№5, березень 2007

Найпоширеніше насильство – сімейне

13 травня – День Матері

Створення законодавчої бази у сфері запобігання насильству в сім'ї свідчить про визнання проблеми державою. Обговорення проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (вдосконалення законодавства України щодо попередження насильства в сім'ї)», ініційоване Комітетом ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності спільно з Програмою сприяння парламенту та Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда – Україна», зібрало чимало фахівців. Це нематеріальне питання хвилює людей, адже, згідно зі статистикою, торкається багатьох у нашому суспільстві. За даними Міністерства внутрішніх справ, на обліку за вчинення насильства в сім'ї загалом перебувають 85 тис. 178 осіб, 63 тис. 624 з яких – з 2006 року. Змін потребують деякі статті чинного закону, а саме: скасування штрафу як санкції до насильника – покарання лягає тягарем на родину, а не на правопорушника; вилучення статті 11 «Офіційне попередження про неприпустимість віктимної (провокаційної) поведінки в сім'ї»; запровадження адміністративного арешту, який передбачає вилучення насильника з сім'ї, а не жертви; запровадження примусового лікування від алкоголізму щодо осіб, які вчинили насильство в стані алкогольного сп'яніння.
Про це розповідає народний депутат України, член Комітету ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна» Катерина ЛЕВЧЕНКО:

 

Факт із недавньої історії

Було це ще за радянських часів. Працівники нашого посольства у Фінляндії, зрозумівши, що ця холодна країна – певне випробування для українських теплолюбних організмів, вирішили загартовуватися. Популярний спосіб передбачав обливання холодною водою з відра на вулиці за будьяких погодних умов. Вийшли босоніж наші екстремали з дітьми одного дня – облилися водою, вийшли наступного... А далі приїхала соціальна служба й заборонила батькам знущатися (чинити насильство) над неповнолітніми. Повідомили службу вражені фінські громадяни. Розповіла цю історію нині вже повнолітня учасниця тих подій, яка тоді була дитиною, а після втручання фінської влади – щасливою дитиною, бо дуже не хотіла загартовуватися.

Отже, насильство заради блага – все одно насильство й не має права на існування.

– Ще до першого читання проекту закону, в січні, відбулося обговорення з основними експертами – міністерств внутрішніх справ і сім'ї та молоді, а також представниками шести громадських організацій, ініційоване «Ла Страдою». Уже тоді стало зрозумілим, що потрібне ширше залучення громадськості. Намагалися анонсувати не тільки проблему як таку, а питання, що вносяться до законопроекту (корекційні програми, робота з сім'єю, а не лише з потерпілим, скасування штрафів, вилучення статті стосовно провокаційної (віктимної) поведінки, примусове лікування від алкоголізму тощо). Комітет отримав чимало пропозицій до законопроекту. Тож упевнено можна сказати: думку фахівців і експертів у цій сфері враховано.

Нині згідно зі стандартами міжнародного права приватне життя не є закритим. А ще донедавна домашнє насильство вважали особистою справою людини або сім'ї. Сім'я позиціонувалась як одиниця права, і втручатися в сімейні справи було заборонено. Десятиріччями жінки боролися, аби насильство в сім'ї визнали порушенням прав, яке мають регулювати правоохоронні органи й держава. Наявність ефективного законодавства в Україні наближатиме нас до Європи, бо, зрозуміло, туди треба йти з конструктивними змінами до нього.

На жаль, поки що не маємо реального та ефективного механізму допомоги жертвам насильства в сім'ї, бо соціальна допомога надається в нас на засадах добровільності. Що це означає на практиці? Потерпілий звертається до соціального працівника, який має працювати з кривдником, насильником, а останній може просто відмовитися. Тут треба вивчити досвід європейських країн, де соціальна робота також добровільна, та якщо є скарги на особу, яка відмовляється проходити курси лікування, консультування, корекційні програми, то запроваджуються певні санкції. Питання надзвичайно делікатне: з одного боку, не повинно бути маніпулювання правами людини, а з другого – слід унеможливити використання соціальної роботи як засобу тиску на людей. Краще йтимемо крок за кроком. Бо якщо сьогодні порівнювати Україну з державами, де розвинута система допомоги потерпілим від насильства, картина виходить невтішна: у нас всього два центри медико-психологічної реабілітації – у Чернігові й Севастополі. І мало їх тому, що не існує важелів впливу на урядовому рівні. Наприклад, Міністерство охорони здоров'я 2003 року видало наказ №38 про те, що необхідно створювати центри медико-психологічної реабілітації. Але виданий раніше наказ №33 (2000 рік) неабияк йому суперечить, бо не передбачає в штатному розписі медичних закладів персоналу (відповідно й зарплати) для таких центрів. Нині міністерство в змозі виправити цей законодавчий казус, звернувшись до депутатів, громадських організацій. Можливо, нинішній міністр і не знає, що є такі накази, бо вони приймалися попередниками. Ми доведемо це до його відома, бо треба діяти.

Окремо хочу сказати про психологічне насильство. Воно може виявлятися в маніпулюванні людиною, особливо, коли втягнуті діти. Але й тут можна боротися шляхом виявлення порушень певних законів. Скажімо, якщо дитина має право на спілкування з обома батьками, а хтось із них не дає спілкуватися з іншим, то це, з одного боку, психологічне насильство над людиною, бо вона страждає, а з другого – порушення норми закону про охорону дитинства й Сімейного кодексу. Однак, на жаль, у нас ці норми не працюють. У них закріплено, приміром, право людини на свободу від психологічного насильства, але всі санкції – карально-репресивні. Якщо скоєно правопорушення або злочин, на людину накладається штраф, арешт. Таких санкцій, як корекційні програми, виправні роботи, психологічне навчання, немає. А вони потрібні, бо, вважаю, в багатьох випадках люди скоюють правопорушення, не усвідомлюючи, що їхні дії підпадають під таке означення.

Для успішного захисту від сімейного насильства необхідні скоординовані дії багатьох громадських і державних організацій. Але основними тут, звісно, є судові органи, прокуратура й міліція. Спілкуючись із викладачами університету внутрішніх справ у Харкові, дізналася, що курсанти не вивчають закону про запобігання насильству в сім'ї. То скажіть, будь ласка, як вони працюватимуть? Сімейне право вивчають лише дві години. Але сімейне право – це не тільки право власності. Дільничний міліціонер – фактично перша людина, до якої звертаються в разі сімейного насильства. Ми говоримо про підготовку дільничних інспекторів міліції, проведення різноманітних тренінгів. Та якщо в навчальних планах немає цієї теми, міліція не зможе ефективно допомагати людям.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня

Реєстр збитків від агресії РФ визначив дату початку роботи та пріоритетних постраждалих  Вчора, 27 березня

У Польщі заявили, що близькі до угоди з Україною щодо агропродукції Вчора, 27 березня

Глава МЗС Швеції: НАТО має створити більше стратегічних труднощів для Росії Вчора, 27 березня