![]() ![]() |
Українською | In English |
№5, березень 2016 Оселя Тараса Шевченка на Козиному болоті9 березня — 202 роки від дня народження Кобзаря.
Київська місцевість Козине болото в першій половині ХІХ століття входила до так званого нового форштадта. Тоді споруди поставали тільки за «взірцевими» проектами, розробленими в Петербурзі. 1806 року було створено будівельний комітет у Міністерстві внутрішніх справ, який затвердив «Положення про забудову міст», зокрема для Малоросії. Для Києва створили 15 «взірцевих» проектів фасадів для приватних будинків масової забудови. 1824 року тимчасовий комітет, сформований «для устройства города», визначив три категорії ділянок, залежно від кількості погонних сажнів землі вздовж вулиці. Під третю, найпоширенішу на той час категорію, підпадав будинок чиновника Івана Житницького, зведений Після смерті власника будівлі 1889 року все нерухоме майно успадкував син Іван, сплативши грошову компенсацію сестрам Ганні, Вірі та Марії. 1900 року садибу було поділено навпіл. Одну частину – під № 8б – За радянської влади будинок перейшов до комунальної власності міста. Різні люди тут мешкали й завжди берегли пам’ять про те, що в цій самій оселі рік свого життя провів Тарас Шевченко. Ще в 1870х роках, як згадує професор А. Степович, вихованці колегії Павла Галагана приходили на екскурсію до будинку на Козиному болоті. 1918го було укладено реєстр історичних пам’яток Києва, до якого внесли й будинок Івана Житницького, а Ініціативу підхопили Всеукраїнська академія наук та Київська філія Інституту Тараса Шевченка. Відповідно до розпорядження Київського окружкому 1925 року, будинок було звільнено від мешканців і згодом передано до Київської філії Інституту Тараса Шевченка. За проектом та під керівництвом Василя Кричевського провели ремонт і реставрацію будівлі, розробили основи експозиції. «Кожна кімната Шевченкового будинку має призначення показати відповідний період поетового життя. Не відступаючи від розподілу кімнати за призначенням, що його ухвалила комісія, я поклав в основу оформлення сучасні принципи організації хатнього будівництва», – зазначив діяльний Василь Кричевський. Кошти виділили на той час значні: 18 тисяч карбованців. Після завершення реставраційних робіт було встановлено меморіальну дошку з написом: «В цьому будинкові жив Т. Шевченко 1846 року». Слід зауважити, що вперше меморіальну дошку було розміщено ще до вказаної реставрації будинку, про що свідчить запис у щоденнику Сергія Єфремова від 22 березня 1925 року: «Прибивали мармурову дошку на будинкові, де жив Шевченко (на Козинці чи потеперішньому – на Хрещатицькому переулку, № 8а)». Офіційне відкриття Будинкумузею Тараса Шевченка відбулося 10 листопада 1928 року. Науковою побудовою експозиції опікувався літературознавець, історикархівіст, дійсний член Інституту Тараса Шевченка Володимир Міяковський, який і став першим директором музею. Пізніше учений написав: «У кабінеті біографії підготовлялася так звана канва життя і творчості поетамаляра, розпочате було складання словника Шевченкових знайомих, і спеціальна увага була приділена топобіографічним студіям, себто збиранню матеріалів про місця перебування Шевченка, обмежуючись на перші роки самим Києвом». Восени 1941 року директором музею став Андрій Терещенко. Через кілька днів після окупації Києва він разом із дружиною Любиною рятував дерев’яний будинок від пожежі, якою був охоплений Хрещатик. Оселя уціліла, однак, як засвідчили очевидці, «від вибухів частково постраждали стіни, стеля (тріщини, обпадання тиньку і т. ін.) та вікна; деякі вікна зовсім вибиті з рамами, а в деяких повибивані лише шибки». На початку Другої світової війни найцінніші експонати, зокрема меморії Тараса Шевченка, вдалося евакуювати до Новосибірська, та чимало значущих речей залишилися в Києві. Андрій Терещенко зумів у роки окупації не тільки зберегти їх, а й примножити. 1943 року німці, відступаючи, вивезли з музею три скрині та вісім ящиків цінних пам’яток, які опинилися в Познані й були знищені під час бомбардування. Андрій Терещенко та його дружина врятували частину експонатів – вивезли їх спочатку до Львова, потім до Німеччини і, нарешті, 1951 року до США. 2006 року Українська вільна академія наук у США передала найцінніші матеріали, врятовані подружжям Терещенків, до Інституту літератури Відразу після визволення Києва від німецькофашистських окупантів музей відновив свою роботу. У січні 1944 року прийшли перші відвідувачі. Сучасна експозиція вповні розкриває тему перебування Тараса Шевченка в Києві, насамперед у будинку Івана Житницького. Кімната, де мешкав поет, – на першому поверсі, з двома вікнами, що зоріють на провулок (нині – Шевченка). Особливу увагу привертає робочий стіл із унікальними експонатами: ручка, вороняче перо, чорнильниця, кавник, баклажка Тараса Шевченка, люлька, презентована Миколою Костомаровим, український пояс – подарунок сестрі Катерині. Стіну прикрашає картина «Козак Мамай» невідомого художника, за легендою, та сама, що хвилювала уяву малого Тараса в Кирилівці. Грубка із синьобілими кахлями, типові для ХІХ століття меблі дають змогу перенестися уявою в часи життя українського генія. На мансарді, як і далекого 1846 року, відтворено інтер’єр майстерні Тараса Шевченка та Михайла Сажина. Експонуються особисті речі Шевченкахудожника: етюдник, розкладний стільчик, копія його мольберта. У двох невеличких кімнатах на мансарді – ужиткові речі киян середини ХІХ століття, а також диван – копія того, що був у майстерні поета в Петербурзі (відтворений за аквареллю О. Сластіона), й тогочасний годинник. У шафі, створеній за ескізами Мешкаючи в будинку Івана Житницького, поет упорядковував рукописну збірку «Три літа», написав балади «Лілея» та «Русалка», разом із Михайлом Сажиним працював над художнім альбомом з умовною назвою «Види Києва». Як офіційний співробітник Київської археографічної комісії Тарас Шевченко побував у Київській, Чернігівській та Полтавській губерніях, на Поділлі та Волині, брав участь у розкопках могили Переп’ят (Перепет, на території Фастівського району Київської області). 27 листопада 1846 року поет подав прохання про зарахування на посаду вчителя малювання Київського університету св. Володимира, але працювати там Тарасові Шевченку не судилося. Його, як учасника КирилоМефодіївського братства, заарештували 5 квітня 1847 року й етапували до каземату Третього відділу в Петербурзі. Серед раритетів унікальної фондової колекції музею – близько двохсот особистих речей Тараса Шевченка. Неминущу цінність мають також офорти, автографи, фотографії, першодруки творів поета. Представлені акварелі Михайла Сажина, гравюри краєвидів Києва, давні світлини, роботи видатних художників на шевченківську тематику, твори декоративноприкладного мистецтва. Кожний, хто завітає до Шевченкової оселі, неодмінно перейметься особливою атмосферою київського помешкання ХІХ століття, збереженого в історичному центрі Києва, побуває в затишній садибі, де височіє найстаріша в місті шовковиця, знайде, за словами відвідувачів, «осередок духовності нашої, джерело живлюче і храм Шевченкової планети». Надія ОРЛОВА, Автор: |
Архів журналу Віче
Останні новини
Лише одна країна продовжує блокувати нафтове ембарго - Кулеба ЄС запропонує Україні нові кредити для вирішення нагальних потреб - ЗМІ Як зателефонувати в Запоріжжя. Телефонний код Запоріжжя Офіційно: Фінляндія оголосила, що подасть заявку на вступ до НАТО Німеччина має можливість очолити процес вступу України до ЄС – Кулеба Глава МЗС Британії: перемога України є стратегічним і моральним імперативом для Заходу Кулеба – G7: Україні потрібні ракетні системи залпового вогню і авіація Україна може бути в ЄС швидше, ніж за 10 років - Клімкін Німецький міністр назвав крадіжку українського зерна Росією "огидною формою війни" Зеленський: я готовий говорити з Путіним, але без посередників і ультиматумів |