№3, лютий 2006

Мета – виграти майбутнє інтелектом

Подолаймо дві недуги:
звичку повторювати дурниці
попередників і невміння
дотримувати слова


В одинадцятому номері журналу "Віче" за минулий рік було вміщено публікацію доктора економічних наук, професора Михайла ПАВЛИШЕНКА "Болонський процес навиворіт: кадри для Європи
чи європейський рівень вітчизняного фахівця?". Продовжуємо тему.




Започатковано Болонський процес 19 вересня 1988 р. Саме тоді в Італії в університеті Болоньї (звідси й назва) підписали Велику хартію університетів. Через десять років міністри, які відповідали за вищу освіту, ухвалили спільну Болонську декларацію. Її підписали 29 європейських країн. А в 2001 р. географія Болонського процесу вийшла за межі Європи. До нього приєдналися Хорватія, Кіпр і Туреччина. У 2003-му – Росія. В Єдиному європейському освітньому просторі інтернаціональна мова спілкування – англійська.

На міжнародній конференції в Бергені (Норвегія) 19 травня 2005 р. список країн, що приєдналися до Болонського процесу, поповнили Україна, Вірменія, Грузія, Азербайджан і Молдова. Отже, нині в ньому беруть участь 45 держав. Підписавши Болонську угоду, Україна обіцяє до 2010 р. зробити дипломи своїх вузів конвертованими в Європі, а студентів – вільними у виборі дисциплін і місця навчання.



У свідомості більш-менш освіченого українського суспільства поняття "Болонський процес", ідеї і принципи якого поступово входять у вітчизняне освітнє середовище, асоціюється з двома діаметрально протилежними, різновекторними тенденціями. Перша – так звана "болонізація", яка має переважно догматичну парадигму й відповідно негативне забарвлення, бо пов'язана з механічним перенесенням зарубіжного досвіду реформаційних перетворень в освітній галузі. Зазначимо, що сліпе копіювання чужого досвіду без належного врахування соціокультурних традицій народу протягом багатьох століть було, на жаль, чи не найприкметнішою ознакою українського політичного мислення. Друга – об'єктивно обумовлені євроінтеграційні чинники модернізації та оновлення вищої освіти України, глибоке розуміння і творча реалізація яких забезпечують оптимальний баланс розвитку освітньої галузі в національному та глобальному контекстах.

Болонізація і піна

Зміни, що відбуваються в освітній сфері України з погляду ідей і принципів Болонської декларації, можна оцінювати в чотирьох основних вимірах, користуючись методологічними підходами американських дослідників Т. Больмана й Т. Діла: політичний, структурний, символічний (культурний) і людський1. Комплексний підхід до врахування цих аспектів у проведенні освітньої реформи в Україні дає змогу виокремити певні недоліки в її здійсненні. Серед них потрібно назвати політичну "піну", імпульсивність, постійні декларування про підтримку Болонського процесу. На сторінках освітянських періодичних видань часто можна зустріти інформацію про те, що черговий вищий навчальний заклад "подолав шлях становлення і приєднується до Болонського процесу" ("Освіта України" за 7 жовтня 2005 року). Критерієм ефективності діяльності того чи іншого навчального закладу часто вважається солідарність із положеннями Болонської декларації. Недоліками здійснення євроінтеграційних процесів у системі освіти України є також: відсутність консенсусу між освітніми політиками та професіоналами щодо цілей освітньої реформи, стратегій і механізмів її здійснення; брак дієвої матеріальної та морально-психологічної мотивації з боку науково-педагогічного персоналу вищих навчальних закладів; залучення до керівництва реформаційними процесами непрофесіоналів у сфері освітнього менеджменту; ігнорування стратегічно-системного підходу до здійснення освітньої реформи.

Проте саме такий підхід передбачає всебічне наукове обґрунтування цільових, змістових, процесуальних, контекстуальних і результативних характеристик освітніх змін, систематичний моніторинг їх запровадження та усунення виявлених недоліків2.

Звичайно, це дуже складний і багатовимірний процес, у якому національна освітня система проходить свій неповторний шлях. Однак досвід інших країн, особливо в добу глобалізації, має допомогти освітнім політикам, теоретикам і практикам глибше осмислити власні здобутки й помилки.

Скажімо, основні принципи, положення та критерії еволюції Болонського процесу у сфері вищої освіти Франції. Саме ця європейська країна, зберігаючи національні освітянські традиції, робить свій внесок у розбудову загальноєвропейського наукового й освітнього простору. Тож українським вищим закладам освіти варто було б звернути увагу на французький досвід у цій сфері. Й передусім на постійну увагу держави до освітянських проблем. Нині Франція витрачає на освіту 103,3 млрд. євро (7% ВВП). Щодо обсягів фінансування вона випереджає Німеччину, Іспанію, Велику Британію, Італію, Нідерланди, поступаючись лише країнам Північної Європи та США3.

Для прискореного руху України до суспільства знань та її інтеграції в ЄС потрібно не лише виконання нашим освітнім керівництвом та академічною спільнотою положень Болонської декларації, подальших європейських документів, а насамперед перетворення освітньої та наукової сфер з маргінальних на сферу інтересів держави й усього українського суспільства. В останні два-три роки розпочався рух саме до концентрації ресурсів України на створенні перших паростків "економіки знань" і подолання суспільних негараздів на принципово нових засадах4. Для забезпечення модернізації всіх сфер життя українського суспільства, зокрема й в освітній сфері, новій владі важливо вилікувати дві найважчі недуги: звичку повторювати дурниці попередників і невміння дотримувати раніше даного слова.



В Україні на освіту й науку заплановано виділити в 2006 році близько 30 млрд. гривень. Як вважають представники профільного комітету Верховної Ради, хоч це майже на 5 млрд. більше за минулорічні бюджетні видатки, однак недостатньо для ефективного задоволення потреб освітньо-наукової галузі. Поки що залишається неврегульованим між Міністерством освіти та науки й Міністерством фінансів підвищення посадових окладів доцентам і професорам вищих навчальних закладів. На думку експертів, для цього потрібно 200 млн. гривень із державного бюджету.


"Людина має бодай зовні бути схожа
на професора"


Варте уваги те, що в конкурсах на заміщення всіх науково-педагогічних посад в університетах Франції беруть участь також викладачі й дослідники із зарубіжних країн, зокрема Східної Європи5. Крім того, створення гнучких навчальних циклів освіти дає змогу Міністерству національної освіти застосовувати до відповідних секторів цієї галузі загальні принципи європейського простору. А впровадження тут спеціалізованого ліценціату сприяє формуванню основ професійної діяльності студентів, забезпеченню незалежної та самостійної їх адаптації до умов ринку праці, закладенню підґрунтя для кар'єрного зростання та підвищення кваліфікації.

Певним внеском Франції у формування європейського освітнього простору є запровадження диплома магістра нового зразка, який забезпечує послідовну орієнтованість студентів на професійну домінанту (отримання ступеня "магістра-практика") або ж на дослідницьку домінанту (ступінь "магістра-дослідника").

Істотним чинником є запровадження оновленої системи докторантури, що на відміну від монодисциплінарного навчання є об'єднанням дослідницьких угруповань здебільшого багатодисциплінарних чи таких, що охоплюють великий спектр діяльності й забезпечують навчання та становлення майбутніх докторів.

Водночас наявність габілітованих дипломів докторів наук є специфічною особливістю французької системи науки, і, мабуть, використовувати їх Україною недоцільно.

Вищій освіті України важливо зберегти демократичну ідеологію освіти, яка розглядається академічною громадськістю як принципова антитеза ринковій орієнтації освіти. Нові риси, яких набуває національна освіта України, не повинні зруйнувати соціалізуючої, об'єднуючої місії в сучасному суспільстві, її служіння ідеалам рівності й справедливості.

На мій погляд, помітним внеском України у європейський освітній простір могло б стати створення потужного гуманітарного освітньо-наукового комплексу, теоретичним підґрунтям якого має бути Концепція розвитку соціогуманітарних знань у системі вищої освіти. До її розробки важливо залучити досвідчених викладачів, педагогів, авторитетних дослідників із вузівського та академічного секторів науки, представників МОН України.

Серед домінантних ознак концепції доцільно виокремити такі:

синкретичний характер наукових досліджень у сфері суспільних наук, врахування їх здобутків для здійснення радикальної модернізації, а не косметичних корективів у змісті та структурі соціогуманітарних дисциплін;

інтеграція змісту соціогуманітарної освіти означає розумне, цілісне поєднання складових змісту освіти та наявність упорядкованих відносин між її елементами. Можна виділити такі рівні інтеграції гуманітарної освіти: всього змісту соціогуманітарної освіти; окремих блоків соціогуманітарних дисциплін; окремих розділів певної дисципліни; елементів знань з окремої теми, розділу;

розробка модифікованих навчальних планів і програм із соціогуманітарних дисциплін, оперативне їх упровадження в педагогічний процес сприятимуть поглибленню методологічного рівня фундаментальних і професійних знань студентів, формуванню цілісності їх морально-світоглядних позицій, європеїзації української ментальності, в основі якої лежить певна непослідовність дій, що влучно окреслена словами поета І. Драча: "Кожен українець – це троїсті музики: одне думає, друге каже, третє робить";

оновлення теоретичної бази гуманітарних наук, подолання в їх розвитку крайнощів – деідеологізації та реідеологізації. Проте саме суспільні науки мають напрацювати теоретичний та інформаційно-практичний матеріал для вироблення нових ідеологем українства, які спиралися б на глибоке філософське підґрунтя, сучасне історичне знання, а не лише на пошуки трипільських коренів і були б невразливі до "спокус євразійства". Відомий учений, академік М. Амосов, аргументуючи необхідність ідеології для української держави, зазначав: "Без ідеї не може бути єдності народу, а отже, й прогресу в матеріальному та духовному сенсі. Ідеологія – це розум і почуття суспільства"6. На думку всесвітньо відомого вченого, вибір оптимальної ідеології має здійснюватися саме на наукових засадах;

використання потенціалу антропологічних наук (філософія, логіка, історія, психологія, педагогіка та ін.) для системного дослідження проблем всебічного й гармонійного розвитку особистості, забезпечення її мобільності й адаптивності до динамічних умов ринку праці. Академік І. Бех, зокрема, вважає, що особистість – це ще не все. Адже нерідко вона виникає всупереч догмам, які проповідуються, і стає в контрпозицію щодо офіціозу в різних сферах життя. Тоді з такими особистостями важко. Відомий педагог М. Пирогов наголошував: якщо ми сформуємо справжню особистість, то вона або потрапить до лікарні для божевільних, або ж етапом піде в Сибір, оскільки розуміє закони розвитку суспільства з інших, критичних позицій. Тому перед гуманітарними науками постає ще одна фундаментальна проблема: особистість і суспільство, їх єдність і суперечність. Головну філософську парадигму, що лежить в основі опанування гуманітарних дисциплін у вищій школі ("Раціональні знання з усіх сфер людського життя – кожному студентові"), варто замінити на модерну ("Навчити студентів жити у світі, який динамічно змінюється");

перспективні тенденції в розвитку соціогуманітарних наук пов'язані з розв'язанням проблеми кваліметрії наукових, особливо дисертаційних досліджень. Критерії якості наукової експертизи соціогуманітарних досліджень формують еталон сучасного наукового знання, тому якісне її проведення має велике значення. Нові наукові знання, їх аргументованість у сфері гуманітарних наук важливо оцінювати за допомогою логічних, емпіричних, морально-етичних та естетичних критеріїв. Принципове використання цих критеріїв надає можливість провести межу між науковою істиною та спекулятивними побудовами. Мабуть, має сенс сформована російськими експертами іронічна думка: "Людина має бодай зовні бути схожа на професора".

Поряд із застосуванням методів та інструментарію якості наукових робіт, визначенням адекватних процедур для їх оцінювання, на думку фахівців, необхідно запровадити практичні організаційні заходи для створення в Україні системи моніторингу якості проектів, наукових програм7.

Отже, динамічне формування новітнього освітньо-наукового соціогуманітарного комплексу та його складових у сфері вищої освіти України не тільки сприятиме поглибленню євроінтеграційних процесів у її середовищі, а й стане виразно окресленим національним компонентом модернізації освітньої галузі відповідно до ідей і принципів Болонського формату. На зустрічі з представниками регіональних і центральних ЗМІ 10 жовтня 2005 року в Києві Президент України Віктор Ющенко наголосив: "Майбутнє виграємо інтелектом і праведними ділами". Українське суспільство давно очікує на реалізацію цих запевнень.

Джерела:

1 Сбруєва А. Недоліки сучасних освітніх реформ // Шлях освіти. – 2005. – №2. – С. 16.

2 Там само. – С. 20.

3 Болонський процес і реформування вищої освіти Франції / Упоряд. Г.Г. Крючков, В.Б. Бурбело. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. – С. 49–50.

4 Каленюк І., Корсак К. Рух Європи до суспільства знань. Болонський процес і Україна // Вища освіта України. – 2004. – №3. – С. 27.

5 Болонський процес і реформування вищої освіти Франції. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. – С. 51.

6 Амосов Н. Идеология для Украины. – К., 1997.

7 Степашко В. Проблеми кваліметрії наукових досліджень// Шлях освіти. – 2005. – №2. – С. 20.

Автор: Анатолій ПАВКО

Останні новини

Байден відмовляє Ізраїль від ударів по нафтових об’єктах Ірану 05 жовтня

"Торгова війна" ЄС і Китаю, Молдову лякають путчем, рішення ЄС про сосиски: новини дня 05 жовтня

Литва визнала Корпус вартових ісламської революції терористами і закликала ЄС брати приклад 04 жовтня

Оборонний бюджет Польщі на 2025 рік буде рекордним 04 жовтня

Фіцо мріє про "нормальні відносини з РФ" після війни в Україні 03 жовтня

Україна отримала систему Patriot від Румунії 03 жовтня

У Польщі вітають крок України в бік відновлення ексгумацій жертв Волинської трагедії 03 жовтня

Сибіга і Сікорський не мали у Варшаві офіційної зустрічі, але перетнулись на "дружню розмову" 02 жовтня

У Франції відхилили ініціативу ультралівих щодо імпічменту Макрону 02 жовтня

Суд ЄС підтвердив законність заборони на юридичні послуги для російських компаній 02 жовтня