№1, січень 2008

Свобода преси

як вияв політичного розвитку

Нові умови

Лідери країн світу, від найдемократичніших до тих, де десятиліттями панують авторитарні режими, категорично заперечують будь-які утиски преси. У жодній державі офіційно не дозволено тиснути на засоби масової інформації. Однак соціологічні дослідження доводять протилежне. Влада прагне контролювати пресу й керувати інформаційними потоками, що циркулюють усередині політичної системи. На цей процес вплинув швидкий розвиток інформаційних технологій, які стали невід'ємною частиною всіх сфер сучасного життя. Політичний ресурс не може повною мірою реалізуватися без інформаційного забезпечення, а тому зацікавленість влади в контролі над інформацією очевидна. Утім, сучасні геополітичні процеси змушують політичні сили шукати нові способи самореалізації. За демократії мас-медіа відіграють велику роль у здійсненні практичної політики, однак відмінність позицій робить їх і владу дуже часто конфліктними учасниками політичних процесів.

Як влучно зазначає професор, доктор політичних наук Анатолій Чічановський, хоча вони й назавжди «пов'язані» узами взаємної нелюбові, існувати окремо один від одного ці типи влади не можуть: ЗМІ – це душа влади, а дуже часто ще й її совість [3, c. 142–143 ].

ЗМІ та Україна

Стан свободи слова в країні демонструє рівень розвитку відносин між мас-медіа та владою. Що більше кожна зі сторін усвідомлює важливість для успішного існування співпраці з іншою, то рівень вищий. Коли влада намагається взяти мас-медіа під свій контроль, автоматично падає рівень довіри і до ЗМІ, і до влади. Щорічні рейтинги стану свободи слова у світі оприлюднює міжнародна організація «Репортери без кордонів» [9]. Як засвідчує звіт 2006 року, добре почуваються мас-медіа лише в державах Євросоюзу. До п'ятірки країн, де преса існує вільно, входять Фінляндія, Ісландія, Ірландія, Нідерланди та Чехія. Скандинави стабільно відзначаються високим рівнем свободи преси.

Україна в рейтингу лише на 105-му місці поряд із Індією. Після Помаранчевої революції умови для свободи преси значно поліпшилися. Однак попри демократичні зміни влада й досі цілковито не усвідомила надзвичайної важливості мас-медіа для здійснення практичної політики.

У жовтні 2004 року «5 канал», який розповідав про кандидата від опозиції Віктора Ющенка, намагалися закрити. 25 жовтня працівники канала розпочали голодовку. Через тиждень про тиск на канал заговорили решта мас-медіа. 28 жовтня чотири десятки журналістів із п'яти провідних телеканалів уголос заявили про своє небажання виконувати «темники» – так звані аналітичні рекомендації, які надходили з адміністрації тодішнього Президента Леоніда Кучми. Після Помаранчевої революції «темники» зникли, а глава держави заявив про дотримання демократичних принципів. Для ефективної співпраці з мас-медіа було створено інформаційну службу Секретаріату Президента. Однак доносити до людей усі месиджі в бажаному обсязі владі не вдавалося й не вдається досі. Більшість телевізійних каналів, хоча й не мають «темників», не позбулися бажання просувати інтереси певних політичних сил. Великою мірою на це впливають інвестори, які представляють певні політичні партії. Виникнення незалежної експертної ради не розв'язало всіх проблем.

Для сучасних мас-медіа головною з них залишається відсутність успішного менеджменту. Більшість ЗМІ не можуть чітко визначитися з цільовою аудиторією та стратегією розвитку, а тому легко потрапляють під вплив політичних сил. Експерт із журналістики Євген Глібовицький вважає, що нині багато медіа на ринку в Україні є своєрідними «страховими полісами» для своїх власників. Через контроль змісту мовлення останні мають можливість оприлюднювати потрібні для себе месиджі. «Прикладом може стати дореволюційний інформаційний продукт на телебаченні, який часто робився виключно «для Кучми». Зараз уже Кучми немає, але політичні інтереси заступають інтереси корпоративні» [1].

Міжнародні аналітики, які аналізують ситуацію в Україні, звертають увагу на низку нерозкритих політичних убивств. І передовсім нова українська влада так і не змогла з'ясувати всі таємниці вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

А як там, у Євросоюзі?

Найкращі показники рівня свободи преси в країнах Євросоюзу. Так, Чехія, яка ще 2001 року мала проблеми зі свободою ЗМІ, нині посідає високі позиції. У країні мас-медіа є чи не найголовнішим критиком влади. Вони можуть впливати на думку не лише громадян, а й політиків. 2004 року, напередодні вступу Чехії до Євросоюзу, з'явилася низка теле/радіопрограм, які розповідали про життя в ЄС. Однак на відміну від влади, яка пропагувала лише позитив членства, мас-медіа активно роз'яснювали й можливі негативні наслідки приєднання до євроспільноти.

Радник чеського уряду Йозеф Матейка твердить, що саме така позиція й дала змогу здобути підтримку населення на референдумі щодо вступу країни до ЄС. Однак водночас з'явилося багато євроскептиків, які змушують уряд краще обстоювати інтереси Чеської Республіки в Євросоюзі [6].

На високому восьмому місці (рейтинг «Репортерів без кордонів» 2006 року) сусідка Чехії – Словаччина, де мас-медіа пояснюють громадянам не лише політичні цілі та орієнтири країни, а й загальноєвропейські процеси та місце в них Словаччини. Тамтешній Інститут громадських досліджень з'ясував рівень довіри до ЗМІ. Виявилося, що пресі довіряють майже так само, як і владі, а в деяких аспектах рівень довіри до журналістів навіть більший. Керівник Інституту громадських досліджень Зора Буторова пояснює це невтручанням влади в діяльність мас-медіа. Хоча уряд і є одним із основних джерел інформації для преси.

«Крок за кроком люди почали цікавитися процесами в Євросоюзі. Велика заслуга в цьому мас-медіа, які розповідали не лише про позитивний бік членства в ЄС, – пише Зора Буторова після двох років перебування країни в ЄС. – Кількість людей, які справді обізнані з усіма справами в Євросоюзі, досить низька, однак цей показник дуже стрімко зростає. Важливо, що влада не втручається й дозволяє глибоко аналізувати та критикувати. Гадаю, саме така розкутість і свобода преси підвищує рівень обізнаності громадян країни, адже вони довіряють мас-медіа» [11].

У Німеччині дедалі більше замислюються над завданнями політики. Із поглибленням міжнародної взаємодії та глобалізації суспільству потрібна не просто міцна влада. Вона повинна вчасно реагувати на всі зміни в суспільстві. А відтак одним із головних завдань держави є зміцнення громадянського суспільства та його ефективна взаємодія з владою.

Колишній канцлер Німеччини Ґерхард Шрьодер переконаний: організувати державу в суспільстві стрімких змін неможливо інакше, як через політику. Він пропонує концепцію сучасного громадянського суспільства, в якому «цивілізовані зміни» відбуваються шляхом політичної інтеграції та нової громадянської свідомості, збільшення особистої відповідальності кожного. Велику роль у поінформованості суспільства політик відводить саме мас-медіа. «Громадянському суспільству потрібна краща, більш активна й активуюча держава. Однією з великих ілюзій, передовсім у соціал-демократичній політиці, є уявлення про те, що «більше держави» – це найкращий спосіб досягнення більшої справедливості, – наголошує Шрьодер. – Для соціальної справедливості в суспільстві знань та інформації вирішальною є насамперед справедливість шансів» [4].

Небезпечна професія

Натомість Росія, яка в рейтингу «Репортерів без кордонів» посідає 147-й рядок, такими проблемами наразі не переймається. Аналітики звинувачують Москву в цілковитому контролі над центральними телеканалами, у купівлі останніх незалежних видань промисловими групами, близькими до Володимира Путіна. Ще більше закидів спричиняють нерозкриті вбивства журналістів.

«Щорік у Росії безкарно вбивають кількох журналістів. І досі невідоме ім'я вбивці редактора російської версії журналу «Forbes» у Москві Пола Хлєбникова, який загинув 9 липня 2004 року. Останньою в списку жертв стала оглядачка «Новой газеты» Ганна Політковська, яку розстріляли в під'їзді її власного будинку на початку жовтня 2006 року» [10].

Серед пострадянських країн ще гірше зі свободою слова в Білорусі, Узбекистані та Туркменистані. Окрім постійних затримань журналістів, у Білорусі ще й заборонено доступ громадян до джерел інформації. Дізнатися новини із закордонних сайтів через Інтернет не завжди вдається. Звичайна для європейців супутникова «тарілка», здатна приймати світові телеканали, для пересічних громадян заборонена. В Узбекистані журналістів кидають за ґрати незважаючи на їхній статус. З вересня 2006 року силоміць утримують у психіатричній лікарні племінника узбецького президента – незалежного журналіста Джахміда Карімова. А туркменські правозахисники як приклад поводження влади з представниками преси наводять смерть у в'язниці журналістки «Радіо Свобода» Огульсапар Мурадової. За їхніми даними, слідчі били жінку й застосовували до неї методи психологічного впливу, використовуючи психотропні речовини [8]. Гірше зі свободою слова лише в Північній Кореї (посідає останнє місце за рейтингом «Репортерів без кордонів»). Там немає навіть такого поняття, як приватні засоби масової інформації. Більшість новин надходять із Державного інформаційного агентства Північної Кореї.

У Киргизстані, де ЗМІ з часів Радянського Союзу підпорядковуються державним органам, лише нині починають інформувати суспільство про різні сторони політичного життя. Після антиурядових мітингів (листопад 2006 року) в країні ухвалили нову Конституцію, яка дещо обмежує повноваження президента. Водночас парламент отримав право ухвалювати закони без згоди глави держави. Одним із перших рішень, ухвалених парламентаріями, стало створення наглядової ради за державним телебаченням Киргизстану. Окрім того, громадяни отримали право вільно відвідувати засідання уряду.

Непрості відносини влади з пресою у Сполучених Штатах, які вважають себе взірцем демократії, та останнім часом посідають лише 57-ме місце в рейтингу. Від американських журналістів вимагають розкриття джерел інформації, яка може зашкодити національній політиці. Додає труднощів і заява президента Джорджа Буша щодо журналістів, які сумніваються в правильності «війни з тероризмом» [8]. Такі обмеження нагадують «полювання на відьом» у цій країні. Президент Буш повторює: «Боротьба з тероризмом – одне з головних завдань, адже ця небезпека загрожує не лише Сполученим Штатам. Тому всі мають зрозуміти важливість цієї боротьби й не перешкоджати діям уряду» [7].

Інформувати про війну в Іраку виявили бажання сім тисяч журналістів, однак лише 500 із них включили до складу армійських підрозділів і дозволили працювати. «Цей метод інтеграції журналістів до військових категорично не сподобався тим, хто хотів би бачити об'єктивну картинку війни, але виявився корисним для іміджу армії», – вважає Кріс Сімпсон, професор університету у Вашингтоні [2].

З кожним роком у світі гине дедалі більше журналістів. У 2005-му під час виконання службових обов'язків нагла смерть спіткала 150 працівників мас-медіа. Із них 89 вбиті під час воєнних конфліктів чи стали жертвами замовних убивств.

Попередні висновки

Сучасний розвиток суспільства потребує постійних корективів у відносинах між владою та засобами масової інформації. Запровадження інформаційних технологій дає змогу мас-медіа почуватися вільніше, що дратує політичні сили. Водночас уміння керувати інформаційними потоками та впливати на громадськість за допомогою ЗМІ виводить політичну діяльність на якісно новий рівень.

Професор Фордемського університету у США Робін Андерсен вважає найнебезпечнішими для преси власників мас-медіа, які, обстоюючи власні інтереси, забороняють друкувати журналістські розслідування [5]. Доки обидві сторони – мас-медіа та влада – не усвідомлюватимуть життєвої важливості співпраці, доти існуватимуть утиски свободи преси. Утім, з огляду на постійне суперництво інтересів, ідеальну свободу преси важко уявити. Можна лише вести мову про якісно ліберальне співробітництво в одній інформаційно-політичній площині.

Інформаційна політика держави має ґрунтуватися не на «перетягуванні каната» й претензіях на володарювання, а на чіткому усвідомленні потреби вільного збалансованого потоку інформації в усіх напрямах для поліпшення стану справ у державі та здійснення загальнонаціональної політики.

 

Джерела

1. Глібовицький Є. Корупція серед журналістського середовища є однією з найбільших проблем // Телекритика. – 2006. – 17 лютого.

2. Петрів Т. Інформаційні процеси в контексті глобалізації. – К.: Грамота, 2003.

3. Чичановский А. В тенетах свободы: Политологические проблемы взаимодействия властных структур, средств массовой информации и общества в новых геополитических условиях. – М., 1995.

4. Шрьодер Ґ. Громадянське суспільство: переосмислення завдань держави й суспільства // Deutschland. – Frankfurt am Main, 2000. – № 5.

5. Andersen R. Who is Killing the Press // Censored 2000. – Seven Stories Press, 2000.

6. Matejka J. Czech Republic in new time // www. cz. eu. – 2006. – April.

7. Zielbauer P. Iraqis seek aid for role in battling terrorism // International Gerald Tribune.– 2006 – July 31. – P. 4.

8. Reporters Without Borders. Deterioration in the United States and Japan, with France also slipping // http: www.rsf.org/articles.

9. Reporters Without Borders. Worldwide press freedom index 2006 //http: www.rsf.org

10. Reporters Without Borders. Repressive trends in former Soviet bloc countries but methods vary // http: www.rsf.org/articles.

11. Butorova Z. Slovakia in European Union (sociological research) // www.ivo.sk. – 2006. – April.

Автор: Михайло ПРУДНИК

Останні новини

Прем'єр Словаччини сказав Шмигалю про холодне ставлення до вступу України у НАТО, але не в ЄС Сьогодні, 07 жовтня

Нідерланди виділять 400 млн євро на розробку безпілотників для України Сьогодні, 07 жовтня

Фіцо каже, що ніколи не погодиться на членство України в НАТО Сьогодні, 07 жовтня

Президент Естонії закликав Захід знести стіну обмежень навколо України Сьогодні, 07 жовтня

Байден відмовляє Ізраїль від ударів по нафтових об’єктах Ірану 05 жовтня

"Торгова війна" ЄС і Китаю, Молдову лякають путчем, рішення ЄС про сосиски: новини дня 05 жовтня

Литва визнала Корпус вартових ісламської революції терористами і закликала ЄС брати приклад 04 жовтня

Оборонний бюджет Польщі на 2025 рік буде рекордним 04 жовтня

Фіцо мріє про "нормальні відносини з РФ" після війни в Україні 03 жовтня

Україна отримала систему Patriot від Румунії 03 жовтня