Одеський маяк готується
відсвяткувати 180-ту річницю
Зона відповідальності "Одеського району держгідрографії" – від україно-румунського кордону до мису Карабуш та українська ділянка річки Дунай (від гирла до 116-го кілометра).
У цьому районі здійснюється мореплавство в найбільші українські морські торгові порти – Одесу, Іллічівськ, Південний, Миколаїв, Херсон, Ізмаїл, Рені, Усть-Дунайськ.
Філія державного підприємства "Держгідрографія" – "Одеський район держгідрографії" (а саме він гарантує безпеку на морських шляхах) – підприємство, що працює цілодобово й без вихідних. Як утримується гідрографічне устаткування, котре обслуговують більш як 200 осіб, чи не опиняться маяки з одеською пропискою в центрі політичних "розбірок" між Росією та Україною, який буде завтрашній день гідрографії Північно-Західного регіону Чорного моря? На ці та інші запитання відповідає начальник "Одеського району держгідрографії" капітан першого рангу запасу Володимир Васильович КОВТОНЮК.
![](http://viche.ascent.kiev.ua/img/dovidka_new.gif)
Одесити здійснили патентний пошук, підготували технічну документацію, виготовили першу партію буїв, що пройшла всі види випробувань. Сьогодні в Одесі мають дев'ять патентів на буї, радіолокаційні відбивачі й світлооптичну апаратуру до них. Одеськими буями оснащено Керч-Єнікальський канал, Одеський і Південний морські торговельні порти. Буї за одеською технологією нині виготовляють на Запорізькому заводі котельного устаткування.
Запорізька область
Бердянський нижній маякРозташований на Бердянській косі. Побудований у 1838 році. Потребує реконструкції. Площа – 1,3328 га. Забезпечує підходи до Бердянського порту та координує судна, що прямують на Маріуполь. Перебуває в підпорядкуванні Держгідрографії України. Обслуговується трьома фахівцями, один із яких працює на ставку, двоє – на півставки. Планують залишити одного фахівця.
Бердянський верхній маякРозташований у верхній частині міста Бердянська, у районі "Азмолу". Побудований у 1878 році. Реконструйований у 1977-му. Площа – 0,6851 га. Забезпечує підходи до Бердянського порту й координує судна, що прямують на Маріуполь. Перебуває в підпорядкуванні Керченської ділянки Держгідрографії України. Обслуговується трьома фахівцями, один із яких працює на ставку, двоє – на півставки. Планують залишити одного фахівця.
– До розпаду Радянського Союзу гідрографічна служба входила до головного управління навігації та океанографії, що належало до Міністерства оборони СРСР. У незалежній Україні було створено гідрографічну службу. Колишні гідрографічні райони, тобто військові частини, стали цивільними й перетворені на державне підприємство "Держгідрографія", що організаційно входить до Міністерства транспорту та зв'язку.
Нині в "Одеському районі держгідрографії" розташовані чотири маяки першого класу – Одеський, Воронцовський, Санжейський, Зміїний і один другого – Дністровсько-Цареградський. Сім маяків працюють в автоматичному режимі – Шагани, Будаки, Іллічівський, Одеський Створний задній, Лузанівський, Григор'євський та Карабуш.
Окрім маяків, до гідрографічної системи входять світні навігаційні знаки, наутофонні установки, плавучі світні навігаційні знаки, віхи тощо. Є також гідрографічні судна й катери, так звані малий флот і коректурна колекція карт Чорного, Азовського та Середземного морів.
Образно кажучи, гідрографи – це регулювальники руху морськими шляхами. Професія ця найдавніша й народилася, коли перші судна ризикнули вирушити в морські подорожі.
Приміром, Одеський маяк, біля підніжжя якого й розташований робочий кабінет Володимира Ковтонюка, готується відсвяткувати 180-ту річницю. Його вогні запалили в 1827 році.
Попри такий поважний вік, маяк у чудовому стані, технічно переозброюється. Так і має бути в доброго хазяїна.
Те, що сталося з маяками в Ялті й на мисі Сарич, в Одеському районі держгідрографії цілком виключено. Чому?
– Усі наші об'єкти, – розповідає Володимир Ковтонюк, – належать Україні, жодного російського військово-морського об'єкта в нашій зоні відповідальності немає.
Хоча "російський слід" в історії одеських маяків простежується досить чітко. Приміром, раніше плавучі загородження й навігаційне устаткування виготовляли в Росії, нині вона закуповує устаткування за кордоном. Що робити? Яким шляхом піти: закуповувати ті ж таки буї за кордоном або виготовляти самим?
Для того, щоб постійно оновлювати устаткування, виготовляти ті самі буї, будувати гідрографічні судна, необхідні стале перспективне й довгострокове фінансування. Чи існує воно?
– Існує, – каже Володимир Ковтонюк. – Начальник державного управління "Держгідрографія" Сергій Валентинович Симоненко добився, щоб так званий маяковий збір спрямовували винятково на розвиток гідрографічної служби. Чотири райони – Одеський, Миколаївський, Керченський і Севастопольський – одержують фінансування, що дає їм змогу не виживати, а розвиватися, упевнено дивитися в завтрашній день.
Що таке маяковий збір? Це кошти, які збирають морські торгові порти з усіх суден, що заходять у ці порти. За рік набігає сума в кілька мільйонів доларів. Донедавна маяковий збір залишався в скарбниці портів. Цю кричущу несправедливість було усунено на користь державного підприємства "Держгідрографія". А воно якраз знає, як розпорядитися грішми, чимала частина яких іде на відновлення гідрографічного устаткування.
Узяти, приміром, гідрографічний малий флот. В Одесі є гідрографічне судно ГС-212, що може виконувати всі види лоцмейстерських робіт, промірний катер, спущений на воду в 2005 році. На катері встановлено єдиний в Україні багатопроменевий ехолот датського виробництва, що дає змогу з точністю до декількох сантиметрів робити проміри морського дна.
На Дунаї працює великий гідрографічний швидкохідний катер, побудований на "Ленінській кузні", що працює з буями, навігаційними знаками. Для промірів біля морських причалів є багатомісні гумові шлюпки, в Одесі – програмне забезпечення виконання промірних робіт американської фірми "Тримбол". Точність визначення місця перебування – менш як один метр. Точність виміру глибин – плюс-мінус десять сантиметрів.
Фінансування покращиться, коли порти почнуть виплачувати гідрографічній службі й так званий канальний збір. Його сплачують усі судна, що заходять у порт підхідними каналами, де безпеку руху забезпечують гідрографи.
Ну і традиційне запитання: де готують кадри для гідрографічної служби України?
– Система підготовки кадрів для гідрографічної служби України, – розповідає Володимир Ковтонюк, – струнка і надійна. Наші фахівці здобувають чудову освіту в Одесі в Національній морській академії, у Київській морській академії та в Одеському екологічному університеті. Перший випуск фахівців відбудеться цього року.
Маячники – люди взагалі дивні своєю відданістю улюбленій справі. В Одесі добре знають династію маячників Захарових. Її засновник Кирило Захарович Захаров прийшов на маяк у 1877-му й пропрацював там 50 років. Його син Іван Кирилович трудився на тому самому маяку 37 років, а онук Георгій Іванович – 34 роки. Загальний виробничий стаж маячників Захарових – 120 років!
Безпечне судноплавство в Північно-Західному регіоні Чорного моря та на річці Дунай гарантоване. І запорукою цього є чітка, без збоїв і нарікань робота "Одеського району держгідрографії".
Автор: В'ячеслав ВОРОНКОВ