№4, лютий 2007
Боротьба за повноваження між Президентом і урядом змусила обидві сторони читати Конституцію. От тільки читають вони її чомусь по-різному. Президент знає, що йому дано право видавати укази, які є обов'язковими до виконання. Представники виконавчої влади в Основному Законі знайшли інше: окремі акти Президента має бути скріплено підписами Прем'єр-міністра й міністра, відповідального за акт та його виконання. То чому б не вплинути на зміст указу глави держави, відмовляючись підписати його, доки не буде враховано всі побажання уряду? Ось і постала проблема так званої контрасигнації, яку розв'язати миром так і не вдалося.
Шукати арбітра почав Кабінет Міністрів, який і звернувся до Конституційного Суду з проханням розтлумачити положення частин 3 та 4 статті 106 Конституції. Саме цими положеннями встановлено, зокрема, що акти Президента, видані в межах його повноважень, передбачених пунктами 5 (призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав), 18 (очолює Раду національної безпеки й оборони), 21 (приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України) і 23 (утворює суд у визначеному законом порядку) статті 106 Конституції, скріплюються підписами Прем'єр-міністра й міністра, відповідального за акт та його виконання.
А річ у тому, що, за словами представника уряду в Конституційному Суді Павла Кондика, починаючи з минулого року Президент видав 63 акти, які мали бути скріплені підписами Прем'єр-міністра та відповідного міністра, із них 19 направлено до Кабінету Міністрів для здійснення цієї процедури, однак лише три було підписано. Утім, брак підписів не завадив Президентові офіційно оприлюднити укази, і вони в загальному порядку набрали чинності. Проте уряд, виступаючи проти такого «ігнорування», вважає, що акти Президента, щодо яких установлено процедуру скріплення підписами Прем'єр-міністра та відповідального міністра, без цих підписів не можуть набрати чинності. Принаймні саме так це відбувається в багатьох демократичних державах. Більше того, на думку представника уряду, Прем'єр-міністр і відповідальний міністр мають право відмовитися ставити свої підписи, якщо вважають, що акт прийнято не в межах повноважень Президента або він суперечить законодавству, адже, контрасигнуючи акт, вони не лише беруть його до виконання, а й перебирають на себе відповідальність за нього. Як зауважив представник уряду, це є елемент системи стримувань і противаг, необхідної для забезпечення балансу між носіями влади.
Однак думки науковців, яким Конституційний Суд запропонував викласти свою позицію, з цього питання розходяться. Постійний представник Верховної Ради в Конституційному Суді Анатолій Селіванов пояснив, що може бути два варіанти тлумачення спірного положення. За першого, притаманного, наприклад, Конституції Німеччини, контрасигнація або скріплення підписами є обов'язковою умовою набрання чинності актом Президента. За другого варіанта скріплення підписами може мати суто інформативний характер і метою його є доведення прийнятого указу до відома Прем'єр-міністра та відповідального міністра. Але в такому разі позиція виконавчої влади зводиться до обов'язку автоматично прийняти указ до виконання. До речі, за попередньою редакцією Основного Закону підписами мали бути скріплені укази Президента, прийняті в межах не чотирьох, а 13 пунктів повноважень глави держави, визначених статтею 106 Конституції. Це може свідчити про певне розширення прав Президента самостійно приймати рішення. Однак, як зауважив Анатолій Селіванов, є певна категорія указів, щодо яких доцільність контрасигнації сумнівна. Наприклад, Прем'єр-міністр та відповідальний міністр мають підписувати укази про оголошення надзвичайного стану, хоча ці самі укази у дводенний строк повинна затвердити Верховна Рада.
Глава держави, зі свого боку, наголошує на тому, що скріплення указів Президента підписами Прем'єр-міністра та відповідального міністра має винятково інформативний характер. Його представник у Конституційному Суді Володимир Шаповал зазначив, що в Основному Законі немає жодного положення про те, що не скріплений відповідними підписами указ є нечинним, що вказано, наприклад, у Конституції Німеччини. Водночас, на думку Володимира Шаповала, з положення, яке Конституційний Суд має розтлумачити, випливає, що Прем'єр-міністр та відповідальний міністр зобов'язані підписати указ Президента й відмова від скріплення підписом має вважатися порушенням Конституції.
Отже, цього разу вагомість підписів Прем'єр-міністра і відповідних міністрів залежить від висновку Конституційного Суду, який має вирішити, котрий із зазначених підходів до розуміння інституту скріплення підписами більш властивий для правових реалій нашої держави.
Автор: Наталя ВІЛАМОВА
Архів журналу Віче
![]() |
№7 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Ексдержсекретар Трампа розповів, яким може бути його "мирний план" для України
Сікорський про дозвіл Україні бити вглиб РФ: Крапля камінь точить
Як знайти надійний пункт прийому алюмінію в Києві?
Почему опытные туристы выбирают Lowa
Порівняння вісків для виготовлення свічок
Президент Словаччини погрожує Україні через припинення транзиту роснафти
Чехія готує нову ініціативу з постачання Україні снарядів на 2025 рік
Штаб Трампа подав скаргу на Гарріс через передачу грошей із фонду Байдена
Польський міністр назвав вирішення історичних суперечок щодо Волині умовою вступу України до ЄС
Голова Секретної служби США, яка не попередила замах на Трампа, подала у відставку