Некрополь без містики й лицемірства

Якщо хочете пізнати рівень духовності народу, відвідайте його кладовища. Доглянуті могили предків, хай навіть без розкішних меморіальних символів, краще, ніж будь-що, засвідчать високу мораль і культуру нації. Цвинтарі – це вічні оселі мертвих і вічна пам'ять про них. По суті, народ зберігає свою ідентичність доти, доки може вклонятися могилам пращурів.
Нині, незважаючи на досить великий доробок дослідників, наукове некрополезнавство ще тільки започатковується. Зокрема, й нещодавно з'явилися дві праці – «Байковий некрополь» та «Український некрополь». Про свої пошуки й знахідки у цій сфері розповідає їхній автор.

 Спочатку побачив світ мій науковий довідник «Байковий некрополь». У ньому вперше вміщено не лише фотографії символічних пам'ятників, наприклад, Є. Плужника, В. Підмогильного, В. Блакитного та Г. Епіка, місць поховання М. Міхновського, батьків О. Довженка, а й подано маловідомі факти про нелегке буття та велич діянь багатьох визначних осіб: Лесі Українки, А. Лебединцева, О. Русова, Остапа Вишні, Ю. Яновського, М. Заньковецької, М. Садовського, М. Лисенка, І. Нечуя-Левицького, Г. Нарбута, Є. Патона, С. Олійника, О. Гончара, М. Грушевського, О. Петрусенко, Б. Гмирі, І. Кавалерідзе, В. Стуса, О. Тихого, І. Світличного, Григора Тютюнника, М. Руденка, Ярослави Стецько, М. Вінграновського, В. Плюща, М. Миколайчика, М. Амосова, А. Москаленка…

«Байковий некрополь» – це 250 сторінок тексту, 270 персоналій, близько 300 фотографій каплиць, надгробків та пам'ятників. Згодом з'явився ще один історичний науковий довідник «Український некрополь». Це – перше видання, де започатковано облік місць поховання та наведено дані про видатних осіб, які так багато зробили для України: вчених, митців, літераторів, лікарів, відомих політичних і громадських діячів, що навіки спочили переважно за межами держави. Загалом я подав близько 1000 персоналій та світлин надгробків могил українців, яких поховано на різних кладовищах світу.

 А скільки їх, усіх могил від найдавніших часів і до сьогодні, у Франції, США, Польщі, Німеччині, Канаді, Італії, Російській Федерації? Невже ми не дочекаємося того часу, коли в Україну, нарешті, повернеться прах великих українців Олександра Довженка, Симона Петлюри, Степана Бандери?

 До речі, каталогізацію поховань відомих майстрів слова столиці – від Нестора-літописця до сьогодення – я продовжив: нині вже підготовлено історичний посібник-довідник «У пам'яті Києва: некрополь столичних письменників». Для видання використано найрізноманітніші друковані джерела та опрацьовано матеріали численних державних і приватних архівів, де знайдено нові документальні свідчення про забуті імена.

Свої дослідження розглядаю як спробу привернути увагу громадськості України до її правдивої історії, неоціненної культурної та духовної спадщини.

 То лише на перший погляд ми – свідки рішучого перегляду основ історичної пам'яті. Утверджуються імена, події, цілі епохи, що донедавна були невідомі навіть фахівцям. І все ж є досить вагомі підстави стверджувати, що, по суті, бажаних і необхідних зрушень тут, власне, ще не відбулося. В цьому й полягає парадокс сучасної національної історичної пам'яті.

Річ у тому, що всі зміни й зрушення обмежуються, по суті, фактологічним базисом. Тут справді немало зроблено для відродження численних свідчень минулого. Але вони не самодостатній складник історичної пам'яті народу. Справжній характер і рівень розвитку національної свідомості визначається не лише обсягом знань про події минулого та системою розташування їх на шкалі цінностей. Вирішальну роль відіграє сенс, якого набувають факти для новітньої культури, загального бачення історії. Саме в такому розумінні здобуті результати надто скромні.

І все ж фактологічний базис, на який спиралося попереднє бачення минувшини, поступово вилучається не лише з поля зору наших сучасників, а й цілковито витісняється з історичної пам'яті культури.

Автор: Віктор ЖАДЬКО