№21, листопад 2015

Забутий маршал

Його доля варта шекспірівського пера! Лишень уявіть: хлопець із невеличкого полтавського хутора дослужився до генерала, став одним із перших маршалів у СРСР, Героєм Радянського Союзу, але під час війни був позбавлений усіх звань і нагород, затим знову став генералом, знову був розжалуваний і після всього загинув
у сталінських катівнях… Однак і після реабілітації Кулик залишався забутим на довгі роки, а його слава дісталася іншим.

Григорій Кулик народився 9 листопада 1890 року на хуторі Дудникове Полтавського повіту в багатодітній селянській родині. Батько помер у рік народження Гриця, тож на плечі матері лягла доля всіх восьми (!) дітей. У Першу світову війну він потрапив на фронт, де скоро виявив себе як хоробрий і кмітливий боєць. По закінченні школи прапорщиків у 1916 році вже командував взводом артилерійської батареї.

У Громадянську війну Кулик став начальником артилерії 5­ї української армії. У боях під Царициним (Волгоград) він познайомився зі Сталіним, який командував обороною міста і якого Кулик фактично врятував від розгрому. І хоча слава переможця дісталася майбутньому вождеві, самому Григорію Кулику через деякий час відкрилася дорога до навчання у військовій академії.

Друга світова війна застала його на посаді заступника наркома оборони СРСР. Коли стало зрозуміло, що Західний фронт «сиплеться», туди кидають Кулика: розібратися. Але що міг удіяти маршал у ситуації, коли вже ні фронту, ні тилу фактично не було, а невдовзі й сам штаб 10­ї армії, де перебував Кулик, опинився в оточенні.

Дивом урятувався, але знову потрапив у самісіньке пекло. Тепер його кинули на прорив блокади Ленінграда й доручили командувати 54­ю армією. Це єдиний випадок в історії війни, коли окремою армією командував маршал! Із цим завданням, до речі, не впоралися ні Ворошилов, ні Жуков, однак знову шишки летять на Кулика...

Його відкликають до Москви, аби дати ще складніше завдання: врятувати кримське угруповання радянських військ, яке німці буквально добивали. Страшні втрати сіяли паніку серед солдат. Обороняти Керч було фактично нереально, і єдиним способом врятувати людей і техніку стала негайна евакуація на Таманський півострів.

Однак зі Ставки надійшов наказ – будь­що утримувати кримський плацдарм. У бій кинули все, що можна. Маршал навіть наказав генералам узяти гвинтівки й сам ходив в атаку! Однак Керч утримати не вдалося. Як потім і Ростов… І хоча через кілька днів його таки відбили, Кулику це вже не допомогло. Його розжалували й позбавили всіх нагород (у тому числі й звання Героя Радянського Союзу). Єдина втіха – не розстріляли.

Згадали про колишнього маршала у 1943 році, коли почався наступ радянських військ. Кулику доручили командувати 4­ю гвардійською армією, яка під його командуванням доволі успішно діяла на фронті, особливо під час визволення рідної Полтавщини й самої Полтави. Однак і тут на нього чекала неприємність. Щоб уникнути масованих бомбардувань міста, Кулик самовільно кинув на Полтаву війська. Це не сподобалося маршалові Жукову, й 22 вересня Григорія Кулика усунули від командування армією. А вже наступного дня Москва салютувала з нагоди визволення Полтави.

До кінця війни Кулик обіймав лише посаду заступника начальника одного з тилових армійських управлінь, а вже після перемоги над Німеччиною став заступником командувача Приволзького військового округу.

Невдовзі розпочалася чергова кампанія із зачистки військових кадрів. Кулика зняли з посади й 11 січня
1947 року заарештували. Більше трьох років він провів у сталінських катівнях. 1950­го колишнього маршала засудили до смертної кари. Точна дата його страти невідома. За деякими даними, це сталося 24 серпня 1950 року.

Реабілітували Григорія Івановича Кулика у 1956­му. Йому посмертно повернули звання маршала й відновили звання Героя Радянського Союзу.

На жаль, довкола його імені й нині виникає плутанина. Оскільки до реабілітації про Григорія Кулика заборонялося згадувати в офіційних джерелах, то навіть визволенням Полтавщини й Полтави завдячують іншій людині –
генералові Олексію Зигіну, якого призначили командувати 4­ю гвардійською армією вже після Кулика. Сам Зигін за життя у Полтаві навіть не бував…

Пам'ять про маршала шанують у його рідному селі (колишня Парасковіївка, до складу якої входить і Дудникове), котре свого часу було перейменовано на Куликове. Тут є погруддя Григорія Кулика й у місцевій школі працює його музей.

Автор: Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ

Останні новини

Байден відмовляє Ізраїль від ударів по нафтових об’єктах Ірану Вчора, 05 жовтня

"Торгова війна" ЄС і Китаю, Молдову лякають путчем, рішення ЄС про сосиски: новини дня Вчора, 05 жовтня

Литва визнала Корпус вартових ісламської революції терористами і закликала ЄС брати приклад 04 жовтня

Оборонний бюджет Польщі на 2025 рік буде рекордним 04 жовтня

Фіцо мріє про "нормальні відносини з РФ" після війни в Україні 03 жовтня

Україна отримала систему Patriot від Румунії 03 жовтня

У Польщі вітають крок України в бік відновлення ексгумацій жертв Волинської трагедії 03 жовтня

Сибіга і Сікорський не мали у Варшаві офіційної зустрічі, але перетнулись на "дружню розмову" 02 жовтня

У Франції відхилили ініціативу ультралівих щодо імпічменту Макрону 02 жовтня

Суд ЄС підтвердив законність заборони на юридичні послуги для російських компаній 02 жовтня