Віталій Кошляк. Творення світу

Коли вперше бачиш ці картини, мимоволі виникає думка: перед тобою роботи видатного майстра. Пластика, дихання кольору, багатовимірність образу: так міг написати хтось із великих майстрів минулого, скажімо, Ренуар, Моне
чи Піросмані.
Але як дивуєшся, коли дізнаєшся, що це роботи твого сучасника-українця Віталія Кошляка. Цей чоловік складний, як і його картини. Філософ, метафізик, естет, він уже на початку вісімдесятих років минулого століття був серцем київської богеми. В його майстерні роками жили безпритульні поети та художники, його друзями були тоді ще мало кому відомі майбутні митці. Хто, як не вони, може найкраще розповісти про Віталія Кошляка: людину та художника?

Вікторія Лющенко, художник, мистецтвознавець, директор арт-галереї:

– Із Віталієм Кошляком мене познайомив живопис. Це була серія зображень панянок у характерних капелюшках, на які просто неможливо не звернути увагу. Мене вразили очі. У них бриніли якісь бісики, в кожному образі була своя таїна та яскрава жіноча індивідуальність. Портрети роботи Кошляка, іронічні, із почуттям гумору, несли потужний позитивний енергетичний заряд. Увесь його живопис багатошаровий, інтелектуальний, дуже емоційний та індивідуальний. У Віталія Кошляка неповторний почерк. Дивний факт: залежно від настрою людини картини на стіні починають ніби змінювати свій вигляд і жити новим життям. Тобто вони дуже магічні.
Образ із картини або підігрує, або опонує вам. Але здебільшого він стає другом. Віталій Кошляк не просто талановитий художник, він – маг. Дуже вимогливий до себе. Якщо рентгеном просвітити його твори, то з'ясується, що там по п'ять робіт на кожному полотні. Я кожного разу кажу йому: «Зупинися. Залиш. Дай можливість полотнам самостійно жити». Та художник працює, витворює над шаром ще один, абсолютно самодостатній сюжет. Одне слово, майстер постійно перебуває в пошуку, експериментує з кольором, композицією, ламає стереотипи, намагається зробити форму довершеною. Такий усвідомлений підхід до живопису Віталія Кошляка – яскравого представника школи постімпресіонізму.

Євген Пашковський, письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка:

– Віталій Кошляк – талант мужнього дитинства. Це один із непоказних, негаласливих дбайливців нового відродження, той, чия несподіваність на полотні, як і в щоденні, промінить визрілою добротою, дитинним щиросердям, цілісністю людини-митця, що зачаровує не ремісним бажанням сподобатись і догодити, а високим, як і він сам, глибоким зреченням, мовчки виболілим прагненням ошляхетнити, випрямити вгору замітинговану, заспівану й потім розгублену країну.

Олександр Поліщук, колекціонер, директор Музею трипільської культури:

– Віталія Кошляка я знаю понад двадцять років. Він має великий мистецький потенціал, глибоко мислить. Має дуже багато цікавих творів, окремі з яких можна назвати геніальними. Він весь час перебуває в пошуку, який іноді завершується глобалістичним результатом.
Валерій Книш,
архітектор:
– Для мене Віталій Кошляк – не просто художник, а особистість. І ці два поняття нероздільні. Немає Кошляка, який стоїть за мольбертом, і Кошляка, який живе. Він власним життям створює свої полотна.
Ігор Губський,
художник:
– Якщо я скажу, що таких художників, як Віталій Кошляк, мало, то не збрешу. Може, таких, як він, узагалі на світі немає. Але, на наше щастя, він реально існує з крові й плоті, з усіма його жартами та гумором, з усіма його картинами: добрими картинами. Це чоловік, який живе як художник і сенс його життя – бути художником.

Леся Гайворонська, мистецтвознавець, директор художнього салону:

– Як на мене, Віталій Кошляк – знакова постать сьогоднішнього українського арт-ринку. Мені одразу припали до душі його роботи. Чим? Глибиною, гумором, талантом майстра. Вони несуть у собі спокій та світлу енергетику.

Олесь Ульяненко, прозаїк:

– Писати про творчість, про малярство – усе одно, що починати пафосний опус, панегірик для недорозвиненої публіки, котра не ходить на виставки, не читає книжок, не дивиться кіно.
Віктор Соловйов, художник, намалював картину: віслюк, на віслюку в прадавній туніці не хто інший, як Віталій Кoшляк. Не проводитиму аналогії, але це запам'яталося – чітко схоплено його, Кoшляка, блаженну, на грані юродивого, усмішку й оте хитре козацьке каре око. Напевне, Соловйов побачив Кoшляка так, як бачили його друзі, але не могли впіймати оте невловне, не матеріалізоване в словах та фарбах.
Власне, що ти можеш сказати про людську душу? Людина оманлива. Цю ілюзію, властиву людині ілюзію самозакоханості Кошляк знає, як прописну істину, але рухається в іншій, протилежній і паралельній площині. Містик за натурою, він уперто, з дня в день, із року в рік, намагається вчепитися за землю. Але світ його картин можна уявити просто, хоча насправді складно й непотрібно. Ось так воно виходить: ти лежиш на дні моря чи річки й бачиш, як рухаються предмети, люди, міста, континенти. Несподівано серед його красунь, його барокових панянок ти поволі починаєш розрізняти ту земну тугу, втрачений далекий рай, пропалу мрію. У його жіночих обличчях світиться відчай великого міста: тут кохання, пристрасті, гроші, але все в закінченому вигляді, тобто на самому фініші. Коли все втрачено. Так бачаться його красуні, з чудовими обличчями, зі світом, з усім, що привело в один зібраний пучок тисячі сонячних променів над поверхнею води. Та й сам Кошляк рухається, як велетенська незграбна риба, тицяючись серед чорних потоків минулого, сучасного й прийдешнього. Він іде далі, розуміючи, що написане ним на полотні, сказане ним ніколи не буде зрозумілим ані в цьому році, ані в наступному. Тому Віталій уперто намагається перебратися на суходіл.
Колір нагадує музику. Це як вистояне гарне вино, яке подають до столу в потрібний час. Так і з кольорами Віталія Кошляка. Виважений, перевірений світ, древній, як від свого створення, йде густим духом звідти, приносячи щемку печаль, радість і марнотратство людського життя. Є прості банальності: хліб, вода, кохання, мати, жінка. Весь світ стоїть на цих розуміннях. І що рідше подібне з'являється в нашому соціумі, що менше ми згадуємо подібне, то більше нагадуємо карикатури, а не подобу Господню.
Здається, ми забираємося так високо, що можна кричати на весь світ. Тільки нас ніхто не чує. Тонкі інкрустовані нитки таланту Кошляка з'єднують із минулим усього світу, з пам'яттю і майбутнім. Особистість важко не помітити, але її можна обійти, щоб наткнутися знову на неї за рогом сусіднього будинку.
Так відбувається з генієм, і від цього втікати – мовби бігти від власної тіні. Є шлях людини, є художник, майстер на рідній землі Віталій Кoшляк, уродженець міста Ладана, що на Чернігівщині, без якого ні Київ, ні Україна, ні сучасне мистецтво не можуть бути.

Підготував Борис ГУМЕНЮК.