№11, червень 2007

Знаний у Європі й невідомий в Україні

Юрій Панейко саме з цієї когорти учених. Той, хто протягом життя досліджував проблеми місцевого самоврядування в європейських країнах і був там почутий, невідомим і, отже, незатребуваним залишився в Україні. Звісно, не з вини рядових земляків. Чоловим бездержавного народу нічого іншого й не залишалося, як догідливо охороняти підлеглих від проникнення в їхнє середовище демократичних ідей. Тим паче що вже місце перебування того земляка відлякувало – Мюнхен.

Юрій Лукич ПАНЕЙКО народився 3 квітня 1886 року в місті Золочеві (нині Тернопільська область). Попервах навчався на факультеті права і політичних наук Львівського університету, згодом – в університетах Галле (Німеччина) та Віденському. 1913 року в Імператорській публічній бібліотеці (Санкт-Петербург) вивчає матеріали з російського права. Із 1924 року – у Швейцарії. Потім – Париж, де 1926 року публікує працю «Генеза й підстави європейського самоврядування». Професор кафедри адміністрації та адміністративного права в Університеті Стефана Баторія (Вільно). Від 1948 року – в Мюнхені, де протягом двох каденцій був ректором Українського вільного університету. Там-таки опублікував працю «Теоретичні основи місцевого самоврядування» (1963). Помер 1973 року.

А саме тут сучасники Юрія Лукича захоплювалися його ерудицією, далекосяжними науковими висновками, друзі ж та просто знайомі, крім того, – глибинною любов'ю до України.

У сім'ї державного урядовця, де було шестеро дітей і де мати, німкеня з галицьких колоністів, яка слабо розумілася польською мовою, але всупереч усьому в умовах австро-угорської монархії настійно прищеплювала своїм чадам повагу до всього українського, формувався Юріїв патріотизм. Один із його братів Василь, до речі, тривалий час був співробітником і головним редактором львівського щоденника «Діло», членом уряду ЗУНР, творцем Листопадового чину.

У «Збірнику на пошану Юрія Панейка» (Мюнхен, 1988) його сучасники зазначають, що основним об'єктом науки про місцеве самоврядування вчений вважав громаду. Саме вона «є тою клітиною, в якій проявляється безпосередня стичність державного органу з кожним громадянином, де добра адміністрація може себе проявити дуже позитивними наслідками».

Водночас учений не обожнював, не вважав демократію самоціллю. Його, зазначають автори збірника, «не вдоволяє, що в демократії вирішне значення має механічна більшість, незалежно від її вартости. Тут як фахівець, так і ляїк, мудрий і дурень мають голос однакової вартости. Вирішує маса, яка може скоро підпасти під впливи демагогів, яка неспроможна піднестися над рівень пересічности». І далі: «Він вважає, що в державному житті повинні бути представлені інтереси поодиноких суспільних верств, а тому сугерує знайти такий модус виборів, який забезпечував би пропорційну участь представників усіх верств у діючих органах». Адже в демократії «політичні погляди чи інтереси партії ставляться подекуди вище загального добра, де фахівець, який знає своє діло, мусить часто поступатися місцем ставленикові партії без потрібних знань і належного досвіду».

На підставі ґрунтовного аналізу вчений дійшов висновку, що «для українських відносин надавалася б найкраще французька система державної адміністрації, подібною до якої є австрійська. Це – через її ясність і простоту. Натомість він критично дивився на систему німецької державної адміністрації, тому що вона є доволі заплутана, а через це й мало проглядна. І коли вона все-таки справно функціонує, то завдячувати це треба фактові, що німецькі державні службовці є фахово озброєні й виконують поставлені їм завдання совісно».

Варті уваги в цьому сенсі й деякі застороги Юрія Панейка, який неухильно вірив у державну незалежність України. Автори цитованого збірника, зокрема, зазначають: «Для самостійности України він бачив велику небезпеку в характері українця, в його нахилі до анархії. Після довголітньої неволі ця небезпека є реальна і доволі грізна».

Далекосяжні висновки, ідеї вченого, ґрунтовані на європейському досвіді, варті всебічної уваги сучасних очільників місцевого самоврядування, широких кіл громадськості. До речі, останніми роками з ініціативи депутата Київради Наталії Шиманської організовано Фундацію місцевої демократії та європейської інтеграції імені Юрія Панейка. Після трагічної загибелі депутатки фундацію очолює Олександр Ключко.

До уваги наших читачів пропонуємо розділ із праці Юрія Панейка «Теоретичні основи місцевого самоврядування» (Мюнхен, 1963).

Автор: Станіслав ТЕТЕРУК

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

МЗС обурене санкціями Угорщини проти українських військових посадовців Сьогодні, 18 липня

Джерела: Рада ЄС 18 липня не голосуватиме за 18-й пакет санкцій ЄС проти Росії Сьогодні, 18 липня

Зеленський призначив Стефанішину спецуповноваженою з питань розвитку співпраці зі США Вчора, 17 липня

Тараса Качку офіційно номінували на віцепрем’єра, відповідального за ЄС і НАТО Вчора, 17 липня

Рада призначила Тараса Качку віцепрем'єром з європейської інтеграції Вчора, 17 липня

Британія і Німеччина пообіцяють захищати один одного в новій угоді про співпрацю Вчора, 17 липня

У Раді підтвердили плани змінити віцепремʼєра з євроінтеграції Вчора, 17 липня

ЄС запланував 100 млрд євро для України у бюджеті 2028-2034 16 липня

Фон дер Ляєн пояснила, що буде з фінансуванням України після її вступу в ЄС 16 липня

ЄС розширив санкції проти РФ за дестабілізаційні дії в Євросоюзі та Україні 16 липня