Укртелеком. Хто купить, той не прогадає

Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації проаналізувала "за" й "проти" в затяжних баталіях, які розгорнулися навколо продажу українського монополіста зв'язку – ВАТ "Укртелеком", і ухвалила своє рішення.

За великим рахунком, воно було прогнозованим. Розглянувши урядовий законопроект "Про внесення змін і визнання деяких законодавчих актів із питань приватизації ВАТ "Укртелеком" такими, що втратили чинність" (від 23 листопада 2005 року), комісія рекомендувала Верховній Раді відхилити його, а уряду запропонувала розробити окремий законопроект про особливості приватизації компанії.

На сьогодні є три гіпотетичні варіанти подальшої долі телекомунікаційного монстра. Перший: залишити його у власності держави, другий: продати найближчим часом і третій: повернутися до пошуку найвигідніших інвесторів після того, як національному велетневі буде надано справді привабливого іміджу.

Серед громадян і досі циркулює думка про те, що "Укртелеком", як стратегічний об'єкт, неприпустимо віддавати приватним особам узагалі, а тим більше – до виборів. Так вважають і деякі політики, зокрема впливовий бізнесмен Михайло Бродський.

Однак якнайшвидшу приватизацію активно обстоює Президент України Віктор Ющенко. При цьому він зважає на те, що уряд уже вжив заходів, аби підвищити стартову ціну "Укртелекому": саме йому без участі навіть у формальній конкурентній боротьбі надали ліцензію на мобільний зв'язок третього покоління. Залишилося одне: дочекатися згоди на це Верховної Ради. Та поки що ніхто не береться прогнозувати її остаточного рішення, хоча, найпевніше, парламент не квапитиметься йти назустріч виконавчій владі: нинішня передвиборна ситуація не сприяє оптимальному розв'язанню проблем, пов'язаних із приватизацією компанії.

Як наголошує заступник міністра транспорту та зв'язку України Василь Гандабура, ситуація з "Укртелекомом" лишається доволі неоднозначною – як, утім, і тенденції світової кон'юнктури. Поки що, на його думку, можна напевне стверджувати лише те, що привабливість компанії в очах потенційних інвесторів не зростає. Лише тоді, коли "Укртелеком" зможе "наростити м'язи", упроваджуючи новітні технології для задоволення потреб своїх клієнтів, держава буде у виграші від продажу.

Василь Гандабура переконаний: актуальність приватизації телекомунікаційного гіганта не викликає сумнівів, бо іншого варіанта для його справжньої модернізації просто немає. Тим паче що провідний національний оператор конче її потребує!

– У деяких політичних колах поширена думка про "курку, яка несе золоті яйця", – зазначає заступник міністра. – Відверто кажучи, мені особисто це порівняння не видається надто вдалим. Нести вона несе, але чи надовго цього "птаха" вистачить за відсутності належного догляду?!

Сьогодні керівництво "Укртелекому" робить спроби розв'язати найнагальніші з численних технічних проблем, передовсім модернізувати та розвивати мережі за рахунок залучених кредитних ресурсів. Але приведе це до успіху лише згодом, потрібно зачекати.

Мусимо зважати й на доволі тривожні тенденції: "Укртелеком" потроху втрачає колись домінуючий статус на вітчизняному телекомунікаційному ринку. Це неспростовно засвідчують такі цифри: коли компанія має лише 9,7 мільйона користувачів фіксованої телефонії, то абонентів мобільного зв'язку вже 25 мільйонів. А вони становлять найактивнішу, найплатоспроможнішу верству суспільства! Тож і виходить, що чималі внутрішні грошові ресурси нині проходять повз "Укртелеком"…

Олександр КОРОБЕНКО, кандидат економічних наук:

– Нині "Укртелеком" – яскравий приклад того, як державна структура не вміє й не хоче вміти ефективно працювати. Усе робиться для того, щоб на різних рівнях якомога більше привласнити грошових потоків, збагатитися особисто. Це давня тактика. А стратегія незмінна: розкравши все до нитки, не просто дешево продати "Укртелеком", а збути його в ті руки, які відрахують за послуги обумовлену суму. Немає сумніву в одному: компанія, як винятково розгалужена структура, приречена приносити прибутки, а тому той, хто купить "Укртелеком", за жодних умов не прогадає.

Юрій ПАЛЬЧУКОВСЬКИЙ, київський бізнесмен:

– Великий інтерес до національного оператора зв'язку виявляють російські бізнесові структури, передовсім компанії "Системы" та "Альфа Груп". Західні стратегічні інвестори поки що відмовчуються. І це не випадково, бо навколо "Укртелекому" рік у рік спалахують найрізноманітніші скандали. Так, лише останнім часом багато претензій до компанії мали податківці, Антимонопольний комітет і Фонд державного майна. Зарубіжні покупці враховують також те, що частка операторів фіксованого зв'язку на загальному телекомунікаційному ринку зменшується, а мобільні активи постійно зростають.

Слід мати на увазі, що керівництво компанії, прагнучи зберегти за собою ключові посади, схильне обстоювати варіант приватизації, який дає змогу розпорошити акції серед значної кількості інвесторів. Вигода такого підходу очевидна: нові власники, формуючи свою систему менеджменту, просто-таки змушені будуть звернутися по допомогу до нинішніх функціонерів, адже саме вони тримають у руках усі вкрай заплутані укртелекомівські ниточки.

Віталій КОРЖ, народний депутат України, член Комітету ВР з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства та зв'язку, кандидат економічних наук:

– Розмови про приватизацію "Укртелекому" ведуться давно, та продаж акцій рік у рік відкладається. Це закономірно: ще й до сьогодні ніхто не дав обґрунтованої оцінки ринкової вартості державного телекомунікаційного велета. Я вважаю, потрібно розробити нову програму приватизації національного оператора зв'язку, а також скласти стратегічний план підвищення привабливості компанії. Марно очікувати великих фінансових прибутків без поліпшення організації праці, оновлення технічної бази.

42,86% акцій "Укртелекому" слід пропонувати не за мільйони, а за мільярди, й не гривень, а доларів. Гадаю, стартова ціна повинна становити не менш як п'ять мільярдів американських доларів. Треба докласти всіх зусиль, аби олігархи не привласнили підприємство за безцінь.

"Укртелеком" – дуже цінний комплекс, за який держава може отримати величезні кошти. Ось чому його слід робити привабливим для інвесторів, а не постійно компрометувати навіть без будь-яких приводів. Продавати компанію необхідно щонайменше через півтора-два роки. Я вірю в успіх саме такого проекту.

Не виключаю з розгляду ще один імовірний сценарій приватизації, який приваблює великим соціальним потенціалом. Маю на увазі відкритий продаж акцій на фондовому ринку всім бажаючим. За такого варіанта виникне можливість залучити до державного бюджету потрібні кошти й водночас зробити "Укртелеком" "народним" підприємством.

Не забуваймо про те, що телекомунікаційний велет – важлива складова іміджу України, знак її політичної, економічної та міжнародної орієнтації. Успішна приватизація компанії стане відчутним рушієм прискореного розвитку комунікаційних технологій у нашій країні, принесе інвестиції в наукову сферу, пожвавить закупівлю найновішого обладнання, зрештою, почне сприяти створенню справді інформаційного суспільства.

Протягом 2006–2010 років планується забезпечення практично всього населення телекомунікаційними послугами через пункти колективного доступу (універсальні таксофони, переговорні пункти тощо). Лише універсальних таксофонів необхідно ввести близько 25 тисяч. А ще годилося б надати в користування 1,5 мільйона телефонних номерів. Для цього потрібні величезні кошти: приблизно 11, 5 мільярда гривень. Де ж їх узяти? Реальне джерело одне: тактично й стратегічно виважена приватизація "Укртелекому".

Вона вкрай необхідна, щоб розв'язати цілу низку проблем фізичної та моральної зношеності обладнання, піднести продуктивність праці, забезпечити швидкий розвиток Інтернету й мереж наступного покоління.

Автор: Микола ЯСЕНЬ