№3, лютий 2007
Великий голод. Стань свідком злочину
В'язала снопи з ранку до вечора, та не дали й зернини
Я народилася 13 січня 1920 року в селі Процівка Роменського району Сумської області. Сім'я була велика: батьки, брати Гриць та Василь, сестри Катерина й Зіна. Я була найстаршою й допомагала матері збирати колгоспний хліб.
Врожай надбали великий. Я це добре пам'ятаю, бо в'язала снопи з ранку до вечора. І що ж? На трудодні не дали й зернини. Пізніше по хатах почали ходити «більшовички» (так їх усі називали) і, як злодії, все забирали. Мати сховала далеко в піч торбинку з квасолею – знайшли. Нишпорили в городі й натрапили на яму з картоплею. Викопали. Бачили, що мати і діти плачуть, але на це не зважали. На щастя, не добралися до погреба, де ми зберігали квашену капусту, солоні огірки, буряки та дрібненьку картоплю. До Нового року ми на цьому й протрималися.
Потім стало зовсім погано: батька забрали до в'язниці. Він працював у місті й завжди приносив щось поїсти. Коли не стало цього приробітку (батька випустили влітку 1933 року), мати носила на базар сукні та хустки й міняла їх на хліб. Та все одно весь час хотілося їсти. Ходили ми тихо, навіть не розмовляли, нічого не просили. Мимохіть щось шукали в хаті, однак нічого їстівного не знаходили.
Село перетинала дорога. Нею щодня їздила підвода. Невідомі люди підбирали померлих і ховали їх у великих ямах на старому кладовищі. 1956 року все зрівняли з землею й побудували яйцебазу. Запам'яталося назавжди: ми боялися близько підходити до тієї дороги. Та лихо не обминуло родину.
Спершу померла Зіна, а потім лягли й ми: стали чекати смерті. Мати ледь-ледь ворушилася: була вагітна. Йшов дощ… Раптом так засяяло сонечко, що мені захотілося вибратися з хати. Не знаю, звідки взялися сили, але я примусила братів і матір повзти у двір. Там стали рвати травичку. Так і вижили. Через деякий час повернувся батько, а мати в серпні народила хлопчика…
Тамара ПЕТРАШ.
м. Київ.
Нагайками били навіть дітей
Мої мати й тітка пережили голодомор у селі Баландино Кам'янського району Черкаської області. 1929 року їх «розкуркулили», бо побудували нічогеньку хату під залізом. А потім «чекісти» спеціальними «штричками» шукали на подвір'ї все, що можна було їсти. У селі деякі люди вижили, а сусідня Вербівка вимерла.
Діти ходили на поле шукати щось їстівне: де-не-де були колоски.
Не чужі, а свої, місцеві, об'їждчики наздоганяли малюків і били нагайками. Хлопчики та дівчатка плакали не так від болю, як від нестерпного голоду.
Наталія ЯКОВЕНКО.
м. Кривий Ріг.
Архів журналу Віче
![]() |
№7 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Трамп каже, що домовився, аби за американську допомогу Україні платив НАТО
Зеленський: участь США в зустрічі "коаліції рішучих" – це сигнал від Трампа
Зеленський: є ідея, щоб послом у США був Умєров – і це вплине на уряд
Зеленський про нові санкції США та ЄС проти Росії: думаю, ми дуже близькі
Мерц: Німеччина готова придбати у США Patriot для України
"Це тероризм": Зеленський розповів про атаку РФ на Київ і закликав посилити ППО
Глава Єврокомісії оголосила про створення фонду відновлення України
Мерц закликав Україну не звертати зі шляху реформ, йдучи до ЄС
Дональд Туск: відновлення України неможливе без її перемоги у війні
Президентка Єврокомісії на URC оголосила про 4 млрд євро допомоги бюджету України