Музичне серце Одеси

Якщо Потьомкінські сходи називають візитівкою Одеси, то театр опери та балету по праву вважають її «музичним серцем».
Одесити впевнені й можуть це довести з допомогою цифр і фактів, що другого такого театру за розкішшю архітектурного та внутрішнього оздоблення, акустикою залу в Європі просто не існує.

І одесити таки мають рацію. Відкритий після реконструкції храм Мельпомени не лише помолодшав, а й заново народився. До слова, Одеська опера, побудована за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера, прийняла перших глядачів 1 жовтня 1887 року. На її сцені охоче виступали такі всесвітньо відомі виконавці, як Енріко Карузо, Соломія Крушельницька, Федір Шаляпін, Тіто Руфо, Антоніна Нежданова, Анна Павлова, Айседора Дункан, оркестрами диригували Петро Чайковський, Антон Рубінштейн, Микола Римський-Корсаков.

 Здавалося б, у театру буде довге й щасливе життя. Але на нього очікували серйозні випробування природою, стихією та людьми. Уже за три роки після урочистої церемонії відкриття по стінах поповзли тріщини: східний бік будинку просів на 17 міліметрів через те, що під театром накопичувалися величезні маси води.

 Пожежа 1925 року цілковито знищила сцену, завдала значної шкоди залу для глядачів. У 1944 році театр було заміновано румунськими та німецько-фашистськими окупантами, які, відступаючи, хотіли його підірвати, однак, на щастя, їм це не вдалося.

 У 1957 році величезні тріщини (їхня загальна довжина сягнула 4 кілометрів) розрізали театр на понад тридцять частин. Почали падати уламки фасаду, буквально на очах «згоряли» ліпнина, позолота, скульптурні групи.

 1984 році було підписано, як то кажуть, «протокол про наміри» розпочати реставрацію будинку. Однак ще довго тривало узгодження кошторисної вартості проекту, методів реконструкції, переліку використовуваних матеріалів.

Іван Волощук, який очолив дирекцію з реставрації театру, пригадує, що починати довелося зі зміцнення фундаменту. «Підошву» будинку було укріплено 300 балками, а в його фундамент «завели» 1800 паль, вийнявши й перемістивши для цього 8 тисяч тонн земляного ґрунту.

 Реставратори натрапили на чимало цікавих знахідок. Так, під час зміцнення фундаменту в кованій скриньці серед паперів було знайдено документ – бюджет Одеси на 1912 рік, пляшку вина, царські монети – своєрідне послання нащадкам.

 Складність реставраційних робіт полягала й у тому, що первісних креслень, за якими споруджували театр, знайти не вдалося. Тому не дивно, що реставрація тривала одинадцять (!) років, а саме будівництво лише три. На неї було витрачено 197 мільйонів гривень.

Запрацювала унікальна система кондиціонування, за допомогою якої і взимку, і влітку в залі для глядачів, у фойє та вестибюлі підтримуватимуть оптимальну (плюс 22 градуси за Цельсієм) температуру. Сцена збільшилася на 150 квадратних метрів. Пилозбиральна система, італійські опори, протипожежна завіса, гримерні – усе це виконано на найвищому світовому рівні.

На оздоблення театру пішло 8 кілограмів сухозлотиці. Та найголовніше: реставратори максимально зберегли його архітектуру.

І сьогодні, як і 120 років тому, глядачів, які поспішають до опери, зустрічають дві скульптурні групи, що уособлюють Комедію і Трагедію. На фронтоні театру – Мельпомена з позолоченим смолоскипом у руках, яка сидить у колісниці, в яку запряжено четверню пантер. Трохи нижче розташовані скульптурні групи, також на сюжети з древньої міфології. Ліворуч – Орфей, що грає для кентавра на кіфарі. Праворуч – Терпсихора (сестра Мельпомени та муза танцю) танцює з дівчинкою.

А в залі для глядачів – фантастичної краси ліпнина, аркові лоджії та пілястри. Розмальована купольна стеля. Розкішна люстра. І вражаюча акустика: слово, сказане пошепки на сцені, чутно на гальорці.

 Указом Президента України Віктора Ющенка Одеському театру опери та балету надано статус національного. Тобто держава взяла театр під своє покровительство, визнала національним надбанням. І слава Богу!

Автори: В'ячеслав ВОРОНКОВ, Олег ВЛАДИМИРСЬКий (фото)