Як відродити промисловий потенціал Донбасу

Хтось може сказати, що зарано порушувати таке питання, адже окремі тимчасово окуповані райони Донецької і Луганської областей уже два роки непідконтрольні Україні. І важко навіть прогнозувати час їх повернення. Однак розмови на цю тему не припиняються, і, зокрема, Президент України Петро Порошенко недавно пообіцяв, що ці території Донбасу буде повернено до складу України вже цього року.
Менше кажуть про те, що потім робити з цим регіоном, де численні міста й села, промислові об’єкти та інфраструктура зазнали масштабної руйнації. Оцінки здебільшого песимістичні. Проте вже сьогодні потрібно планувати поновлення економічної діяльності в Донбасі, бо такі науково обґрунтовані плани теж наближають той день, коли над усіма адміністративними будівлями в цьому регіоні знову замайорить синьо-жовтий прапор.

Інноваційний чинник як каталізатор економічного зростання

Поглиблення процесів глобалізації та лібералізації міжнародної торгівлі, поява низки проривних технологій та синергетичних ефектів їх використання змінили сучасні умови економічної діяльності. Нові виклики постали як перед розвиненими країнами, так і перед країнами, що розвиваються. А Україна, окрім фінансово­економічної кризи, стикнулася ще й з додатковими тяжкими випробуваннями – російською воєнною та інформаційно­політичною агресією, втратою територій, відсутністю позитивних результатів у боротьбі з внутрішнім ворогом – корупцією. За таких умов ще нагальнішою є потреба трансформації нинішньої економіки – сировинної, корумпованої, «олігархізованої» – в економіку, де панує конкуренція, де інтелект створює нові знання та якісну кінцеву продукцію з високим умістом доданої вартості.

За словами колишнього державного секретаря та радника прем’єр­міністра Фінляндії Мікко Алкіо, інноваційна політика й в умовах економічного спаду може стати трампліном для нового зростання. Ця думка заслуговує на серйозну увагу українських економістів і політиків, бо сьогодні нерідко лунають заклики деяких фахівців і державних діячів не поспішати з процесами інноваційних перетворень, а дочекатися припинення війни, а отже, й економічної та політичної стабілізації в країні. З таким підходом, звісно, про жодні перспективи відродження економіки Донбасу й після повернення окупованих районів під юрисдикцію України взагалі не йтиметься. Тому Україна має скористатися шансом для якісного технологічного ривка в регіоні шляхом спочатку залучення та впровадження зарубіжних технологій, а згодом – генерації та поширення власних проривних інновацій. Для цього потрібно розвивати потенційно потужний сектор віт­чизняної переробної промисловості та впроваджувати проактивну промислову стратегію, тісно інтегровану з інноваційною, науково­технічною та освітньою політикою.

Уперше зв’язок періодів депресії економіки з підвищенням її інноваційної сприйнятливості встановив 1979 року Г. Менш1. Цей факт він назвав «тригерним ефектом депресії», маючи на увазі, що саме депресія дає поштовх інноваційному процесові, який стимулює розвиток економіки та залучення інвестицій. Пізніше Й. Шумпетер2, спираючись на дослідження М. Туган­Барановського та теорію великих циклів М. Кондратьєва, довів, що в періоди спадів і депресій економіка є найсприйнятливішою до інновацій. Він стверджував, що саме інновації зумовлюють появу довгих хвиль економічної активності. Коли інновації впроваджуються в економіку, відбувається так зване творче руйнування, що підриває рівновагу наявної економічної системи, її технологічної структури й спричинює модернізацію останньої на основі нового технологічного укладу, внаслідок чого й відбувається небувале зростання економічної активності й піднесення добробуту людей. Процес «творчого руйнування», під час якого то з’являються, то перестають функціонувати безліч виробництв, змушує підприємства експериментувати й опановувати нові знання.

У нинішніх умовах особливої значущості процеси інноваційних перетворень набувають для промислових регіонів, зокрема й Донбасу. Технологічна застарілість економіки та структурна розбалансованість промислових комплексів Донецької та Луганської областей утворювалися протягом багатьох років. Економічна криза, російська воєнна агресія й тривалий збройний конфлікт на Сході країни лише посилили до них увагу, змусили визнати, що тільки шляхом інноваційної діяльності можливо досягти відродження промислового потенціалу регіону, забезпечити економічне зростання та послідовне підвищення рівня та якості життя населення.

Водночас не можна недооцінювати всі складності процесу відновлення потенціалу областей на інноваційній основі. Це, безперечно, довготривалий процес, який потребує проведення цілеспрямованої та послідовної інноваційної політики. Її заходи мають бути зорієнтовані, з одного боку, на модернізацію вцілілих рентабельних виробництв у традиційних галузях спеціалізації регіону для забезпечення конкурентоспроможності виробничого сектору в глобальній економіці, а з другого – на розвиток економічної активності в нових, нетрадиційних для регіону видах діяльності, там, де до цього часу не спрацьовував вітчизняний недостатньо розвинений ринок, що гальмувало як нарощення експортного потенціалу, так і розв’язання соціальних проблем.

Нові види діяльності – основа економічного відродження Сходу України

Нові напрями діяльності мають охоплювати одразу декілька секторів економіки й сприяти залученню інвестицій до суміжних сфер діяльності, поширюючи позитивний вплив на регіональну економіку загалом. Такими напрямами можна вважати: опанування та адаптацію сучасних технологій до місцевих умов; започаткування навчальних програм професійної підготовки та перепідготовки висококваліфікованих робітничих кадрів і мовних навчальних курсів; інвестиції у відновлення та розвиток інфраструктури.

На Донбасі як новий вид діяльності заслуговує на увагу виробництво мікроелектроніки (різних електронних компонентів – мікросхем, процесорів, мікропроцесорів і т. ін.), що застосовується в будь­якому сучасному обладнанні: телевізорах, персональних комп’ютерах, мобільних пристроях, гарнітурі, стабілізаторах, побутових освітлювальних приладах, навіть в енергоощадних лампах. На виробництво мікроелектроніки можна було б зорієнтувати металургійні та хімічні підприємства регіону, а головний компонент – кремній – закуповувати в ПАТ «Завод напівпровідників» (м. Запоріжжя). Наразі на виробничих потужностях заводу можна виготовляти до 13 тисяч тонн полікристалічного кремнію на рік.

Нині значна частина мікроелектронних компонентів виробляється в Китаї, та якщо порівняти середній рівень доходів населення в Китаї (станом на 2014 рік він становив $740 на місяць3) і в Україні (станом на листопад 2015 року середній рівень заробітної плати становив $186,454), то виходить, що в нас є значна конкурентна перевага. Це – вартість робочої сили (навіть за умови підвищення вдвічі–втричі рівня оплати праці висококваліфікованих фахівців, задіяних у цьому наукомісткому виробництві).

Передумови відновлення виробництва

Розвиток мікроелектронної промисловості потребує певних обов’язкових умов. Передовсім це якісний людський капітал та висококваліфіковані фахівці, здатні опановувати новітні технології. Як варіант розв’язання цієї проблеми можна запропонувати залучення – під міжнародне фінансування (кошти МВФ, Світового банку, ЄБРР) – авторитетних зарубіжних (європейських, американських) вищих навчальних закладів для розміщення на території України своїх філіалів із метою підготовки фахівців нової генерації під нові індустрії та види економічної діяльності, розміщені на контрольованих Україною територіях Донбасу. Це дало б змогу запровадити мовні навчальні курси та навчальні програми професійної підготовки/перепідготовки кадрів. Зок­рема, для мікроелектронної індустрії можна організувати перепідготовку кадрів, раніше зайнятих у металургійній та хімічній промисловості, а також машинобудуванні.

У контексті застосування положень щодо поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС із 2016 року перспективною є ідея розташування на згаданих територіях Донбасу виробничих потужностей світових виробників мікроелектронних компонентів (Intel, Qualcomm, Micron Technology, Texas Instruments, Broadcom Corporation, які охоплюють понад 30% світового ринку мікроелектроніки) для насичення продукцією внутрішнього ринку та експорту до ЄС. Це дасть змогу створити нові робочі місця вищої якості, залучити значні іноземні інвестиції й тим самим забезпечити галузеву диверсифікацію та розширити експортний потенціал регіону.

Для впровадження зарубіжних технологій і продукування власних нових ідей та інновацій необхідні не тільки ефективна система освіти, а й надбання у сфері фундаментальних і прикладних досліджень. Тим паче наукові інститути Донбасу мають вагомі теоретичні та експериментальні результати, матеріалізація яких в економічно ефективні промислові рішення дала б можливість регіону здобути конкурентні переваги, зокрема у сфері матеріалознавства, фізико­органічної хімії, біохімії та фізіології.

Наприклад, Донецький фізико­технічний інститут ім. О. О. Галкіна НАН України розробив унікальні технології оброблення мідних композитів, що дають змогу вдесятеро підвищити їхню міцність, коерцитивну силу й густину критичного струму зі збереженням високих пластичності й електропровідності. А унікальна технологія твердофазної переробки полімерів і полімерних композитів удвічі–вп’ятеро підвищує їхню жорсткість, міцність, твердість зі збереженням пластичності та низької анізотропії властивостей.

Інститут фізико­органічної хімії і вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України довів можливість створення високо­ефективних вуглецевих та металовуглецевих сорбентів водню, на основі яких можуть бути побудовані високоенергетичні компактні та нешкідливі для довкілля джерела енергії, зокрема для транспортних засобів майбутнього.

І таких прикладів можна навести чимало.

Надія на партнерів бізнесу

Незамінним у розвитку нових видів діяльності на Донбасі є механізм стратегічного співробітництва між державним і приватним секторами, активне запровадження якого дасть змогу оптимізувати бізнесову діяльність, долати перешкоди на її шляху. Налагодження та підтримання відносин з іноземними інвесторами та міжнародними організаціями для залучення інвестицій, отримання пільгових кредитів на відновлення зруйнованого житла, комунікацій і промисловості також мають стати поштовхом до масштабної диверсифікації економіки регіону. Але важливо розуміти, що західні інвестори й кредитори не вкладатимуть коштів у неконкурентоспроможні технології та не відновлюватимуть вугільних шахт і металургійних заводів на застарілій техніко­технологічній базі. Відроджувати економіку Донбасу потрібно шляхом модернізації вцілілих рентабельних виробництв (нерентабельні необхідно закривати) й будівництва нових підприємств із застосуванням переважно інноваційних техніки і технологій.

Зважаючи на ключову роль виробництва в генеруванні попиту на інновації, зміна акцентів у діяльності підприємств матиме вирішальне значення у відновленні економіки регіону. Однак для того, щоб такі зміни відбулися, потрібно спонукати власників насамперед великих підприємств брати на себе ризики й відмовлятися від зручного консерватизму попередніх років. Цього можна досягти двома шляхами. Перший – руйнація усталеної олігархічної системи, остаточне видалення з влади її носіїв, розбудова нової системи, що ґрунтується на партнерських відносинах влади та бізнесу. Або ж другий – створення конкурентного ринкового середовища, яке змушувало б олігархічний бізнес відмовлятися від застарілих технологій і розпочинати технологічну модернізацію промисловості. Підприємці мають розглядати нові умови не як загрозу втрати свого бізнесу, а як можливість для його зростання та істотного покращення власної конкурентоспроможності. Безперечно, це є складним, але безальтернативним в умовах жорсткої глобальної конкуренції завданням.

Ірина ПІДОРИЧЕВА,
завідувач відділу
проблем інноваційно-
інвестиційного розвитку промисловості
Інституту економіки промисловості НАН України,
кандидат економічних наук

 

Автор: