Столичний "Соціовимір" провів соціологічне дослідження у Хмельницькій області на замовлення громадської організації "Асоціація жінок у бізнесі".
12 ЛЮТОГО 1960
В Українській РСР здійснено пуск першого дослідницького атомного реактора ВВР-М на легкій воді, котра використовується як сповільнювач реакції, теплоносій і верхній шар захисту реактора, номінальною потужністю 10 мегаватів. Нині він – у київському Інституті ядерних досліджень НАН України.
У тисячі двохсот респондентів, зокрема, запитували про рівень довіри до провідних політичних діячів. Політична еліта була визначена сімнадцятьма іменами, котрі й справді на слуху та часто згадуються в більшості засобів масової інформації. Так-от, з'ясувалося, що третину з них просто не знають від 25 до 58 відсотків опитаних.
Напевно, найбільш шокуючою стала відповідь на запитання, як ви оцінюєте діяльність голів облради й облдержадміністрації та міського голови. Понад дві третини респондентів у першому випадку й третина у другому просто не зуміли чи не знали, що відповісти. На цьому тлі цифри про позитивну й негативну оцінку наче вже не сприймаються так гостро. Про діяльність міського голови знали значно більше людей. Проте оцінку від "наскільки позитивно, настільки негативно" до "в основному негативно" дала майже половина опитаних.
Можна припустити, що подолянам стало байдуже, яку партію представляють перші особи в області. Адже голові облдержадміністрації не допомогла приналежність до провладної партії, а голові ради – його теперішня "нейтральність". Виборці оцінюють лідерів не за партійними програмами і гаслами, а за тим, які зміни відбуваються в житті суспільства.
Змін цих чекають давно і вперто. Уже згадане дослідження стверджує: понад 66 відсотків хмельничан оцінюють загальний стан життя в обласному центрі як "повний занепад", "тенденцію до занепаду" і "застій". Тих, хто відчув "сталий розвиток", набралося лише 5 відсотків.
Незрозуміло, що діється з нами чи владою, кому треба ставити діагноз. Чому для хмельничан влада, незалежно від того, чи представляють її нові лідери або старі, є малозрозумілою і просто незнайомою? Чому ніхто, окрім офіційної статистики, не поспішає бачити її позитив? Адже чи не вперше за кілька останніх років Хмельниччина посіла десяте місце в рейтингу Кабміну за підсумками дев'яти місяців роботи 2005 року. З одного боку, цьому можна було б лише радіти: стрибок із передостанніх, а за окремими позиціями й з останніх місць вражає. Та, з другого боку, такий карколомний крок уперед навряд чи реально відчули на собі родини хмельничан.
А офіційна статистика, проте, не перестає рапортувати про досягнення. З'ясовується, ще в серпні номінальна заробітна плата на одного штатного працівника перевищила прожитковий мінімум у 1,3 разу. Покажчик ніби солідний. Але це означає, що від мінімуму середньостатистичного хмельничанина відділяє лише півтори сотні гривень на місяць.
Зрозуміло, що відповідь на запитання про стан життя більшість давали, виходячи з оцінок власного матеріального становища. Так-от, половина не відчула жодних змін, для 26 відсотків ситуація погіршилася й лише для п'ятої частини – поліпшилася. За таких розкладів дані про переможну ходу області багатьох не тільки не радують, а просто дратують.
Однак 56 відсотків опитаних найбільшу проблему вбачають у безробітті, друге місце за актуальністю посідає житлова проблема. Третє ділять між собою високий рівень злочинності та низька заробітна плата.
І до виборів ситуація не зміниться. Тож і результат голосування може бути відповідний: достатньо гасел – потрібні зміни.
Автор: Ірина КОЗАК