Боротьба героя з долею, або Навіщо турбувати оракула?

2007 рік: передчуття й політична прогностика

Залишатись у невіданні неприємно й тривожно. А знати – важко, непосильний це тягар. Пригадаймо стандартний хід усіх грецьких трагедій: боротьба героя з долею. Навіщо тоді було турбувати оракула? Та все-таки жадання прозріти прийдешній день непоборне. Кожен новий часовий відрізок розпочинається зі сподівань, передчуттів, здогадів. Особливої ваги вони набувають у вустах науковців. Адже прогностика – одна з чільних функцій будь-якої науки.
Вступив у свої права 2007 рік. Часописи сповнені віщувань. Більшість із них нагадує навіювання, а іноді й справжній протяг. Та все ж, попри ступінь фаховості, прогнози цікаві вже як факт соціального очікування.
Редакція «Віча» спробувала з'ясувати, які перспективи вбачають відвідувачі нашого сайта (http:// www.viche.info). Зокрема, впродовж грудня 2006 та січня 2007 років ми попросили їх відповісти на такі запитання, зазначивши найімовірніший сценарій розгортання політичних подій

Отримані дані, звісно, не можна вважати репрезентативними. Проте, завваживши, що відвідувачі сайта «Віча» – це переважно особи, які фахово цікавляться політикою, отримана «цифірь» показова.
«Віче» провело також експертне опитування, в якому взяли участь авторитетні вчені-політологи, які не вдаються до кон'юнктурного коментаторства. Зважмо на їхні думки.

Микола МИХАЛЬЧЕНКО,
член-кореспондент НАН України, президент Української академії політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України:

– Протистояння між політичними інститутами закінчиться в 2007 році скасуванням так званої конституційної реформи, яка насправді є лише перерозподілом повноважень між гілками влади. Це приведе до нових парламентських виборів наприкінці 2007 року, а в 2008-му можливі дострокові президентські вибори.

Такий розвиток подій дуже ймовірний. Але не ці події будуть головною метою. Головною метою конструктивних політичних сил стане прийняття нової Конституції, де парадигмою виступить ідея «м'якої» президентської форми правління, яку в Україні неточно називають «президентсько-парламентською республікою».

На першому етапі подій головну роль відіграватимуть Юлія Тимошенко і БЮТ. До кінця 2007 року визначиться ще дві-три політичні фігури, які можуть розглядатися як кандидатури на посаду Президента України. Серед них дуже проблематично залишитися чинному главі держави.

До нового парламенту можуть пройти лише три політичні сили – дві майже рівнозначні й третя «аутсайдерська», від позиції якої залежатиме формування парламентської більшості.

Валерій БЕБИК,
доктор політичних наук, проректор Університету «Україна»:

– Дострокові вибори не вигідні ані Президентові, ані Прем'єр-міністрові. Вікторові Ющенку – тому що треба якомога більше пограти в роль соціального захисника й дати можливість «регіоналам» завалити справу. А Вікторові Януковичу – тому що далеко не вся владна вертикаль узята під контроль, незважаючи на порушення «джентльменської угоди» про «помаранчевих» міністрів оборони, закордонних і внутрішніх справ. Досі регіональне керівництво залишається більш-менш пропрезидентським.

За таких умов іти на вибори не з руки. Хоча так званий адмінресурс і нагадує нині бліду тінь кучмівського попередника, психологія апаратника в команді «регіоналів» діє. І ця пересторога, вочевидь, тут і спрацьовує. Та й навіщо іти на виборчі перегони, якщо влада тут, поруч: досить лише простягнути руку, й вона сама випаде з послабленої руки романтично налаштованого гаранта Конституції!

Правових підстав для дострокових виборів поки що немає, попри палке бажання «помаранчевих», яке, втім, теж має межу. Їхній рейтинг (як і рейтинг «регіоналів») неабияк упав, і вони теж побоюються передчасних виборів, бо дехто з них у разі нових виборчих перегонів ризикує залишитися за бортом парламентського позарейсового круїзного лайнера.

Отже, критична маса формується й вариться в протоплазмі народжуваної в муках сучасної української політичної еліти. Модерній українській державі, все-таки лише п'ятнадцять років.

Іван ВАРЗАР,
доктор політичних наук, професор, академік УАПН, кафедра політичних наук Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова:

– За наявності в нас лишень започатків громадянського суспільства, європейської партійної системи, правової держави та єдинокраїнової політичної нації спонтанно й непрогнозовано можуть спрацювати такі способи розгортання політичних подій: 1) розпад коаліції – дострокові парламентські вибори – дострокові президентські вибори (і ніхто не дасть гарантії, що нині «активні фігури» повернуться на «ігрову дошку»); 2) у разі скасування політреформи (а для цього я не бачу жодних конституційно-правових підстав) може здетонувати колись та кимсь закладена «міна сповільненої дії» (наприклад, нинішній парламент може скасувати рішення Верховної Ради попереднього скликання від 8 грудня 2004 року); 3) нині мусується думка про накопичення компромату на чинного Президента задля скликання якогось «громадського трибуналу» правників і політиків у відставці. Цей сюжет може зазвучати по-російськи: «Сказка – ложь, да в ней намек!».

Максим РОЗУМНИЙ,
кандидат філософських наук, завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень:

– Жоден із радикальних намірів політичних груп, що перебувають нині як у владі, так і в опозиції, не має великих шансів бути реалізованим протягом 2007 року. Чинників, які свідчать на користь такого прогнозу, декілька.

У суспільстві є значна моральна втома від перманентної політичної мобілізації, що тривала з 2000 по 2006 рік, а також велике розчарування її наслідками. Втома – категорія суто психологічна, якщо не фізіологічна, тому будь-які спроби компенсувати її вплив гаслами, закликами, викриттями опонентів не матиме успіху.

Самі політичні групи не є достатньо мобілізованими для радикальних дій, а надто тих, що можуть викликати різке суспільне невдоволення. Дії «антипомаранчевої» коаліції засвідчують, що в її арсеналі не знайшлося ані нових ідей, ані нових облич. Натомість реалізовується сукупність стратегій передкризового періоду (силовий пресинг в адміністративній та економічній сфері, входження в орбіту геополітичних інтересів Росії, перехід до парламентської моделі), а також гасла й «програмні засади», сформульовані в ході самого протистояння: антизахідна риторика, ревізія засад української національної ідентичності, піднесення регіонального патріотизму. Усе це свідчить про такий само брак інноваційності, широти та стратегічності мислення, який не дав змогу закріпитися при владі й «помаранчевій» команді. Тому наступ реакції зупиниться приблизно на тих самих рубежах, що й наступ революції. Між ними буде встановлено тимчасові демаркаційні лінії, й у політичній війні настане «окопний» період.

Значною мірою такий перебіг подій спричинений і правовими суперечностями та неврегульованостями, що існують навколо ключових питань політичного порядку денного.

«Скасування» конституційної реформи видається дуже складною для реалізації справою через брак прецедентів, відсутність відповідних законодавчих норм і легітимних процедур, зокрема щодо проведення референдуму й імплементації його рішень. Те саме можна сказати про симетричні загрози з приводу запровадження російської мови, встановлення перепон на західному напрямку інтеграції. У розмежуванні повноважень Президента й Прем'єр-міністра у сфері виконавчої влади так само спостерігається ситуація своєрідного «клінчу», в якій відсутність правових норм не може бути компенсована самим лише бажанням чи рішучістю.

Досить імовірним є вихід із коаліції комуністів. Але тільки тоді, коли Партія регіонів матиме в розпорядженні надійну «міжфракційну» більшість, зібрану з колишніх представників БЮТу, «Нашої України» та позафракційних.