передплата Українською | In English

№24, грудень 2007

Стара хата й новий будиночок прагнуть нас напоумитиСтара хата й новий будиночок прагнуть нас напоумити

Їдучи з Холмів до райцентру Семенівка, не оминути перехрестя
доріг із невеличкою бензозаправною станцією на узбіччі.
На подорожніх, котрі опиняються в цьому закутку Чернігівщини, незабутнє враження справляє не бензозаправна станція, розташована серед заростей диких трав, а хата на протилежному боці шляху. Власне, це й не хата, а залишки колишнього житла, нині покинутого мешканцями.

Від загадкової оселі, колись солідно складеної з дубового бруса, а нині – мовчазного об'єкта з напівпроваленою стріхою, не можна відірвати очей. Важко пояснити, що саме так приваблює в незвичайній і водночас мальовничій споруді.

Ніби руїна, але вікна не побиті; за дбайливо пофарбованою в яскравий зелений колір огорожею – заросле високими травами й кущами подвір'я; на стіні між вікнами – вже трохи прихоплена іржею біла емальована табличка з написом великими літерами: «СЕНЬКО».

Навколо тиша й спокій. Здається, хата – попри очевидність кінця, що підкреслюється жалібними залишками колишньої солом'яної стріхи та шматками старого руберойду на подекуди поламаному решеті крокв, – жива істота. Вона ще не вмерла, ще триває на цьому світі, ще не хоче переходити в потойбічний і намагається щось важливе сказати людям.

Колись хутір називали Піщанка, потім – Сеньків. Нині про цю назву нагадує лише емальована табличка з прізвищем колишнього господаря Миколи Петровича Сенька. Нагадує про сотні тисяч таких хат, які, покинуті господарями, волають до нас пошматованими стріхами: «Отямтеся, люди добрі!»

Мабуть, саме цей голос почули нащадки Михайла Филимоновича Козика. Чепурненький веселий будиночок його родини – майже поряд із хатою Сенька. Дім сяє світлими фарбами, ніби усміхається, зі стрункою ялиною на розі й двома тарілками телевізійних антен на повздовжній і торцевій стінах, із дбайливо прибраним двором, огородженим високим парканом, за яким ген аж до лісу простягається широке поле.

Дві оселі ніби віддзеркалюють наше суперечливе сьогодення. Контраст між спорудами такий разючий, що, здається, вони не лише намагаються розповісти нам про минуле та майбутнє, а й попередити про щось, напоумити людей.

 А ось Михайло Козик без порад знає свою справу. Він, до слова, вже вісімдесятирічний, щодня працює на обійсті, порядкує в дворі й навколо, утримує двох корів, дає собі раду й допомагає дітям, знає про всі події в Україні. Вважає, що треба вже перестати отам – на владній горі – «дбати про людей», а дати людям можливість самим потурбуватися про себе. Тоді не знадобиться оголошувати, скажімо, «рік села», бо кожен день і всі роки будуть часом нормального життя, в якому вже не побачиш зруйнованих, покинутих людьми хат.

Автор: Віталій КОРЖ

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Понад 40 держав зобов'язались у Лугано підтримати відновлення України Вчора, 05 липня

Швейцарія подвоїть підтримку України до понад 100 млн франків до кінця 2023 року Вчора, 05 липня

Зеленський у Лугано розповів про своє бачення відбудови України і потребу реформ Вчора, 05 липня

Зеленський підтвердив переговори з Туреччиною і ООН щодо експорту українського зерна Вчора, 05 липня

План ЄС по відбудові України, Швеція допоможе вступити у НАТО, Папа хоче до Києва: новини дня Вчора, 05 липня

Україна має завершити війну з Росією на своїх умовах – Джонсон Вчора, 05 липня

Укріплення берега річки 04 липня

В уяві Лукашенка Україна сама хоче нападу Білорусі 03 липня

Німецький міністр назвав крадіжку українського зерна Росією "огидною формою війни"  02 липня

Данія офіційно стала частиною спільної оборонної політики ЄС 02 липня