Росія не змогла забезпечити суттєве просування на Донеччині - розвідка Британії Пентагон оцінює загальні втрати РФ в Україні у 70-80 тисяч Ердоган має важелі, щоб стимулювати Путіна до виконання угод - посол |