Судді подадуть до суду?

«Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина».
Так звучить присяга судді Конституційного Суду. Яке з її положень порушили судді КС Валерій Пшеничний і Сюзанна Станік, нещодавно звільнені з посад указами Президента, в указах, на жаль, замовчується.

Самі судді вважають своє звільнення незаконним і збираються судитися з главою держави. Більше того, деякі народні депутати мають намір звернутися до Конституційного Суду з поданням щодо конституційності указів про звільнення суддів: хай колеги розберуться.

А розбиратися є в чому. Річ у тім, що Конституція в редакції Закону №2222 передбачає, що Президент України призначає та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду (п. 22 статті 106). Аналогічне положення містить стаття 126, яка встановлює, що суддів звільняє орган, котрий їх призначив, а також стаття 149, яка посилається на статтю 126.

Водночас Закон «Про Конституційний Суд України» містить інше положення: рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду у випадку порушення суддею присяги приймається Верховною Радою (стаття 23).

Звісно, Конституція має найвищу юридичну силу і закони повинні їй відповідати. Та досі якось не виникало питань щодо конституційності положень статті 23 згаданого закону. І, мабуть, це дає підстави звільненим суддям стверджувати: законом встановлено не що інше, як процедуру реалізації конституційних положень про звільнення суддів КС, котра має бути дотримана під час прийняття відповідних рішень. Якщо її не дотримано, рішення про звільнення є незаконним і поновити суддю на посаді може будь-який суд. Така логіка однієї сторони.

Однак і в протилежної є свій вагомий аргумент: норми Конституції не лише мають найвищу юридичну силу, а є й нормами прямої дії, а відтак не потребують додаткових нормативних актів для реалізації.

Така неузгодженість законодавства фактично призводить до абсурду, коли Конституційний Суд не лише повинен розглядати питання про власні повноваження, а й навіть вирішувати питання щодо звільнення суддів.

Найліпшим способом запобігти в майбутньому таким ситуаціям було б внесення змін до Закону «Про Конституційний Суд України». Нинішня його редакція (якщо вважати положення про звільнення суддів процедурою реалізації статті 126 Конституції), як на мене, ставить різних суддів КС у нерівне становище. Так, для звільнення судді, призначеного Верховною Радою, потрібне лише відповідне рішення ВР, тоді як для судді, призначеного З'їздом суддів та Президентом, – рішення і Верховної Ради, і органу, котрий суддю призначив. Тобто призначеним парламентом суддям, щоб втратити почесну посаду, достатньо «не сподобатися» Верховній Раді, а точніше – її більшості.

Хоча, звісно, не було б доречним давати можливість органу, який суддю призначив, на власний розсуд вирішувати питання про порушення останнім присяги. Адже суддя КС – не представник інтересів цього органу у високоповажній судовій установі. Тож і звільнення його має бути обґрунтованим, а порушення ним присяги – доведеним. Отже, думка Верховної Ради як представницького органу всього народу в цьому питанні не повинна відігравати останню роль.

Тим часом на місце звільнених Президент призначив нових суддів – Степана Гавриша та Василя Костицького, які, проте, до складання присяги перед парламентом не можуть приступити до виконання повноважень. А Верховна Рада навряд чи поспішатиме з приведенням їх до присяги. Принаймні доки не вирішено питання законності звільнення Сюзанни Станік і Валерія Пшеничного, а також доки Степан Гавриш не стане безпартійним, як того вимагає Конституція.

Автор: Наталя ВІЛАМОВА