№22, листопад 2007

Особливості впровадження системи недержавного пенсійного забезпечення

Запровадження недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) є одним з основних завдань і важливих кроків реформування системи пенсійного забезпечення України. Створення законодавчих передумов функціонування інститутів додаткового, добровільного пенсійного забезпечення є нагальною вимогою часу та необхідною умовою існування ефективної, соціально справедливої системи відносин у сфері соціального забезпечення населення.

Система НПЗ покликана створити можливості для збереження та примноження коштів вкладників з метою забезпечення отримання ними стабільного доходу після настання пенсійного віку. Перевага НПЗ в тому, що збережені кошти збільшуються за рахунок інвестиційного доходу. При цьому державний нагляд за установами пенсійного забезпечення дозволяє запобігти проведенню надто ризикованих операцій і втраті пенсійних заощаджень.

Кошти, накопичувані на пенсійних рахунках їхніх учасників, як правило, є значним джерелом інвестицій в економіці. Особливість діяльності пенсійних фондів у тому, що вони зацікавлені здійснювати довгострокові інвестиції для узгодження власних потоків внесків і виплат. Пенсійні фонди є значними інвесторами. А це дозволяє розвивати ринок довгострокового запозичення коштів.

Основний принцип діяльності недержавних пенсійних фондів – добровільність участі в них. Вкладники й отримувачі виплат (учасники пенсійних фондів) можуть обирати найпривабливіші пенсійні схеми здійснення внесків та отримання виплат. Вони також мають змогу оцінювати надійність напрямів інвестування коштів. Зберігаючи гроші в банках, вкладники, на відміну від учасників пенсійних фондів, таких можливостей позбавлені.

Уже сьогодні в Україні існує понад 300 юридичних осіб, котрі задекларували пенсійне забезпечення як основний вид своєї діяльності. Щоб уникнути втрат коштів вкладників таких установ, необхідно створити законодавчу базу для регулювання їхньої діяльності.

Основна мета ухвалення відповідного рамкового закону – надання працівникам можливості здійснювати додаткові пенсійні заощадження та отримувати більші пенсійні виплати за рахунок пенсійних накопичень та інвестиційного доходу від їхнього розміщення. Недержавна пенсія має стати додатком до пенсій, що виплачуватимуться з державної солідарної та обов'язкової накопичувальної систем. Це дозволить збільшити співвідношення пенсійних виплат до заробітної плати працівника майже до 60%. НПЗ також надає можливість роботодавцеві додатково заохочувати своїх працівників із допомогою запровадження пенсійних програм і відрахування частини доходу на пенсійні рахунки працівників.

Досі більша частина заощаджень не повертається на фінансові ринки й перебуває у вигляді готівкових коштів. Тому відповідне удосконалення пенсійного законодавства слід спрямувати на створення альтернативного шляху довготермінового збереження коштів. Ця проблема досить актуальна в Україні. Коливання обмінних курсів світових валют, цін на ринку житла та державних цінних паперів демонструють, що реально захистити кошти можна лише за рахунок диверсифікації (шляхом розподілу за кількома напрямами вкладень). Акумулювання активів великим фінансовим посередником дозволяє диверсифікувати інвестиції та зменшувати ризики.

Необхідно також створити нормативно-правову базу для діяльності установ, котрі вже фактично здійснюють недержавне пенсійне страхування. Це єдино прийнятний спосіб впорядкувати цей процес, стихійний розвиток якого може призвести до втрат пенсійних накопичень учасників таких пенсійних фондів.

Також необхідно забезпечити збереження пенсійних активів учасників недержавних пенсійних фондів через створення відповідної системи взаємовідносин на ринку пенсійних коштів. Діяльність пенсійних фондів повинна регулюватися спеціальним державним уповноваженим органом. Збереження коштів гарантуватиме розділення функцій розпорядження, управління та зберігання. Усі ці функції мають виконувати окремі юридичні особи. Крім того, активи пенсійного фонду залишаються відокремленими від активів зазначених компаній, що гарантує їх збереження навіть у разі погіршення фінансового становища цих компаній.

До сфери регулятивного впливу відповідного закону, крім діяльності власне недержавних пенсійних фондів і фінансових установ, котрі надають йому відповідні послуги в сфері НПЗ (адміністратор пенсійного фонду, компанія з управління його активами та зберігач), потрібно віднести й діяльність банківських установ – надавачів послуг громадянам з відкриття й обслуговування пенсійних депозитних рахунків, і страхових організацій, що здійснюють страхування життя та страхування довічної пенсії.

Виходячи з міжнародного досвіду, суб'єктами системи додаткового (недержавного) пенсійного забезпечення, як правило, є засновники та платники пенсійних фондів; вкладники й учасники пенсійних фондів; недержавні пенсійні фонди; компанії з управління пенсійним фондом; компанії з управління активами пенсійного фонду; зберігачі пенсійних фондів; страхові організації, яким дозволено здійснювати страхування життя та страхування довічної пенсії; банківські установи, що надають послуги з відкриття та обслуговування пенсійних депозитних рахунків; саморегульовані організації у сфері недержавного пенсійного забезпечення; особи, котрі надають консультаційні й агентські послуги; органи державного нагляду та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; незалежні актуарії; аудитори.

Основні принципи діяльності НПЗ такі:

– економічно-соціальна заінтересованість працівників і роботодавців у НПЗ;

– добровільність участі в системі НПЗ (добровільність створення та приєднання до раніше створених пенсійних фондів, добровільність пенсійних внесків, вибору пенсійного фонду та форми пенсійних виплат тощо);

– здійснення інвестиційної діяльності виключно в інтересах вкладників та учасників з метою захисту пенсійних внесків від інфляції та збільшення пенсійних накопичень із допомогою отримання інвестиційного доходу;

– державне регулювання діяльності НПЗ і нагляд за її здійсненням тощо.

Важливими гарантіями стабільного функціонування системи НПЗ і діяльності пенсійних фондів зокрема, захисту пенсійних заощаджень мають стати:

– розмежування функцій управління пенсійними фондами, управління активами пенсійного фонду та їхнього зберігання між фінансовими установами, що надають відповідні послуги;

– ліцензування фінансових установ у системі НПЗ спеціально уповноваженими державними органами;

– здійснення зовнішнього моніторингу операцій з активами пенсійного фонду та їхнього обліку банківською установою–зберігачем активів пенсійного фонду;

– створення страхового резерву в структурі активів пенсійного фонду для забезпечення виконання зобов'язань перед вкладниками й учасниками пенсійного фонду;

– розміщення активів пенсійного фонду за принципами диверсифікації, відповідального ставлення до інвестування, надійності, ліквідності та прибутковості такого інвестування;

– проведення регулярних незалежних актуарних оцінювань пенсійних фондів;

– закріплення цілковитової відповідальності фінансових установ, котрі надають пенсійним фондам послуги з недержавного пенсійного забезпечення, усім належним їм майном.

Активи пенсійного фонду складаються з власне пенсійних активів, що формуються за рахунок пенсійних внесків і доходу від їхнього розміщення; коштів для забезпечення діяльності пенсійного фонду, які призначені для покриття адміністративних видатків фонду та формуються за рахунок внесків засновників або юридичних осіб, котрі приєднуються до раніше створеного фонду (платники фонду); призначеного для гарантування виконання фондом своїх пенсійних зобов'язань перед учасниками страхового резерву, який формується з частини доходу від розміщення пенсійних активів і коштів для забезпечення діяльності фонду.

Слід передбачити обмеження на інвестиційну діяльність з пенсійними активами. Це має убезпечити пенсійні заощадження від ризикованих операцій і максимально мінімізувати ймовірність їхньої втрати. Слід визначити й перелік об'єктів інвестування, а також вимоги до диверсифікації, тобто обмеження за напрямами й обсягами розміщення пенсійних активів. Вказані обмеження повинні бути спрямовані на закріплення таких правил інвестування пенсійних активів, які забезпечували б гарантований доход за мінімального ризику вкладень.

Умови здійснення пенсійних внесків і виплат мають передбачати широкі можливості вибору для вкладників пенсійних фондів. При цьому вкладником може бути і роботодавець – юридична особа, котра сплачує внески на користь своїх працівників, і будь-яка фізична особа, котра сплачує внески на свою користь, на користь своїх батьків, дітей, подружжя.

Нормативна база повинна надавати й роботодавцеві можливості для сплати пенсійних внесків на т.зв. солідарні пенсійні рахунки, де обліковуються неперсоніфіковані пенсійні накопичення. Відповідно до умов укладеного таким роботодавцем пенсійного контракту з фондом, після настання пенсійних підстав кошти у визначених обсягах із солідарного рахунку переводяться на персональний рахунок працівника такого роботодавця, з якого безпосередньо здійснюються пенсійні виплати. Існування солідарних пенсійних рахунків дозволяє роботодавцеві створювати нові ефективні стимули для працівників, зокрема, через додаткове заохочення у вигляді пенсійних відрахувань на їхню користь (це – важливий інструмент кадрової політики підприємства). Крім того, солідарні рахунки забезпечують додаткову пенсію для працівників похилого віку, котрі не встигають накопичити достатню суму коштів на персональних пенсійних рахунках, проте зробили вагомий внесок у розвиток підприємства. При цьому наявність солідарного рахунку роботодавця не обмежує працівника в самостійній сплаті пенсійних внесків на свою користь. Особливості сплати роботодавцем пенсійних внесків на солідарні й персональні рахунки можуть визначатися пенсійною програмою, що є складовою колективного договору, укладеного роботодавцем зі своїми працівниками.

Створення недержавних пенсійних фондів найдоцільніше передбачити у формі неприбуткових юридичних осіб, які за своїми типами поділяються на відкриті, професійні й корпоративні. Критерієм поділу на зазначені типи є коло можливих учасників відповідного фонду за місцем і характером їхньої роботи.

Необхідно також законодавчо визначити вимоги до адміністратора пенсійного фонду, компанії з управління активами фонду та його зберігача, порядок їхнього створення та ліцензування, встановити відповідальність за виконання зобов'язань перед пенсійним фондом і його учасниками, порядок ліквідації. Пенсійний фонд будує свої відносини з установами, що надають фінансові послуги, пов'язані з НПЗ, на договірній основі (укладаються відповідно договори про управління пенсійним фондом, управління активами фонду та зберігання його активів). Слід встановити обов'язкове ліцензування діяльності з управління фондом, управління та зберігання активів фонду, окремі вимоги до звітності пенсійного фонду й інших установ, які задіяні в системі НПЗ, а також порядок оприлюднення інформації про їхню діяльність і доступу учасників пенсійного фонду до даних про їхні пенсійні заощадження та діяльність фонду загалом.

Державний нагляд за системою НПЗ доцільно покласти на спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Його має бути створено відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, нагляд за діяльністю компаній з управління та зберігання активів пенсійного фонду мають здійснювати Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку та Національний банк України.

У зв'язку з тим, що пенсійні внески є соціально значущими платежами, та з метою уникнення подвійного (подекуди потрійного) оподаткування пенсійних накопичень необхідно запровадити систему податкових пільг для вкладників та учасників пенсійного фонду. Приміром, звільнити від оподаткування пенсійні внески незалежно від того, хто їх робить (для роботодавців – до 25% сукупного оподатковуваного доходу, отриманого працівниками, на користь котрих сплачуються внески; для фізичних осіб – до 25% сукупного оподатковуваного доходу такої особи). При цьому слід реалізувати принцип оподаткування пенсійних виплат учасникам у джерела виплати (це стосується пенсійних фондів, страхових організацій й банківських установ, які здійснюють недержавне пенсійне забезпечення). Також не слід оподатковувати інвестиційний доход, отриманий від розміщення активів пенсійного фонду, та виключити з об'єктів оподаткування податком на додану вартість послуги з управління пенсійним фондом.

Узагальнюючи викладене, зазначимо, що ухвалення відповідного рамкового закону матиме такі позитивні наслідки:

1. Дозволить підвищити рівень пенсійних виплат людям похилого віку. Разом із пенсійними виплатами, що виплачуватимуться з реформованої системи обов'язкового пенсійного страхування, середня пенсія становитиме 55–60% середньої заробітної платні проти нинішніх 32%.

2. Сприятиме розвитку фондового ринку.

3. Сприятиме розвитку страхувального бізнесу. Розвиток недержавних пенсійних фондів спричинить значне збільшення попиту на продукти страхувального бізнесу, зокрема на страхування життя та на страхування довічної пенсії з установленим періодом, довічної обумовленої пенсії, довічної пенсії подружжя.

4. Приведе до зниження обсягів тіньової економіки. Через пільги в оподаткуванні для учасників і вкладників недержавного пенсійного забезпечення (внески до недержавних пенсійних фондів та одержаний інвестиційний доход не оподатковуються, а оподатковуються лише пенсійні виплати) і обмеження на ці пільги (внески до недержавних пенсійних фондів не повинні перевищувати 25% заробітної плати учасника) учасники недержавного пенсійного забезпечення матимуть додатковий стимул вимагати виплату свого заробітку в офіційному секторі.

5. Збільшення бюджетних надходжень у майбутньому. Механізм сплати податків збільшить бюджетні надходження шляхом розширення бази оподаткування: пенсійні виплати включатимуть не тільки пенсійні внески, що є доходом громадян чи роботодавців, а, отже, підлягають оподаткуванню в будь-якому випадку, а й інвестиційний доход.

6. Зменшить залежність від зовнішніх запозичень та сформує додаткове джерело довгострокового кредитування економіки. Оскільки кошти недержавного пенсійного забезпечення інвестуються на довгострокову перспективу (коли припустити, що людина розпочинає свою трудову діяльність у 25-річному віці, виходить на пенсію в шістдесят років і живе до 67,9 років, то середня тривалість інвестиції становить приблизно 20 років), вони стануть додатковим стимулом розвитку реального сектору й економічного зростання.

 

Автор: Дмитро САНДЛЕР

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня