У мережі

«Система розподільних газопроводів низького тиску є природною монополією і складає єдиний техніко-технологічний комплекс загальнодержавного значення. Держава визнала його таким, що не підлягає приватизації, та передала підприємствам газового господарства у користування. ДК «Газ України», за дорученням НАК «Нафтогаз України», здійснює контроль за використанням державного майна, втіленням єдиної технічної політики». Це – інформація з сайту дочірньої компанії «Газ України».

Що робити, коли відчуєш запах газу:

* У жодному разі не вмикати світло і не запалювати вогонь.

* Перекрити газовий кран на трубі, підведеній до плити.

* Відкрити вікна.

* Телефонувати 04.

* У крайньому разі – якнайшвидше залишити помешкання.

Аварія у Дніпропетровську, за словами спеціалістів, могла трапитися через те, що газ середнього тиску (до 3 кг/см2) потрапив у газопроводи низького, де тиск не повинен перевищувати 0,05 кг/см2. Таке навантаження буває при помилковому під'єднанні газопроводу середнього тиску до газопроводу низького, або при виході з ладу регулятора ГРП.

Вочевидь, у Дніпропетровську поламався регулятор ГРП. Але й цього недостатньо для аварії, бо повинен був спрацювати запобіжний пристрій і відключити газ. Далі, якщо цього не сталося, викидний клапан скидає газ в атмосферу. Однак не відбулося ані першого, ані другого. Виходить, обидва пристрої були або відключені, або несправні.

Житловики газом
не займаються,
бо він може вибухнути

Відповіді, як було насправді, дасть розслідування. Але вже нині можна сказати, що проблемою № 1 усіх міських і обласних газорозподільних господарств є кадри. У міністерстві ЖКГ коментують це так: «Житловики газом не займаються саме тому, що він може вибухнути. Кваліфікація співробітників житлово-комунальних господарств не дозволяє їм мати справу з газом. На жаль, в газовому господарстві нині справи не кращі, бо кваліфіковані кадри йдуть звідти – низька заробітна плата».

Але, окрім працівників газових господарств (нехай і приватних), котрі чи не догледіли, чи не зуміли виправити неполадки, існує державний нагляд, який відповідає на державному рівні за нашу з вами безпеку. Інспекції мають повноваження усунути від роботи будь-якого працівника, заборонити експлуатацію газопроводу чи ГРП. Тож розслідування має виявити, чому газове інспектування прогледіло негаразди в системі газового господарства Дніпропетровська, чи «закрило на них очі».

Галузь хронічно недофінансується на всіх рівнях. Відповідно технічний стан газових мереж рік у рік погіршується. Деяким із них понад 40–60 років. За словами директора ВАТ «Дніпрогаз» Ігоря Іванкова, газові мережі Дніпропетровська дуже зношені, але самостійно міськгаз не має права ані на їх заміну, ані на прокладання: «Це повинен зробити власник, а якщо він малозабезпечений, то – держава». Малозабезпеченим власника «Дніпрогазу» назвати важко. Громадянину Росії Віктору Вексельбергу належать також відкриті акціонерні товариства «Криворіжгаз», «Донецькміськгаз», «Харківгаз» та «Харківміськгаз». За даними Кабінету Міністрів, 2007 року цими підприємствами було освоєно відповідно 375,3; 484,0; 15005,0; 3105,0 тисяч гривень. А починаючи з 1999 року загальна сума капіталовкладень – 140 мільйонів гривень. Нині «Газекс», підконтрольний Вексельбергу, виплатить постраждалим у Дніпропетровську по 500 тисяч гривень матеріальної допомоги (не відшкодування, як неодноразово наголошували представники компанії). До оприлюднення офіційної версії розслідування вини за собою вони не визнають.

Велика скупка

Довжина газорозподільних мереж в Україні перевищує 235 тис. км. Із них – магістральних ліній великого діаметра близько 36 тис. км. Обслуговують їх обласні підприємства з газопостачання та газифікації – облгази й міськгази. Саме через них газ надходить населенню та промисловості: понад 80 відсотків (близько 60 млрд. куб.) від усього обсягу споживання газу Україною, яке загалом становить 75 млрд. кубометрів на рік.

Газопроводи бувають магістральні, але нині мова не про них. У міста вони не заходять і тиск у них досягає 64 кг на сантиметр квадратний. Ті, що постачають блакитне паливо до квартир, називаються газопроводами низького тиску. Останній має бути 120 мм водяного стовпчика (0,012 кг/см2), допускаються коливання від 70 до 300 мм, які істотно не впливають на безпеку в системі. Аби підтримувати в системі постійний тиск, газопроводи низького тиску різних вулиць, мікрорайонів та житлових масивів об'єднують між собою.

Міські газові мережі перебувають на балансі газових господарств – облгазів. Газ до газопроводів низького тиску надходить із газопроводів середнього тиску через ГРП – газорегуляторні пункти. Їх багато, встановлюються вони в різних точках мережі низького тиску для забезпечення рівномірної подачі газу. ГРП обладнують двома лініями зниження тиску, або однією, з обвідною лінією для тимчасової подачі газу вручну під час ремонту обладнання.

Кожна лінія зниження тиску складається з фільтру, автоматичного регулятора тиску (механічного) та двох запобіжних пристроїв. Їх налагоджено так, щоб у разі небезпечного збільшення тиску на виході, «низький» газопровід відключився від «середнього». Якщо після відключення тиск продовжує зростати, спрацьовує викидний клапан і випускає надлишок тиску через трубу в атмосферу. Пропускна спроможність клапана забезпечує повний викид надлишкових, аварійних обсягів газу, не допускаючи підвищення тиску в мережі.
Цифри, за яких спрацьовує автоматика, жорстко врегламентовані.

Строки обслуговування газової мережі також визначено графіком. Раз на 4 дні перевіряються ГРП, раз на 2 місяці – регулюється обладнання й перевіряються межі спрацьовування запобіжних пристроїв. Окрім цього, раз на півроку має виконуватися техобслуговування, і щороку – плановий ремонт.
Кожен вид обслуговування супроводжується записом у журналі або складанням акта. Тобто все фіксується на папері.

Загалом в Україні 54 газопостачальні організації. Приватизовано їх ще півтора десятиліття тому: у 1995-97 роках відбулася перша велика скупка облгазів. Зроблено це було тишком-нишком, без зайвого піару – держава легко розпрощалася зі своїми активами, віддавши їх у приватні руки. А логічно було б, якби держава відразу створила дієвий механізм контролю, залишивши контрольні пакети акцій у своїх руках. Але на той момент нинішнього «Нафтогазу України» ще не існувало, а Фонд держмайна ефективним власником не був ніколи. Отож до нашого часу дійшла система, коли державна компанія контролює менш як половину акціонерного капіталу облгазів. У 19 облгазах НАК має контрольний пакет, у чотирьох – його частка понад 40%. Ще в 17 компаніях у НАК – понад 25%, у 14 – він не ключовий акціонер.

Разом з тим, приватні облгази не є власниками газорозподільних мереж, а лише експлуатують їх на правах оренди. Але й така нескладна діяльність не вельми успішна: власники так і не змогли ліквідувати боргові проблеми кінця 90-х і налагодити ефективний механізм збору коштів від споживачів. А зі збільшенням цін на газ це щороку робити дедалі важче.

 Попри малоприбутковість, газові господарства України (деякі з них – банкрути) все-таки залишаються інвестиційно привабливими об'єктами. Впродовж 2007 року на газовому ринку України відбувалося помітне пожвавлення в сфері перерозподілу активів і зміни власників багатьох міськ- і облгазів. Це пов'язано з останніми заявами представників уряду України про можливу передачу газових мереж в концесію суб'єктам господарювання при збереженні права власності держави на газорозподільні мережі. На думку заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони Юрія Продана, Україна має вивчити таку можливість.

Хто кому син,
донька і мачуха

Сьогодні більшість облгазів не виконує свої зобов'язання з модернізації газових мереж та не несе за це жодної відповідальності. У РНБО вважають, що для реформування газової галузі в Україні необхідно ухвалити закон «Про основи функціонування газового ринку». І одним із варіантів може стати побудова моделі, аналогічної ринку електроенергії: єдиний покупець, котрий реалізує заявлені обсяги газу оптовим покупцям за ринковою вартістю.

Нині чи не найбільшою проблемою облгазів є фінансове становище. Останніми роками чимало газопостачальників скоротили штати, бракує фахівців. Така ситуація склалася й у Дніпропетровську: для перевірки стану ГРП елементарно не вистачило людей. На місце виклику виїхала не спеціалізована аварійна газу, а прийшов головний інженер, що самотужки намагався ліквідувати несправність. Тож трагедія, котра забрала 23 життя, є результатом недбалого господарювання, хоч як гірко це визнавати. Винних там дуже багато, і майже всі вони обіймають найвищі посади. Це люди, від чиїх рішень залежить, скільки грошей отримає та чи інша галузь, а не той чи інший газорозподільний пункт.

Розслідування причин вибуху газу в Дніпропетровську мало б плавно перейти у з'ясування непростих взаємовідносин у газовій царині України загалом. Хто кому син, донька і мачуха: «Нафтогаз України», «РосУкрЕнерго», «Газ України», «Украгазенерго», «Укртрансгаз» і т.д. Незрозуміло, чому «Нафтогаз» ледве зводить кінці з кінцями й усім винен, а утворена ним спільно з «РосУкрЕнерго» компанія «Укргазенерго» процвітає і переманила платоспроможних споживачів газу, залишивши «Нафтогазу» населення, яке в нас, усім відомо, – малобюджетне. Пересічному громадянинові – платникові податків – цікаво було б знати, чому, власне, між державними компаніями («Газпромом» і «Нафтогазом»), котрі здійснюють купівлю-продаж, простягнувся довжелезний ланцюжок з приватних компаній-посередників. Невже додаткові учасники процесу здешевлюють ціну на газ? Та це так, ліричний відступ.

Заплутана система стосунків у газовій царині України, на мою думку, й уможливила аварію в Дніпропетровську. А реакція на неї можновладців виявила, що реально відповідальність за те, що сталося, ніхто не нестиме. Бо мережі фактично прокладали ще за Радянської України й заіржавіле обладнання того самого віку. Отож претензії висувати нікому.

Автор: Катерина БАЛАБУЄВА