№19, жовтень 2007

Прямим і єдиним зверхником є виборецьПрямим і єдиним зверхником є виборець

Досвід Польші

Перший, кого переобрано

– Пане бургомістре, насамперед розкажіть про структуру органів місцевого самоврядування Польщі?

– У Польщі найнижчою й головною ланкою самоврядування є ґміна. Над нею стоїть повіт, а над ним – воєводство. Однак єдиний орган самоврядування – ґміна. Ґміни поділяються на сільську, місько-сільську й міську. Повіт і воєводство є скоріше віртуальними органами самоврядування. Юридично вони існують, однак мають дуже малі власні доходи. Основні кошти отримують з Варшави, із державного бюджету, на реалізацію замовлених завдань. Тому гроші, які мають у своєму розпорядженні, детально розписано. Ґміна, на відміну від повіту та воєводства, тут вільна у своїх діях. Вона сама вирішує, чи будувати на своїй території нові квартали, які культурні заходи здійснювати тощо.

Вибори до органів місцевого самоврядування відбуваються один раз на чотири роки прямим голосуванням. Кандидати в депутати балотуються як за партійними, так і за списками громадянських комітетів. І за кого віддадуть більше голосів, той має більші можливості управління містом.

Голова місцевого самоврядування, у нашому місті – бургомістр, також обирається на прямих виборах на чотири роки. Бургомістр є головою міста з населенням до 50 тисяч осіб. У місті з кількістю жителів, що перевищує 50 тисяч, головує, як ми його називаємо, президент. А на чолі сільської ґміни стоїть війт.

Вибори очільників проводяться того самого дня, що й депутатів місцевих рад. Кандидатів на посаду голови внесено до окремого бюлетеня.

Прямими виборами також обирається рада повіту та сеймик воєводства. Однак, на відміну від ґміни, керівник повіту (староста) й очільник воєводства (маршалок) обираються на сесіях.

– А чи є посадовці, яких призначають на посади в органах місцевого самоврядування?

– Так, більшість осіб, які обіймають керівні посади в органах самоврядування, є призначеними. Виборці обирають лише війта, бурмістра чи президента міста та ради відповідних рівнів. Мене, приміром, як голову закон зобов'язує погоджувати з міською радою особу, яку призначають скарбником. Своїх заступників, а в мене їх двоє, я призначаю на власний розсуд. Ніхто не має права наполягати, давати вказівки, кого мені брати на роботу, а кого – ні, бо я за призначених людей відповідаю. З цієї самої причини, якщо хтось із призначених мною посадовців не виправдав мого довір'я, то я у будь-який час можу його звільнити. І ніхто не може мені заборонити це зробити. Адже я, як ніхто інший, відповідаю за виконання бюджету. А щодо міста Сандомира – це 60 мільйонів злотих (майже 100 мільйонів гривень. – Ред.).

– Ви сказали, що ніхто не може заборонити вам звільнити ту чи іншу особу. Кому підзвітний обраний голова місцевого самоврядування, чи є органи, які можуть втручатися в його роботу?

– Ані рада міста, ані хто інший не можуть втручатися в діяльність бургомістра. Я відповідаю перед законом. Якщо порушу його, то прийде до мене прокурор і судитиме мене.

Якщо особа, обрана на демократичних виборах, – війт, бургомістр чи президент – погано виконує обов'язки відповідно до мандата довіри, то виборці мають можливість її відкликати. Прямим і єдиним зверхником виборної особи є його виборці.

Посада бургомістра регламентована низкою законів. Головним серед них є закон про публічні фінанси. Він визначає правове поле, яке дозволяє мені витрачати громадські гроші. Закон про самоврядну громаду, що в нас називається громадою Сандомира, встановлює наші обов'язки й завдання. І в рамках цього закону я мушу працювати, подобається мені це чи ні…

– Ви згадали про раду міста, який її склад?

– До ради міста Сандомира входить 21 депутат, шестеро з них обрані за партійними списками, решта безпартійні, обрані за списками місцевих виборчих комітетів.

Я також належу до безпартійних керівників місцевого самоврядування, хоча колись був членом однієї з партій. Радо співпрацюю з кожним, хто націлений на розв'язання міських проблем, а не політичних. Гадаю, що мій підхід до справи став знаковим: я є першим бургомістром у новій історії Сандомира, якого було переобрано на цій посаді.

– Що належить до основних обов'язків бургомістра? Які є форми діяльності самоврядних органів?

– Форми діяльності самоврядних органів різні. Оскільки кожного року готується бюджет на наступний рік, то я, як виборна особа, мої заступники, керівники відділів, проводимо зустрічі (переважно восени) із виборцями. Ми дізнаємося про їхні побажання, дослуховуємося до зауважень щодо нашої діяльності, беремо до уваги пропозиції. Згодом усе це вкидається, якщо так можна сказати, до одного кошика й докладно аналізується. Одні справи можна вирішити оперативно, якщо дозволяє міський бюджет. Інші доводиться виконувати поетапно. Це пов'язано не тільки з коштами, а й з підготовкою технічного обґрунтування певних проектів. Часто, перш ніж реалізовувати якісь із них, необхідно проводити тендери.

Допомога ЄС відчутна

Хотів би наголосити, що нам допомагає те, що ми увійшли до Європейського Союзу. Маємо доступ до грошей, які він надає. Наприклад, три роки тому у правобережному Сандомирі (місто розташоване по обидва боки Вісли), себто у ближчій до Львова частині міста, за підтримки ЄС було реалізовано величезний проект заміни каналізації та систем водопостачання. Тоді ми ще не були членом ЄС, однак як кандидат уже отримували так звану акцесійну допомогу. Загалом проект цей коштував майже 11 мільйонів злотих (за тогочасними цінами приблизно 3,5 мільйона доларів. – Ред.). Тож із бюджету міста ми надали на цю перебудову до двох мільйонів злотих.

Ставши членом ЄС, також реалізували низку цікавих проектів, на які з міського бюджету витратили тільки 25 відсотків коштів, а решту було надано з фондів Євросоюзу. Нині маємо нові проекти, для реалізації яких також хочемо одержати фінансування від ЄС.

За три минулі роки до міської казни мені вдалося залучити з дотацій та різних фондів понад 20 мільйонів злотих, себто третину річного бюджету. Це вважається великою сумою.

– Чи виникають суперечності між депутатським корпусом і бургомістром щодо формування бюджету?

– Буває, що депутат обстоює меркантильні інтереси, зосереджуючи увагу на одній чи декількох вулицях. А я мушу обстоювати інтереси цілого міста, бачити перспективу його розвитку, прогнозувати в ньому за 5 чи 10 років. Якщо не матимемо власних коштів, то ніколи не отримаємо жодної копійки з європейських фондів на реалізацію наших проектів.

Тому, перш ніж виділити хоч одну копійку, я по п'ять разів це обмірковую. Думаю, який видаток принесе найбільшу віддачу у вигляді нової дотаційної підтримки ЄС чи уряду нашої країни. Є також інші фонди, які можуть нам надати підтримку. Наприклад, Норвезький фонд, до якого ми зверталися зі своїми проектами, сприяє будівництву шкільних спортивних майданчиків. Їх буде перекваліфіковано у зони дитячого й молодіжного відпочинку, де юне покоління зможе займатися спортом.

– На чиєму утриманні у Польщі перебувають, наприклад, школи?

– Утримання шкіл і гімназій лягає на наші плечі. Ми одержуємо освітню субвенцію на основну зарплату для вчителів. Якщо вчитель має вищу професійну кваліфікацію, то за це повинне платити місто.

За дитячі садки ми також мусимо платити самі. Проілюструю це на прикладі: коли ґміна отримує 10 мільйонів освітньої субвенції, то стільки само вона мусить і вкласти, щоб дитсадки та школи могли нормально функціонувати. Адже вчителі постійно підвищують свій рівень освіти, здобувають професійні ступені. Їхні звання й знання дедалі підвищуються. І за це з фондів ґміни їм платять премії.

До обов'язків міста належить також освітлення вулиць, ремонт тих із них, які перебувають у міському підпорядкуванні. У нас так заведено, що окремі вулиці мають міське підпорядкування, інші – повітове й воєводське. Є також шляхи, що перебувають у підпорядкуванні Варшави, себто Центрального управління загальних шляхів. Зрозуміло, місто власними силами не спроможне утримувати міст через Віслу, не кажучи вже про будівництво такого об'єкта. Хоча ґміна вносить свій пай у будівництво подібних об'єктів: викуповує землю, на якій його споруджуватимуть. Стосунки та обов'язки різних суб'єктів системи влади чітко виписано у чинному законодавстві нашої країни.

Сандомир належить до найбагатших

Звичайно, розподілом бюджету не всі задоволені. Засідання комісій міської ради часто відбуваються досить бурхливо. Проте ми, виборні представники міста, як то кажуть, приречені домовлятися. І домовляємося. Інколи пошук остаточного варіанта триває місяць або й більше. На сесію виносимо вже погоджені постанови. Звісно, не потрібно великого розуму, щоб постанову на сесію винести. Мистецтво в тому, щоб її ухвалити. Авторами переважної більшості з них є я або мої співробітники. І це не диктат, а визнання зробленого нами.

Місто наше хоч і невелике, але провідне у воєводстві. Наші досягнення помітні і в загальнонаціональному масштабі. Місто Сандомир у Свєнтокшишському воєводстві належить до п'яти найбагатших міст. Ми ходимо з високо піднятою головою. До нас таке саме ставлення, як і до воєводського міста Кельце, міста-електростанції Поланєц, до міста з цементними заводами Ожарув та Сіткувка-Новіни.

У Сандомирі маємо невелике скловарне виробництво та відомий у місцині оптовий садово-городній ринок. Це дає нам певні доходи. Однак річ не в розмірі доходів, а в умілих інвестиціях. Ми належимо до лідерів стосовно ефективності інвестування в комунальну інфраструктуру. Місто має власний цех очищення стоків, власний забір води. Маємо значний пай у спілці, що контролює екологічне сміттєзвалище.

Нині будуємо критий легкоатлетично-футбольний стадіон, розрахований майже на три тисячі місць. Оскільки це спортивний об'єкт, то вже отримали від Міністерства спорту 2,5 мільйона злотих. Сподіваюся, таку само суму ще нададуть у рамках підтримки спортивних баз.

Вільний ринок – найкращі ліки

– Чи можуть органи місцевого самоврядування самі у якийсь спосіб заробляти гроші?

– Ми не можемо здійснювати економічну діяльність. Це забороняє закон. Ми покликані забезпечити щонайефективніше функціонування вільного ринку, який є рушійною силою розвитку. На моє глибоке переконання, вільний ринок – це найкращі ліки для ефективного господарювання та управління.

У нас лише за останній рік утворено 500 нових робочих місць, що для міста з 26 тисячами мешканців є значним досягненням.

Прислухаюся до «звуків»
старого сандомирського
каміння

Нині наші успіхи в економіці змушують уже з нової позиції подивитися на славну тисячолітню історію міста, усвідомити, що ми є її продовжувачами. В замку в Сандомирі бували королі й князі. Там підписувалися важливі державні акти. Тому я часто прислухаюся до «звуків» старого сандомирського каміння. Дивлячись у майбутнє, ми ні на мить не повинні забувати про минуле. Папа Іван Павло ІІ, відвідавши наше місто, сказав, що Сандомир – це велика книга християнської віри.

Якщо не помиляюся, у 1570 році в Сандомирі відбулася важлива подія, що увійшла в історію як «Сандомирська згода». Тоді між представниками різних релігій – католиками, православними, юдеями було укладено угоду про припинення будь-якої боротьби на релігійному ґрунті.

Пам'ятаючи славні сторінки нашого минулого, ми повинні будувати майбутнє. Я вірю, що в України воно буде великим. Зважаючи на наш досвід, хочу сказати, що за якихось десять років усі ваші проблеми відійдуть у небуття. Хоча нині, мушу визнати, за подіями в Українській державі стежу з очевидною тривогою.

В Україні проживає чимало моєї рідні у другому й третьому поколіннях. Мій батько народився в одному із сіл неподалік Острога, нашого міста-побратима. Там також мешкало багато родичів. Після встановлення на цій території радянської влади батька й дідуся було вивезено до Сибіру. Однак дорогою їм удалося утекти. Довгий час вони переховувалися у Бердичеві. Під час німецької окупації батько потрапив на примусові роботи до Німеччини.

Після війни він оселився в одному із сіл неподалік Сандомира, бо боявся повертатися до рідного дому. Згодом я дізнався, що дім було конфісковано й перетворено на колгоспний клуб. Однак я не маю за це претензії до українців, бо розумію, хто й чому це робив.

Усе, що батькові довелося пережити після арешту, змусило його на довгі роки замовкнути. Він боявся шукати рідню, дехто з якої на той час мешкав у Польщі, щоб не потрапити до Сибіру. А частина батькової родини понині живе в Україні на Житомирщині. Контакти з ними було відновлено під час горбачовської перебудови, а тіснішими вони стали вже за незалежної України.

– Щиро дякую за увагу до нашого журналу та за ґрунтовні відповіді на поставлені запитання. Нових вам здобутків.

– Спасибі й вам на доброму слові.

 

Розмову вів Микола БІлокопитов
(переклад Мирослава Левицького).

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня