Чому більшовики взяли владу, або Про політиків до пива

Великому Жовтню – дев'яносто років. Коли Радянський Союз захлинався в перебудовчому хаосі, велися рафіновані академічні дискусії про значення Жовтневого перевороту. Ці дискусії, зрештою, й поховали «великий і могутній». Бо скальпелем логіки вирізали зі свідомості всі міфологічні корені, якими чіплялася за життя влада Комуністичної партії.

Нині Жовтнева революція – це лише рядок у календарі, набраний петитом. Не більше. Лише нумізматична дрібничка. Абстрактна позначка на мапі минулого. Ніби й було щось таке, наче й здіймалося до небес, мов виверження Везувію, а тепер це лише купа каміння, годинна зупинка в туристичній мандрівці.

Однак, розгрібши історичний мотлох, можна надибати в нім і цікаві речі. Такою, приміром, є стаття Владіміра Леніна «Удержат ли большевики государственную власть?». Її можна знайти в 34-му томі зібрання його творів. Інтригуючим є період її написання: вересень 1917 року. Фактично за два місяці до перевороту Ленін уже порушує питання про те, чи впораються більшовики з державною машиною. Відповідає, що впораються. Не збрехав. Не пожартував. Йому взагалі бракувало самоіронії. Він був людиною справи.

Та повернімося до тексту. Ленін, цитуючи пресу, згадує аргументи, які висуваються опонентами більшовиків як доказ того, що влада в руках останніх – то крах держави. Звернімо на них увагу, зокрема на слова в газеті конституційних демократів «Речь», опубліковані 16 вересня: «Дезорганизаторы и разрушители par excellence (по преимуществу), они по существу трусы, в глубине души прекрасно сознающие и внутреннее свое невежество и эфемерность своих теперешних успехов. Так же хорошо, как и все мы, они понимают, что первый день их окончательного торжества был бы и первым днем их стремительного падения. Безответственные по самой природе, анархисты по методам и приемам, они мыслимы лишь как одно из направлений политической мысли, вернее сказать, как одна из ее аберраций. Лучшим способом на долгие годы освободиться от большевизма, низвергнуть его было бы вручение его вождям судеб страны. И если бы не осознание непозволительности и гибельности подобных опытов, можно было бы с отчаяния решиться и на такое героическое средство». Загалом аргументи проти більшовицької влади, як пише Ленін, зводяться до шести тез:

1) пролетариат «изолирован от остальных классов страны»;

2) он «изолирован от действительных живых сил демократии»;

3) он «не сможет технически овладеть государственным аппаратом»;

4) он «не сможет привести в движение» этот аппарат;

5) «обстановка исключительно сложна»;

6) он «не способен будет противостоять всему тому напору враждебных сил, который сметет не только диктатуру пролетариата, но и в придачу всю революцию».

Такі аргументи проти більшовизму. Історія засвідчила всю їхню істинність. Вони були логічними й певними. Бо, хто є більшовики, не було таємницею. Ленін зламав логіку. Він доводив, що соціал-демократи зобов'язані брати владу й встановлювати диктатуру пролетаріату, розбивати стару й створювати нову державну машину. А ще кажуть, що політичні цілі не можуть бути максималістичними.

Але варто згадати про те, що давало Леніну певність у перемозі. Гадаю, можна вдатися до цитування. Хутко й рішуче Ленін пише, що національне та аграрне питання – ключові й лише пролетаріат «способен вести такую решительную, действительно «революционно-демократическую» политику по обоим вопросам, которая сразу обеспечила бы пролетарской государственной власти не только поддержку большинства населения, но и настоящий взрыв революционного энтузиазма в массах, ибо впервые массы встретили бы со стороны правительства не беспощадное угнетение крестьян помещиками, украинцев великороссами, как при царизме, не прикрытое пышными фразами стремление продолжать подобную же политику при республике, не придирки, обиды, кляузы, оттяжки, подножки, увертки (все, чем награждает крестьян и угнетенные нации Керенский), а горячее сочувствие, доказываемое на деле, немедленные и революционные меры против помещиков, немедленное восстановление полной свободы для Финляндии, Украины, Белоруссии, для мусульман и т. д.».

Ось він, секрет перемоги більшовиків. Жодні «жидо-масонські змови», жодні німецькі гроші не карбували їхньої перемоги. Переможцями їх зробили демократична інфантильність і великодержавний фетишизм.

А тепер повернімось у сьогодення. Які ключові питання сучасного «політичного моменту»? Чи вирішене аграрне питання? Ні. Чи вирішене питання національне, воно ж таки мовно-культурне? Ні. Чи вирішене «питання миру», себто національної безпеки, геополітичної визначеності? Ні. А вони – принципові. То чим тоді займаються наші політичні партії? Бачимо лише ту само демократичну інфантильність і дрібнодержавну нажаханість. «Как бы чего не вышло?» – переймався Бєліков. Достеменна «демократія у футлярі». Коли політики-Бєлікови стикаються з політиками ленінського кшталту, вони не мають жодного шансу вижити. Їхні брудні, каламутні болітця осушуються. І вони потім виснуть в історії худими сушеними тараньками. Міщанам до пива.

Автор: Всеволод РОЗГОН