№11, червень 2007
Ще й досі перекладач, член Національної спілки письменників України Микола Дмитренко вважає, що за радянського режиму впродовж довгих років стояв «на сторожі слова» та високих ідеалів. Відмовчується, коли з трибун таврують жорстоку комуністичну цензуру чи кидають гнівні списи в давно зітліле опудало так званого Головліту, представником якого він був тривалий час. Сидить на зібраннях поруч із прозаїками та поетами, міцно тисне руку сатирикам, зокрема й Олегові Чорногузу. А колись…
А колись, не лише в тридцяті, а й сімдесяті-вісімдесяті роки минулого століття, «головлітівці» краяли на свій лад романи й повісті Анатолія Дімарова, Павла Загребельного, Юрія Мушкетика, багатьох інших письменників, а сатиричну трилогію вже згадуваного Олега Чорногуза читали й перечитували мало не під мікроскопом. Десять років поневірявся у видавництвах рукопис роману «Чотири броди» Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської премії Михайла Стельмаха, бо в ньому були фактично побіжні, далекі від вичерпної правди, картини голоду тридцять третього року… Не допустили до друку в журналі «Київ» балади самого Бориса Олійника – на той час він був секретарем парткому Спілки письменників України… Щось «не те» побачили в творах комуніста до самих кісток.
Загадкове «не те» ніколи не розшифровували. Головліт не посилався на жодні (мотивація: секретні!) інструкції й, звичайно ж, не показував «чорних списків», за якими вилучав із версток ті чи ті прізвища (скажімо, згадки про Олеся Бердника чи Миколу Руденка). Інколи доходило до трагіфарсу: в романі Володимира Сидоренка розповідалося про те, як фронтовики, повернувшись додому після Дня Перемоги, на радощах випивають гранчак-другий то самогону, то горілки… Твір готували до друку тоді, коли за доби горбачовської перебудови оголосили тотальну боротьбу пияцтву. Роботи Головліту вистачило: треба було зробити так, щоб герої, святкуючи, пили не оковиту, а узвар. Пізніше в читацьке око впало геть кумедне: після частування узваром герої варнякали, заточувалися, цмулили розсіл… Вочевидь, «головлітівці» виконували приписи інструкції, де йшлося про одне: жодним словом не згадувати про споживання алкоголю.
Уже не один рік пише спогади відомий прозаїк Юрій Мушкетик, який у радянську добу тривалий час був головним редактором журналу «Дніпро». У мемуарах – разючі сторінки про «пильне око» Головліту, яке вміло читати між рядками й бачити підтекст, вловлювало щонайменші проукраїнські натяки… Сподвижники Миколи Дмитренка витолочували тексти Максима Рильського і Володимира Сосюри, Юрія Яновського та Андрія Малишка, нічтоже сумяшеся змінювали у віршах «Україну» на «Батьківщину», вилучали рядки, де згадувалися собори й церкви, унеможливлювали близьке сусідування синьої (блакитної) та жовтої барв…
Нині офіційної цензури немає. Принаймні в тому вигляді, в якому вона сформувалася 6 червня 1922 року, коли всю мережу нагляду за друкованою продукцією об'єднали в спеціальний орган – Головне управління у справах літератури і видавництв (Головліт).
Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ
Архів журналу Віче
![]() |
№7 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Ексдержсекретар Трампа розповів, яким може бути його "мирний план" для України
Сікорський про дозвіл Україні бити вглиб РФ: Крапля камінь точить
Як знайти надійний пункт прийому алюмінію в Києві?
Почему опытные туристы выбирают Lowa
Порівняння вісків для виготовлення свічок
Президент Словаччини погрожує Україні через припинення транзиту роснафти
Чехія готує нову ініціативу з постачання Україні снарядів на 2025 рік
Штаб Трампа подав скаргу на Гарріс через передачу грошей із фонду Байдена
Польський міністр назвав вирішення історичних суперечок щодо Волині умовою вступу України до ЄС
Голова Секретної служби США, яка не попередила замах на Трампа, подала у відставку