Чи треба «декомунізувати»… Ковпака?

У Полтаву зі столиці привезли скульптуру Івана Мазепи. Офіційно сам пам’ятник на Соборному майдані ще не відкрили, але «оглядини» вже влаштували: тисячі полтавців змогли побачити творіння скульптора Івана Білика. Тож незабаром епопея зі встановлення пам’ятника одному з найвидатніших гетьманів України, доля якого трагічно пов’язана з Полтавою, має зрештою переможно завершитися. А тривала вона понад десять років!

Іще на початку 2000­х голова обласної «Просвіти» Микола Кульчинський ініціював збирання коштів на спорудження пам’ятника Івану Мазепі. І хоч необхідну суму порівняно швидко зібрали, та втрутилася політика: навіть після того, як Президентом України став Віктор Ющенко, вже готовий пам’ятник припадав пилом на складі одного з художніх комбінатів. Спершу спротив чинили комуністи та «регіонали» в міській раді, а після її «перезавантаження» 2005 року почалися чвари між обласною та міською владою. Розмінною монетою став багатостраждальний пам’ятник: дозвіл на його встановлення міськрада то давала, то скасовувала, а зрештою все застопорилося на етапі виділення конкретного місця.

Тепер встановлення пам’ятника Івану Мазепі в обласному центрі полтавці пов’язують із реальним початком «декомунізації» в місті. Здавалося б, який стосунок має гетьман до радянської символіки? Але саме навколо постаті Мазепи й ламали останнім часом списи представники місцевих демократичних партій та об’єднань, з одного боку, та їхні опоненти з табору прихильників КПУ й відверто проросійських симпатиків – з другого. Адже Полтава й досі вважається в Росії «городом русской славы», а Мазепа –
«изменником».

Отож першим етапом реальної «декомунізації» полтавці вважають повалення пам’ятника Леніну в березні минулого року, а Мазепа має дати поштовх уже другому етапу.

Не можна сказати, що в Полтаві й досі не боролися з різними радянськими символами та топонімікою. Але процес цей зазвичай ішов надто мляво і не мав жодної системності. Адже вулиці та площі міста, перейменовані за період української незалежності, можна перелічити на пальцях. Так, площа Дзержинського свого часу стала майданом Незалежності, площа Луначарського – майданом 1100­річчя Полтави, вулиця Раднаркомівська – Грушевського, братів Литвинових – вулицею Конституції… От, власне, й усе. Решта вулиць, якщо й перейменовувалися, то лише частково. Так, частину вулиці Куйбишева свого часу перейменували на вулицю імені В’ячеслава Чорновола. Тепер, якщо йти однією й тією ж вулицею через центр міста, то з одного боку площі вона Куйбишева, а з другого – Чорновола! Таким же робом перейменували частину вулиці Рози Люксембург на Раїси Кириченко, а Карла Маркса – на Козака.

А тим часом одна з центральних вулиць міста й досі має ім’я вождя світового пролетаріату, є вулиці Карла Лібкнехта, Клари Цеткін, Калініна та інших діячів комуністичного руху та радянської доби. Є й вулиця Жовтнева, хоча більшість молодих полтавців аж ніяк не пов’язують цю назву з революційними подіями 1917­го. Мало хто знає, що й вулиця Артема названа на честь революціонера Федора Сергєєва (партійний псевдонім «Артем»).

Та найбільша «комуністична» біда Полтави – це цілі два райони міста: Ленінський і Октябрський. До того ж останній із них так називається й офіційно: на відміну від однойменної вулиці він не Жовтневий, а саме Октябрський! І досі ні­хто не зміг навіть приблизно підрахувати, чого вартувало б принаймні фінансово перейменування цих двох районів.

З огляду на сучасні реалії немало «топонімічних бід» і в самій області. Наприклад, одне з найбільших міст Полтавщини – Комсомольськ! Питання? Питання. А ще є місто Червонозаводське. І в кожному з цих та інших міст і селищ області – загалом десятки вулиць Леніна, Калініна, Петровського, Лібкнехта, Маркса і Енгельса, Фрунзе…

– Проблема ще й у тому, – пояснює історик Олександр Білоусько, – що чимало топонімічних назв мають, так би мовити, прихований зміст. От, наприклад, у Полтавському районі є велике село Кротенки. Дехто думає, що названо воно за місцевістю, де, мовляв, водилися відомі ссавці. Насправді ж на зорі радянської влади село перейменували на честь голови місцевого комнезаму С. Кротенка, а до того це була Семенівка. А, приміром, у самій Полтаві є вулиця Тевелєва. Хто це такий, сьогодні вже не скаже ніхто. Навіть мешканці згаданої вулиці. А Мусій Тевелєв – це один із керівників так званої Донецько­Криворізької республіки, форпосту більшовиків на Сході України, яка є певним прообразом і для нинішніх сепаратистів на Донбасі.

До речі, і Кротенко, і Тевелєв потрапили до «чорного списку», який нещодавно оприлюднив Інститут національної пам’яті. Є в ньому й ім’я Василя Івановича Чапаєва. До Полтавщини він жодного стосунку не мав. Однак нема й такого міста чи селища в області, де не було б вулиці, названої на честь легендарного комдива часів громадянської війни. Є навіть кілька Чапаєвок, а в Лубнах та с. Довгалівці Великобагачанського району йому навіть встановлено пам’ятники. До речі, «довгалівському» Чапаєву (тут колись був колгосп його імені) в радянські часи позаздрили б і у великих містах. Він, з архітектурного погляду, був одним із найкращих в Україні пам’ятників герою війни (і анекдотів!).

Та найбільше дискусій серед полтавських істориків і краєзнавців спричинила поява в тому «чорному списку»… славнозвісного партизанського командира, двічі Героя Радянського Союзу Сидора Артемовича Ковпака, уродженця Котельви. У Полтаві та майже в усіх містах області є вулиці його імені, а в самій Котельві – пам’ятник і музей. Існує навіть обласна премія імені С. Ковпака, яку вручають за досягнення на ниві військово­патріотичного виховання молоді.

То чим завинив Сидір Артемович перед Україною? Ймовірно, постраждав через те, що тривалий час працював заступником Голови Президії Верховної Ради Української РСР (1947–1967). Принаймні жодних інших посад у тому списку не названо.

Більшість полтавських істориків і представників громадськості, а передусім земляки уславленого партизанського ватажка, виступають категорично проти такого однобокого, на їхню думку, трактування його біографії. Адже й справді виходить якась дурниця, коли уявити, що в Полтаві залишаться вулиці маршалів Радянського Союзу Конєва і Бірюзова, вулиця Героїв Сталінграда, а вулицю Ковпака доведеться перейменувати!

Автор: Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ