Мета замовника — вибух країни

На місці вбивства відомого журналіста на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка засохлі від липневої спеки квіти. Через п’ять днів я стала свідком того, як це перехрестя оточила поліція. Експерти скрупульозно «чаклували» над асфальтом. Саме в тому місці, де вибухнула машина. За натягнутими стрічками кілька операторів із телекамерами з поважним виглядом фіксували їхню роботу. А ще за всім тим, що відбувається, уважно спостерігав Павло. Зі свого портрета. Його дивовижні живі очі світилися веселою іронією. Здавалося, що він поділяє загальне здивування перехожих: що тут відбувається?! Невже не встигли обстежити місце вбивства по гарячих слідах? Показові виступи або перевірка якогось справді конкретного сліду? … За пару годин криміналісти поїхали, оточення зняли, рух автомобілів відновився. Життя в центрі Києва продов­жило своє буденне бурління. Без нього.

Шок і біль. Мабуть, тільки цими словами можна охарактеризувати першу реакцію на загибель відомого журналіста Павла Шеремета. Протягом останніх п’яти років він жив в Україні, працював в «Українській правді» й на різних каналах телебачення і радіо. Народився і виріс у Білорусі. Прийшов у журналістику з банківської справи. Через конфлікт із білоруською владою, арешт і засудження до умовного терміну переїхав до Росії, де працював на ГРТ. Був ведучим головної програми новин РФ «Час».

І в дуже непростому середовищі своїх колег у всіх трьох країнах він — один із небагатьох, кого поважали. Не тільки друзі, а й ті, кого він досить жорстко критикував і тонко висміював у своїх матеріалах, визнавали його неупередженість і високий професіоналізм.

Павла Шеремета не стало 20 липня о 7:45 ранку внаслідок вибуху машини, що належить керівникові інтернет-видання «Українська правда» Олені Притулі. Самої Притули в машині не було. Те, що сталося, правоохоронні органи кваліфікують як умисне вбивство, здійснене групою осіб. Основна версія — помста за професійну діяльність Шеремета.

Розслідування злочину доручено слідчим главку Нацполіції Києва, процесуальне керівництво здійснює прокуратура столиці.

В автомобілі журналіста, який встиг проїхати кілька метрів, спрацював безоболонковий саморобний вибуховий пристрій потужністю від 400 до 600 г в тротиловому еквіваленті. Готувалися ретельно. Бомба — точкової дії: навіть якби поруч із Павлом був пасажир, він міг і не постраждати. Опубліковано нічне відео з вуличної камери спостереження, яка зафіксувала виконавців —чоловіка та жінку. Вибухівку під днищем авто закладала злочинниця.

Коли «швидка» відвезла журналіста, він ще був живий. Але ті, хто витягав Павла з підірваного авто, стверджують: шансів вижити в нього не було. Той, хто стоїть за цим убивством, першої мети досяг практично миттєво. Це загальна стійка асоціація з убивством Георгія Гонгандзе. Саме від Олени Притули він вийшов по сигарети, а за кілька днів у Таращанському лісі знайшли труп. Численні експертизи намагалися підтвердити чи спростувати, що то було тіло журналіста «Української правди». Загиблого було віддано землі тільки нинішнього березня — через 15 років після його загибелі й резонансного розслідування, яке так і не встановило замовників.

Кому знадобився цей страшний «дубль»? «Дестабілізація. Це єдиний мотив, який першим приходить у голову після вбивства журналіста Павла Шеремета. Так само було й після вбивства Георгія Гонгадзе. Символізм ще й у тому, що це знову пов’язано з «Українською правдою». І тоді ситуацією скористалися по повній, щоб послабити Україну. Найбільше виграла Москва. Це факт. Нині, коли маса людей рухається в Київ під церковними хоругвами Московського патріархату, столиця України знову стає центром політичної та соціальної нестабільності. А з огляду на загострення на фронті й заяви про можливий воєнний стан перспективи «спокійного літа» на цьому вичерпалися. Вступаємо в нові реалії. І нехай нам допоможе Бог зберегти країну», — написав у Фейсбуці голова правління Інституту світової політики, журналіст Віктор Шлінчак. «Усе дуже схоже на справу Гонгадзе-2. І мотив, очевидно, схожий. Жахлива іронія долі в тому, що в цьому задіяні всі ті ж. Олена Притула — цивільна дружина Шеремета. Юрій Луценко — одна з ключових фігур «України без Кучми», а нині глава ГПУ. Він сьогодні повинен відповісти на ті самі запитання, що ставив тоді Потебенько. Єзуїтська логіка замовників вбивства спрямована, як і в 2000 році, на вибух України», — згоден із ним український журналіст і політолог Юрій Романенко.

Останнім часом основною темою статей і радіовиступів Шеремета, як і раніше, залишалася ситуація в рідній Білорусі та Росії. Однак політичні реалії України він також увагою не оминав. Останній блог, що його Шеремет опублікував в «Українській правді», стосувався корупції в судах та правоохоронних органах, а також діяльності представників добровольчих батальйонів. Зокрема, йшлося про батальйон «Азов». На думку Шеремета, корупціонери вислизають від відповідальності не тому, що погано спрацювало Антикорупційне бюро, а тому, що «депутати-комбати і ще якісь люди в камуфляжі блокували роботу суду і створювали атмосферу божевілля навколо справ».

Друга історія, яку висвітлив Шеремет у своїй останній колонці, стосувалася затримання в Запорізькій області бандитів, котрі грабували банки.

Глава Нацполіції України Хатія Деканоїдзе, яка перша з високопосадових правоохоронців приїхала в день трагедії на місце загибелі журналіста, рекомендувала політикам і колегам Шеремета не висувати жодних версій з приводу того, що сталося. Звісно, ніхто цю пораду до уваги не взяв. І ще не встигли Павла поховати в його рідному Мінську, як версії посипалися одна за одною… Чотири, шість, десять… СБУ, Генпрокуратура. Брифінги, коментарі. І поки що — нуль результату.

На сторінці Олени Притули в соціальній мережі Фейсбук Павло Шеремет залишив свій останній коментар під її постом про… різницю в породах собак: «Коли я їв булки, я був схожий на французького бульдога, тепер я булок не їм і все більше стаю схожий на Бостона — стрункий, довгоногий. Тільки темперамент поки що не такий френдлі — без булок-то непросто».

Автор: Міла СЕРГЕЄВА.