Назад, до status quo

Не згадуватимемо перебіг політичних подій, що спричинили інституційну кризу. Звернімося до чинників, які впливатимуть на розв'язання політичних суперечностей.

Крім цих політико-правових причин за протиборчими групами стоять глибокі економічні інтереси, оскільки бізнес-групи в Україні впливають на політику прямо й безпосередньо. Так, Рінат Ахметов, найбагатша людина в Україні й один із найвпливовіших очільників Партії регіонів, закликав лідерів усіх зацікавлених сторін утриматися від підбурювальної риторики й зазначив, що неврегульоване політичне протистояння перешкоджає економічному зростанню. Відіграє свою роль і те, що політична орієнтація різних регіонів України інколи прямо протилежна в багатьох ключових питаннях. Ці суперечності настільки очевидні та сильні, що виникає сумнів у збереженні України як унітарної держави. Ймовірно, розв'язання проблеми можливе шляхом федералізації. Нарешті, аж ніяк не останню роль відіграють й особистісні характеристики українських політичних лідерів. Варто визнати, що справжнім «двигуном» політичної кризи є не Президент і не Прем'єр-міністр, а Юлія Тимошенко. Але сьогодні важливо відповісти на запитання: як вийти з ситуації, залишаючись у правовому полі і не допускаючи силового протистояння?
Підбадьорює те, що за всієї мітингової активності в Києві політичні лідери звернулися за розв'язанням суперечки не до вулиці, а до Конституційного Суду. Однак не варто пов'язувати з Конституційним Судом надто великі надії. Особливо, якщо взяти до уваги, що за останні вісім місяців він не прийняв жодного рішення.
Що стосується силових структур, то й тут ситуація надто складна та заплутана, щоб серйозно обговорювати таку можливість. Міністр оборони зробив публічну заяву про те, що для нього легітимні тільки накази Верховного Головнокомандувача, тобто підтримав Президента. Керівник Міністерства внутрішніх справ, навпаки, підтримав уряд і парламент. Це означає, що спроба втягнути в конфлікт силовиків неминуче призведе до протистояння армії з міліцією і внутрішніми військами. Схоже, на це ніхто не зважиться.
Імовірність силового сценарію існує, але вона не домінує. Є низка чинників, що становлять підґрунтя для сподівань на мирне розв'язання кризи, хоча воно може потребувати більше часу, ніж нам того хотілося б. Перший чинник можна назвати найважливішим, хоча його важко виміряти. Це українська ментальність, властивості національного характеру, традиції розв'язання суперечок. Інший чинник – накопичений досвід парламентаризму – безпосередньо пов'язаний з першим. Уміння домовлятися, а не придушувати і нав'язувати власний погляд – дуже важливий досвід, який уже має українська політична еліта. Нарешті, інтереси бізнес-груп впливають на українську політику. Не забуваймо, що майже за кожною політичною партією в Україні стоять конкретні бізнес-інтереси. Це має свої плюси й мінуси, але  в такому разі бізнес не зацікавлений ні в цілковитій дестабілізації політичної ситуації у країні, ні в її розпаді.
Звичайно, усе сказане не означає гарантій мирного та плавного перебігу демократичного процесу. Будь-який лідер України буде змушений враховувати й розбіжності в поглядах двох частин країни на багато принципових питань і високий рівень корупції та невгамовне прагнення до влади окремих політиків. Усе це й багато чого іншого могло б у певній ситуації взяти гору і зіштовхнути країну в силове протистояння.

І все-таки ймовірність уникнути такого сценарію є вищою. Як вважають більшість аналітиків, відвернути дострокові парламентські вибори уже не вдасться. Під час проведення повторних виборів, найпевніше, більшість голосів наберуть партії, очолювані Віктором Януковичем та Юлією Тимошенко. Як і на торішніх виборах, партія «Наша Україна» може розраховувати на третє місце. Найкраще було б, якби протиборчі сторони знайшли в собі сили повернутися на вихідні позиції: Президент відкликав би свій указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, урядова коаліція скасувала б усі прийняті за цей період закони і насамперед «Закон про Кабінет Міністрів», що обмежує повноваження Президента. Було б визначено реальні терміни проведення дострокових виборів, і продовжилася б робота з удосконалення Конституції, щоб уникнути повторення нинішньої ситуації.

Автор: Микола ПРИМУШ