№4, лютий 2007

Пили, п'ємо і пити будемо

Маю на увазі питну воду. Ту, запаси котрої під тиском техногенної діяльності людини невблаганно скорочуються. І вже недалекий час, коли, за прогнозами експертів, боротьба на планеті Земля розгортатиметься не за нафту, не за газ, навіть не за золото, а за звичайнісіньку H20.

«Нащадки нас проклянуть»

Такий невтішний прогноз пролунав недавно з вуст голови ради Чорнобильської територіальної організації профспілки працівників атомної енергетики та промисловості України Миколи Тетеріна, стаж роботи котрого в зоні відчуження (ЗВ) вже наближається до 20 років. На прес-конференції в УНІАНі Микола Васильович змалював журналістам картину мало не апокаліптичну, якщо витрати на обслуговування зони не буде збільшено. Хронічне недофінансування ЗВ ставить під сумнів екологічну безпеку столиці та столичної області.

Кожну свою заяву пан Тетерін підкріплював діаграмами, графіками, цифрами й показниками. За його словами, у колодязях усієї Київської області воду отруєно на 300 років наперед. Пік забруднення столиці радіаційним америцієм-241 очікується в 2056-му. А цей елемент, потрапляючи в органи дихання, дуже швидко – від кількох діб до кількох тижнів – переходить з легенів у кров і тривалий час затримується печінкою, нирками та в скелеті. Результат такого проникнення – ракові захворювання.

Усі вважають основною загрозою чистоті довкілля «саркофаг». Натомість, каже профспілковий діяч, ніхто не переймається гасінням щорічних пожеж радіоактивного лісу, укріплення дамби на річці Прип'ять і проблемою руйнування сховищ радіоактивних відходів. Між тим випромінювання на цих об'єктах в кілька разів вище, ніж на самій станції. Грунти в зоні відчуження (їхня площа становить 260 квадратних кілометрів) і сьогодні ще дуже забруднені. Особливо верхні 50 сантиметрів. Навесні тут нерідко трапляються паводки, які спричиняють вимивання стронцію та цезію в Прип'ять. Звідси, як відомо, вода потрапляє до Дніпра, тим самим сприяючи зростанню рівня його забрудненості.

– З об'єкта «Укриття», – говорить М. Тетерін, – у середньому за рік виходить назовні 0,05 кюрі радіонуклідів. Звісно, величина чималенька, що й казати… А щорічний винос по воді становить від 70 до 100 кюрі. Ось і полічіть: 0,05 і 100. Що має нас непокоїти передусім? Винос радіонуклідів річкою чи «саркофагом»?

Серйозну загрозу для Києва та області становлять три могильники атомних відходів, два з яких розташовані на березі Прип'яті, а третій, куди свого часу поховали 18 тисяч металевих контейнерів, трішки далі. Усі вони, твердять фахівці, постійно підтоплюються, у результаті чого небезпечні відходи потрапляють прямісінько в річку. Водночас із таким забрудненням поверхневих вод актуалізується небезпека забруднення й підземних. Її несуть, з одного боку, погано захоронені відходи, а з другого – тисячі незакритих свердловин у зоні відчуження, які також не можуть похвалитися відсутністю радіоактивного сліду.

 Ой Дніпро, Дніпро…

Загальновідомо, основна водна артерія нашої держави є найбільш техногенно навантаженою. Саме в басейні Славути розташовані найпотужніші металургійні, хімічні та інші підприємства, котрі скидають у нього неочищені стоки. Тож і закономірно, що дніпровська вода відповідає лише третьому-четвертому класу якості, а на певних відрізках – четвертому-п'ятому й навіть шостому. Довідка для непосвячених: ІІІ–ІV клас означає «забруднена», ІV–V – «брудна», VІ – «дуже брудна».

Найгіршу ситуацію спостерігаємо в басейнах нижньої частини Дніпра, Сіверського Дінця, на річках Приазов'я, окремих притоках Дністра й Західного Бугу. Їхню воду фахівці класифікують як «дуже брудну». Тобто таку, що потребує глибокого складного очищення. А застосовувані вітчизняні технології водопідготовки здатні довести вихідну воду до рівня показників безпеки лише в тому разі, коли перша відповідає вимогам І (!) класу. (Чи слід нагадувати, що сьогодні ми практично не маємо технологій цілковитого оздоровлення води?) Одне слово, можемо тільки уявляти, яка гримуча суміш витікає з наших кранів… Утім, в Україні відсутній навіть стандарт на ступінь корисності питної води для здоров'я. Вона оцінюється рівнем ризику – тим, наскільки вона небезпечна або безпечна. Якщо питна вода слабко мутагенна чи взагалі не мутагенна, тоді все гаразд. А ось чого слід очікувати в майбутньому людині, котра систематично використовує знезаражену хлором Н2О, – це велике запитання. Проте відповідають на нього не держстандарти, а наш організм – ясна річ, аж ніяк не поліпшенням свого стану.

Принагідно зауважимо: окрім того, що весь цивілізований світ уже давно відмовився від знезаражування хлором і перейшов на біологічне очищення, там під час водопідготовки застосовують дуже просте технологічне рішення – всі води (каналізаційні, промислові, отримані з інших джерел) очищують окремо. А в нас їх змішують, хоча йдуть вони по різних мережах, і лише після цього починають готувати до вживання. Є потреба пояснювати, як негативно це впливає на якість кінцевого продукту та наскільки дорожчою стає вся технологія очищення? Вітчизняні екологи вже неодноразово намагалися втовкмачити відповідним службам: згадане вище технологічне рішення не потребує значних витрат, а користь від нього величезна. Однак в Україні такий варіант чомусь навіть не розглядається. Та й біологічне очищення впроваджується надто мляво…

За даними Держкомводгоспу, 69,1% проб, узятих з місцевих водойм, показали: вода не відповідає бодай за одним показником санітарним нормам і правилам. Виявляється, взагалі переважна більшість річок і водойм, із яких забезпечується потреба держави в цьому життєво важливому ресурсі, є екологічно небезпечними. Відхилення в них якості води від норми сягає 70–80 відсотків.

 Не пий, Івасику, з колодязя

Сьогодні вже 1200 населених пунктів України не можуть користуватися місцевими джерелами та змушені споживати привозну чи частково привозну воду. Ви придбали хатинку в селі неподалік від Києва? І радієте, що в дворі є колодязь? На вас чекає гірке розчарування. За словами директора Українського державного науково-дослідного інституту «УкрВОДГЕО» Сергія Размєтаєва (м. Харків), не лише неподалік від столиці, а й в усій столичній області вельми небажане використання поверхневих вод і підземних неглибокого залягання для питного постачання без додаткового очищення.

Найкатастрофічніша, вважають екологи, ситуація на сході країни. Обсяги використання води для промислових цілей тут величезні, відповідно такі само й обсяги скидання стічних вод. А запаси питної води дуже обмежені. Фахівці констатують у цьому регіоні наявність справжньої екологічної катастрофи. І на підтвердження наводять цифри. Якщо в середньому по Україні викиди забруднених стічних вод без очистки до поверхневих водойм і підземних горизонтів становлять від 30 до 35 відсотків, то, приміром, у Дніпропетровській області – усі 65%, а в Донецькій – 55%. Дуже складна ситуація в Миколаївській, Одеській і Херсонській областях, а також на континентальній частині Кримського півострова. Досить високий рівень забруднення морського узбережжя Одеси, Севастополя, Скадовська, Ялти та Керчі. Це, до речі, пов'язано як із розвитком портів, так і з відсутністю очисних споруд для промислових і побутових вод, котрі скидають у брудному вигляді прямісінько в море.

Упродовж багатьох років Всеукраїнська екологічна ліга (ВЕЛ) на практичному природоохоронному й законодавчому рівнях здійснює заходи, спрямовані на збереження водних ресурсів нашої країни, поліпшення якості питної води. Одним з останніх здобутків цієї громадської організації в боротьбі за чистоту довкілля стала карта «Екологічна ситуація та стан питних вод в Україні» (свій вагомий внесок в її розробку вклали вже згадуваний «УкрВОДГЕО», Інститут гідротехніки та меліорації й Інститут географії НАНУ). ВЕЛ випустила карту не лише з метою поліпшення інформування населення про те, яку воду споживають сьогодні мешканці різних регіонів. Екологи щиро сподіваються: цей їхній крок урешті-решт змусить державу повернутися обличчям до водної проблеми, усерйоз зайнятися її розв'язанням.

На думку Степана Вадзюка, директора Інституту медико-екологічних проблем при Тернопільському державному медичному університеті, розпочати можна було б із запровадження кримінальної відповідальності за забруднення води та величезних штрафів. А сьогодні вітчизняним промисловцям значно дешевше заплатити штраф, аніж встановлювати на підприємстві очисні споруди. Кардинально протилежна ситуація на Заході. Там плата за забруднення навколишнього середовища така висока, що виробництво стає мало не золотим. До того ж цілком очистити забруднену, а тим паче дуже забруднену воду, готуючи її до вживання, навіть із допомогою найсучасніших технологій неможливо. Виходить, легше усунути причину, а не боротися з наслідками.

То чи залишилися ще на території нашої вітчизни місця, де можна споживати воду, не очікуючи згубних наслідків для здоров'я? Найсприятливіша ситуація з запасами та якістю питних вод сьогодні в Західній Україні – Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Львівській областях (за винятком територій навколо міста Львова, що вже зазнали істотного техногенного забруднення). Це зумовлено не лише меншими темпами, порівняно з іншими регіонами, розвитку промисловості, а й тим, що місцеву воду видобувають з глибоких водоносних горизонтів, над котрими – потужний шар грунтів і скельних порід. Проте далеко не всі ми живемо на заході країни. Тому наші співвітчизники, котрі дбають про своє здоров'я й мають відповідні статки, споживають бутельовану воду. Але й із нею не все гаразд на рідних теренах.

Де гарантія, що, купуючи розфасований продукт у магазині, ви не наразитеся на звичайнісіньку водогінну? Добре, коли її ще буде додатково очищено… Із 290 підземних мінералізованих джерел, звідки українські підприємства беруть «сировину» для бутелювання, державним стандартам якості відповідає трохи більше 40. Висновок на поверхні: лише окремі українські виробники мають доступ до екологічно чистих регіонів і в змозі розфасовувати воду в ємності в її природному стані. Найкраща мінеральна вода, близька за своїм хімічним складом до плазми крові людини, це знаменита «Моршинська». Вона наразі в нашій державі єдина, що відповідає вимогам до природних вод, сформульованим у директиві Європейського Союзу.

«Доместосу»
в склянці не бажаєте?

Хтось із батьків моїх шкільних друзів розповів історію про відвідання японською делегацією однієї з київських водоочисних станцій. Її доблесний начальник, демонструючи гостям, яка чистісінька вода подається жителям столиці, набрав склянку з резервуару ще не очищеної рідини й на очах у переляканих капіталістів випив її. Щоправда, потім тихцем нейтралізував свій широкий жест склянкою оковитої. Було це кілька десятиліть тому.

Можу побитися об заклад, сьогоднішні очільники столичних водоочисних споруд не те що не наважаться повторити сумнівний подвиг радянського колеги, а й навряд чи споживають навіть кінцевий продукт своєї праці.

Хіба комусь спало б на думку, узявши з природного джерела воду, продезінфікувати її, скажімо, «Доместосом» або іншим хлоровмісним препаратом, а потім випити? Абсурд, скажете ви. І матимете цілковиту рацію, бо отриманий продукт – надзвичайно шкідливий для здоров'я. Водночас чимось на кшталт змальованого й забезпечує нас система централізованого водопостачання, котра послуговується основним знезаражуючим засобом в Україні – хлором. Витрата цього отрутного окислювача залежить від вмісту у вихідній воді органіки, мікробів, пестицидів, радіонуклідів і т.ін. У результаті взаємодії з ним утворюються сотні небезпечних хлорорганічних і хлорнеорганічних сполук, які, потрапляючи в людський організм, «збагачують» його хворобами, забезпечують передчасне старіння та втрату працездатності.

Чи відомо вам, що внаслідок вживання неякісної води щороку на Землі помирає близько трьох з половиною мільйонів осіб? І в Україні з тієї само причини почастішали випадки спалахів небезпечних захворювань – вірусного гепатиту А, дизентерії та інших кишкових інфекцій.

За прогнозами фахівців, до 2020-го дві третини населення планети відчуватимуть дефіцит питної води задовільної якості. Цілком імовірно, наша держава опиниться серед таких «щасливчиків». Власне, нічого дивного в цьому немає. Надмірне техногенне навантаження, посилене наслідками Чорнобильської катастрофи, порушило природну рівновагу, різко знизило якість водноресурсного потенціалу й також спричинило кризовий екологічний стан багатьох територій у басейні Дніпра. А саме ця річка, між іншим, забезпечує живлющою вологою дві третини населених пунктів нашої вітчизни, або, ні багато ні мало, 35 мільйонів населення.

 * * *

Ми з вами вийшли з води. Із нею-таки найтісніше пов'язана й уся наша подальша життєдіяльність. Загальновідомо, організм людини середнього віку на 70 відсотків складається з води. А в склистому тілі ока її 99 відсотків. Причому кожної півгодини вода в ньому повністю поновлюється. Отож, можна сказати, що, поки ви читатимете наш журнал, то кілька разів сприйматимете його новими очима. Чи не на часі по-новому подивитися й на водно-екологічні проблеми рідної країни? І всією громадою заходитися їх якнайшвидше розв'язувати.

 

Автор: Наталка СЕМИВОЛОС

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Білий дім визнав, що через затримку з допомогою Україна втратила Авдіївку Сьогодні, 25 квітня

Голова МЗС: Лише військової допомоги США недостатньо для перемоги над Росією Вчора, 24 квітня

Глава Пентагону поговорив з грецьким колегою на тлі публікацій про тиск щодо Patriot для Києва Вчора, 24 квітня

Держдеп США згадав телемарафон у звіті щодо порушень прав людини Вчора, 24 квітня

Рекордна партія зброї з Британії, новини щодо допомоги США, МЗС обмежує "ухилянтів": новини дня Вчора, 24 квітня

Зеленський і Сунак обговорили найбільший військовий пакет від Британії 23 квітня

Знайти в США зброю для України на всю суму допомоги ЗСУ може бути проблемою – посол 23 квітня

Туск: Польща не передасть Patriot Україні, але допоможе іншими засобами 23 квітня

Кулеба пояснив, чому консульства України зупинили надання послуг чоловікам мобілізаційного віку 23 квітня

Зеленський заявив про домовленість щодо ATACMS для України 23 квітня