передплата Українською | In English

№22, листопад 2007

Смертна кара: морально-правові аспекти застосування

Поділитися:

Смертна кара відома більшості країн світу. Вона з'явилася тоді, коли держава взяла на себе функцію виконання покарання за вчинені злочини. За часів Київської Русі смертна кара передбачалася «Руською Правдою». Поширеною була вона і згідно з «Правами, за якими судиться малоросійський народ» (1734). Козаки застосовували цю міру покарання за найтяжчі злочини. Військовими артикулами Петра І смертна кара встановлювалася за 123 злочини. Цариця Єлизавета Петрівна призупинила виконання смертної кари, хоча й не скасувала остаточно цей вид покарання.

На початку ХХ століття смертну кару в Російській імперії застосовували як знаряддя боротьби з опозиційними владі силами в суспільстві. В Радянському Союзі вона передбачалася за державні та деякі інші злочини. Указом Президії ВР СРСР від 26 травня 1947 року було скасовано смертну кару в мирний час і замінено на засудження до 25 років виправно-трудових таборів. Але вже через три роки «за заявами від профспілок, селянських об'єднань» указом Президії ВР СРСР від 12 січня 1950 року відновили застосування смертної кари до зрадників батьківщини, шпигунів, диверсантів.

30 квітня 1954 року указом Президії ВР СРСР «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство» було встановлено смертну кару за умисне вбивство за обтяжувальних обставин. Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року не внесли смертну кару до системи покарань, а виокремили самостійною статтею «як виняткову міру покарання», аж до її скасування. Було визначено вичерпний перелік злочинів, за вчинення яких могли призначати смертну кару, а саме: зрада батьківщини, шпигунство, диверсія, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство за обтяжувальних обставин. Смертна кара не застосовувалася до осіб, які не досягли повноліття (18 років), до жінок у стані вагітності на момент учинення злочину, винесення або виконання вироку. Ці положення було відтворено в кримінальних кодексах усіх союзних республік, зокрема в КК УРСР 1960 року [4].

Майже весь час після здобуття Україною незалежності тривали суперечки щодо застосування смертної кари. Це пов'язано з дедалі більшою криміналізацією суспільства, різким зростанням кількості навмисних убивств за обтяжувальних обставин. Виявилася очевидна неспроможність держави забезпечити невід'ємне право людини на життя.

Упродовж 1990–2000 років в Україні смертна кара існувала «як виняткова міра покарання» у вигляді розстрілу. Спочатку на виконання таких вироків було накладено мораторій. Смертна кара встановлювалася за особливо небезпечні злочини проти держави, проти життя, правосуддя, за воєнні злочини (в умовах воєнного стану чи бойової обстановки). Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 року визнано, що смертна кара суперечить Конституції України [5]. Остаточно як вид покарання її скасовано у 2000 році. Кримінальним кодексом України 2001 року вже не передбачено смертної кари як виду покарання.

До речі, під час прийняття рішення Конституційним Судом України про скасування смертної кари між його суддями точилися досить гострі дискусії. Зокрема, вагомі і юридично обґрунтовані контраргументи не раз наводив суддя О. Мироненко. У своїй статті «Відміна смертної кари – плід юридичної еквілібристики» він писав: «Як суддя цього поважного державного органу, я не пропустив жодного засідання суду. Не раз обгрунтовував і ставив на голосування власне правове бачення проблеми, вносив пропозиції щодо її розв'язання, покладав надію, що мені буде надана передбачена законом можливість довести свою позицію до відома юридичної громадськості та народу України.

Не можу сказати з упевненістю, якими мотивами керувався Голова Конституційного Суду України, призначивши через день після мого від'їзду на короткочасне лікування голосування за рішення, яке перед тим фактично приймалося за участю всіх без винятку суддів. Було то прагнення зробити новорічний «подарунок» українському народові чи нестримне бажання якнайскоріше відзвітувати перед Радою Європи? Може, це було зроблено під тиском внутрішніх політичних сил, здійснено раніше заплановане штучне «покращання» результатів голосування (проти позиції більшості висловилися не 6, а 8 суддів) або уникнення «незручних» для суду окремих думок, можливо, якісь інші причини. Та особисто мене таким чином було позбавлено законного права на свою окрему думку» [3].

Отже, не виключено, що в разі наявності під час голосування повного конституційного складу суддів (два з них були відсутні) рішення про скасування смертної кари Конституційним Судом, можливо, і не було б прийнято. Та, висловлюючись термінологією судді Мироненка, внаслідок «юридичної еквілібристики» смертна кара з великою «натяжкою» законодавцем була скасована і нині маємо досить невтішні наслідки цього кроку. Принаймні до скасування такої міри покарання масових («серійних») убивств в Україні майже не було.

Природа подарувала право на життя кожному. Воно справді невід'ємне й абсолютне, а в Божих заповідях окреслене у формулі «Не убий». На переконання всіх коментаторів Святого Письма, ця заповідь адресована злочину, а не покаранню. Смертні вироки злочинцям у найжорстокішій формі передбачені Старим Заповітом, чим і користувалася християнська церква. Аналогічні приписи містяться і в божественному праві інших релігій.

Переглядаючи релігійні кодекси (Біблію, Коран, Талмуд), можна дійти висновку, що Бог не вважає смертну кару неправильним чи аморальним заходом. Навпаки, знаходимо чимало заповідей, у яких правопорушення, беззаконня є найтяжчим гріхом. Тому кожному пропонується поважати закон, не спілкуватися з правопорушниками та засуджувати їхні протизаконні вчинки.

По суті, закликами до законослухняності сповнені всі релігійні кодекси. Це їхня головна ідея. Стримати людину від протиправних дій, гріхопадіння – от у чому суть релігійних учень. Є й такі заповіді, які до профілактики правопорушень, правового виховання мають безпосередній стосунок: «Не заздри тим, хто робить беззаконня», «Кожний, хто вчиняє гріх, вчиняє і беззаконня». Є й категоричніші застереження на зразок, скажімо, такого: «Беззаконники всі будуть знищені».

Правовим змістом сповнені й такі рядки Святого Письма: «Будь-яке покарання в цей час здається не радістю, а смутком, проте потім навчені через нього дають мирний плід праведності». У Біблії засуджуються лицеміри, хто, «проповідуючи не красти, краде», «пишається законом, а порушенням закону безчестить Бога». У Псалтирі із занепокоєнням пишеться: «Невже не заспокояться ті, хто чинить беззаконня, з'їдає народ мій, як їдять хліб?». «Хто вдарить людину так, що вона помре, той також має вмерти» – сказано у Старому Заповіті. Потім Бог, відповідно до книги Буття, сказав: «Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата його. Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим». Таким поясненням була виправдана вища міра покарання для вбивць.

Чи означає це, що державі (її органам) дозволено позбавляти життя тих, хто є винним у тяжкому злочині? Позитивну відповідь на це запитання можна знайти у словах апостола Петра (4:15.). Він закликав братів: «Тільки б не постраждав хто із вас, як убивця, або крадій, або злодій, або той, хто посягає на чуже». Як бачимо, у застереженні «тільки б не постраждав хто із вас, як убивця» Петро не забороняв владі карати вбивць за їхні злочини. Навпаки, він указує, що вбивця може бути справедливо покараний.

Чи може бути таким покаранням смертна кара? Так. Це випливає зі слів Павла, якого євреї звинувачували в порушенні їхнього закону. Посилаючи в'язня Павла до римського правителя, воєначальник повідомив: «Знайшов, що його звинувачують у спірних думках, що стосуються закону їхнього, але що нема у ньому ніякої вини, гідної смерті або кайданів».

Так, людське життя – цінність абсолютна. Та чи всяке життя можна вважати такою цінністю? А якщо це життя недолюдка? Досить згадати тих самих «серійних» убивць. Є злочини, які позбавляють злочинця права зватися людиною, викреслюють його зі списку людей. Це стосується не лише масових убивств. Буває, що моральне право на життя втрачає і той, хто вбив лише одну людину. Але чи набувають ці недолюдки юридичне право на заслужену смерть? Що відчувають вони самі після скоєння найтяжчого злочину, позбавивши права на життя іншу людину, чи бажають власної смерті? Ні. І нелюди бояться власної смерті. Будь-який вирок, окрім смертного, стосовно недолюдків сприймається громадянами як нехтування елементарних людських почуттів.

Якщо особа, знаючи, що за умисне вбивство за обтяжувальних обставин, згідно з чинним законом може бути фізично знищена, але свідомо йде на цей злочин, вона, як і самогубець, незалежно від волі держави позбавляє себе такого права. Серійні вбивства, вбивства немовлят, убивства з особливою жорстокістю у народі й навіть у кримінальному світі сприймаються як вчинені не людьми, а нелюдами.

Ми – противники смертної кари. Справді, вона не є стовідсотковою гарантією запобігання умисним убивствам. Але те, що вона зберігає абсолютне право на життя значної кількості людей, є незаперечним. Дослідження американського вченого Ісака Ерліха спонукали його до висновку, що «одна додаткова страта на рік… могла дати такий результат, як зменшення кількості вбивств на 7–8 випадків» [1]. Інші дослідники підтвердили результати Ерліха. Зокрема, Ернест Ван ден Гааг у статті «На захист смертної кари: практичний і моральний аналіз» пише, що «смертної кари бояться найбільше від усіх покарань, бо вона: 1) не просто необоротна, як і більшість інших покарань, а остаточна; 2) прискорює подію, що, на відміну від болю, нужди та ушкоджень, унікальна в кожному житті і про неї ще ніхто не повідомляв. Смерть – це досвід, якого насправді не можна відчути і який кладе край усякому досвідові. Оскільки смерть не менш невідома, ніж певна, її бояться всі. Страх перед смертю часто пов'язують із покаранням, яке прискорює її, немов без того покарання смерть не прийшла б ніколи; 3) коли смерть призначають як навмисне покарання іншій людині, вона означає цілковиту втрату людської солідарності. Суспільство відкидає засудженого, вважає, що невигідно поділяти з ним своє життя. Таке цілковите відкидання посилює природний страх перед відлученням і страх перед знищенням. Маргінальний стримувальний ефект страт залежить саме від цих рис, і так само й моральне виправдання смертної кари, незважаючи на жодний стримувальний ефект» [2].

Отже, якби законодавець усвідомив свою «відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями» (преамбула Конституції України), він прийняв би виваженішу норму. Поки що цього, на жаль, не сталося.

Новообраний склад Верховної Ради України, на наш погляд, має переглянути межі кримінальної відповідальності за такі злочини, як умисне вбивство з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; двох або більше осіб; жінки, яка завідомо для винного була в стані вагітності; вбивство, вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб; вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане зі зґвалтуванням; учинене особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше скоїла умисне вбивство; вчинене за попередньою змовою групою осіб або організованою групою та згвалтування.

Призначення за ці злочини еквівалентного їм абсолютного покарання не суперечить жодному положенню Конституції України, нормам моралі і космічним закономірностям, встановленим Вищим розумом. Міркування про можливість судової помилки під час призначення смертної кари можуть бути слушними для дилетантів і філософів, але не для суддів. Справді, судова помилка не виключена. Але така логіка абсурдна, якщо взяти до уваги, що вбивство – не дрібний злочин. Убивство за обтяжувальних обставин якісно відрізняється від інших злочинів, а отже, заслуговує покарання, що якісно відмінне від решти покарань. То чому б не призначити найсуворіше покарання – смерть за найтяжчий злочин – безпричинне вбивство. Що ж до запобігання судовим помилкам, то в кримінальному судочинстві існують відповідні правові гарантії – презумпція невинуватості, право на захист, оскарження, помилування, принцип тлумачення сумнівів на користь обвинувачуваного тощо. Із судовими помилками, безперечно, потрібно боротися. Але вони не виправдовують скасування смертної кари.

Один із шляхів боротьби із судовими помилками під час призначення смертної кари широко застосовується в американській системі судочинства. Так, між призначенням вироку та приведенням його до виконання, є проміжок часу у 5-10 років, що дає можливість родичам та захисникам протягом цього періоду довести наявність судової помилки.

Насамкінець зазначимо, що смертна кара за тяжкі злочини перед людством і державою – це перевірений історією засіб самозахисту суспільства проти порушення умов його нормального існування.

 

Джерела:

1. Erlich. The Deterrent Effekt of Capital Punishment // Amer. Econ. Rev. – 1975 (червень).

2. Van den Haag E. In Defence of the Death Penalty: A Political and Moral Analisis // Criminal Bulletin. – 1978. – T. 14. – C. 51–68.

3. Мироненко О. М. Відміна смертної кари – плід юридичної еквілібристики // Сільські вісті. – 2000. – 18 січня.

4. Музика А. А., Пуйко В. М. Смертна кара // Юридична енциклопедія. Т.5. – К., 2004. – С. 533–534.

5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – С. 16–21.

 

Автор: Валентин ГОЛОВЧЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Шмигаль розповів, які проекти складають потенційні інвестиції в рамках "інвестнянь" Сьогодні, 19 вересня

Урядовці запланували зменшити викиди на 65% до 2030 року Сьогодні, 19 вересня

Уряд схвалив космічну програму Сьогодні, 19 вересня

Франція: скандал з підводними човнами вплине на нову стратегічну концепцію НАТО Сьогодні, 19 вересня

Комітет прибрав з "антиахметівського" законопроекту норму про акциз на ВДЕ електроенергію Вчора, 18 вересня

Профільний комітет рекомендував прийняти "антиахметівський" законопроект Вчора, 18 вересня

Маніпуляції “Газпрому” та “агресивне розширення” Ryanair: головне за 17 вересня 17 вересня

Новини 17 вересня: Ryanair готує експансію в Україні, місія МВФ у вересні 17 вересня

"Наради" на матчі: Коломойський говорив із Вітренком під футбол 17 вересня

Держдеп США: є загроза зриву обіцянки України провести реальну судову реформу 17 вересня