Горезвісна формула, яку придумали чиновники, руйнує життя

У системі адміністративно-територіального устрою України Свердловськ міг би мати особливий статус і відчутнішу фінансову підтримку, якби вищі органи влади й державного управління почули, нарешті, наші прохання та звернули свої погляди на його специфіку. Річ у тому, що, за офіційними даними, місто вважається самостійною адміністративною одиницею обласного значення. Фактично ж йому адміністративно підлегла ще й територія сільського району площею понад 113 тисяч гектарів з 28 населеними пунктами, однією селищною та шістьма сільськими радами й населенням 16 тисяч чоловік.

Коли б в Україні 2005 року реалізували адміністративно-територіальну реформу в тому варіанті, на якому наполягав колишній віце-прем'єр-міністр Р. Безсмертний, Свердловськ безболісно перейшов би в розряд міст-районів і мав би бодай певні преференції. Але так не сталося.

Для кращого усвідомлення того, наскільки непросто нашій територіальній громаді, до котрої входять місто-супутник Червонопартизанськ зі своєю міською радою й 44 населеними пунктами з 6 селищними й 6 сільськими радами, навіть не розвиватися, а елементарно виживати, звернімося до передісторії. А вона така.

 1988-го указами Президії Верховної Ради Української РСР десять міст і десять однойменних сільських районів, що мали спільний адміністративний центр, у Волинській (м. Володимир-Волинський), Дніпропетровській (м. Синельникове), Запорізькій (м. Токмак), Ровенській (м. Дубно), Хмельницькій (м. Славута), Львівській (м. Самбор), Харківській (м. Чугуїв), Донецькій (м. Красний Лиман) і Луганській (м. Свердловськ) областях у порядку експерименту об'єднали. Причому, експериментальні райони не ліквідовувалися, а передавалися в адміністративне підпорядкування міським радам. Мета переслідувалася шляхетна – скоротити адміністративно-управлінський апарат. Ясна річ, районні органи управління скасували.

Час показав: у більшості згаданих міст-районів об'єднання не пішло на користь територіям, особливо сільським, оскільки спричинило концентрацію влади в містах, відволікання значних коштів на їхнє облаштування та не сприяло, як передбачалося, розвиткові села.

Протягом 1990–1994 років Верховна Рада України на прохання восьми міських рад, крім Свердловської та Краснолиманської, роз'єднала міста з сільськими територіями й відтворила колишні райони з відповідними органами управління.

Свердловська міська рада, попри труднощі, пов'язані з фінансуванням, не пішла на роз'єднання, а намагалася й намагається забезпечувати належний рівень життя на сільській території. Із міського бюджету відволікаються значні кошти на підвезення учнів сільських шкіл, утримання навчальних і медичних установ, об'єктів культури, газифікацію сіл. У районі 12 шкіл, 22 сільські амбулаторії та фельдшерсько-акушерські пункти, 17 закладів культури. На все це потрібні гроші. А доходи від сільгосппідприємств (у районі їх 19 і 84 фермерські господарства) до міського бюджету надходять надто скромні.

2005 року село сплатило податків в обсязі 1,5 млн. гривень, а на утримання його бюджетної сфери ми використали близько 6 млн. Таке само співвідношення й торік. Порівняйте самі: сьогодні утримання одного учня в місті обходиться нашому бюджету в 2070, а в сільській школі – в 4100 гривень. Лише на підвезення сільських учнів до навчального закладу потрібно майже один мільйон гривень. Попри складнощі з фінансуванням, ми змогли в останні роки забезпечити блакитним паливом п'ять сіл. На черзі ще одне, до нього 15 кілометрів, але ми й туди «тягнемо» газ.

Проблему існування міста-району та його фінансового забезпечення я порушував багато разів на найрізноманітніших рівнях. 8 жовтня 2004 року на обласній нараді з участю тодішнього Голови Верховної Ради я просив його вникнути в суть питання й допомогти нам. Володимир Литвин подивувався з приводу самого факту існування міста-району, обіцяв розібратися й дав доручення. Але нічого так і не змінилося ані в підходах до фінансування міста, ані у визначенні його статусу.

29 жовтня минулого року я знову порушив це питання, але вже перед новим Головою Верховної Ради Олександром Морозом. Крім того, направили листи до Мінфіну, Кабінету Міністрів із проханням урахувати наші проблеми при формуванні держбюджету.

Відповіді звідусіль отримали однакові: мовляв, є формула, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 1195 від 05.09.01, нею Мінфін і керується.

Але ж формула – не догма. Люди її вивели з урахуванням певних особливостей. Скажіть, як формула може враховувати той факт, що майже половина дорослого населення Тернопільської, Волинської, Закарпатської, Рівненської й інших західних областей перебуває на заробітках у Польщі, Німеччині, Італії, Угорщині й інших країнах і всі податки залишає там. Цього ніхто й не приховує.

А Мінфін, відповідно до формули, ділить уже наші податки й на тих, хто працює за кордоном, на їхніх дітей тощо. Справедливо? Виходить, хоч би який внесок робив регіон до державної скарбниці, дохід ділимо на всіх порівну. Який же тоді інтерес у регіонів розвивати виробництво, нарощувати його обсяги, забруднюючи середовище, погіршуючи умови життя? Чи думають над цим у Мінфіні, Кабміні, у самих західних областях?

Свердловськ – місто самодостатнє. За 11 торішніх місяців тут зібрано в зведений бюджет 172,5 млн. гривень усіх податків. Місту залишилося з них 47,7 мільйона. Дайте ж, нарешті, нам можливість розвиватися, придумайте нову формулу, яка враховувала б і економічний потенціал території, і її особливості, і давала надію на розвиток!

Утім, сьогодні наразі так: контрольні цифри Мінфіну за видатками, що не враховуються при розподілі трансфертів, визначено місту в обсязі 80,5 млн. гривень. А наша фактична мінімальна потреба – 90,6 млн. гривень. Навіть за мінімумом не вистачає коштів на освіту, охорону здоров'я, культуру, спорт. Ми змушені припинити фінансування міських програм. Знову все ввіпхнуто в прокрустове ложе горезвісної формули.

А людям потрібна від нас не формула. Вони вимагають хороших доріг, якісних послуг, вимагають справедливості, оскільки самі дають державі все, що можуть.

Прикро, але нагорі ніхто не хоче зрозуміти: в Україні, крім міст Києва й Севастополя – міст із особливим статусом, є ще й два міста-райони: Свердловськ і Красний Лиман. У них також свої особливості й до них потрібен інший підхід, із врахуванням потреб сільської території.

У нашій державі, мабуть, не може бути жодних винятків, інакше заступник Міністра фінансів України не писав би, що «видатки на виконання делегованих повноважень визначені на основі формульних розрахунків за єдиними підходами для всіх територій, виходячи з фінансового нормативу бюджетної забезпеченості окремо по кожній галузі в розрахунку на одного мешканця, учня, одержувача соціальних послуг, а також кількості мешканців та кількості споживачів соціальних послуг за даними Державного комітету статистики».

Шкода, але статистика не «бачить» Свердловського району, бо в державному реєстрі його немає. Однак фактично він живе й існує. Причому, живе всупереч короткозорим чиновникам з владного Олімпу й завдяки підтримці міста, котре дає до державної скарбниці більше, ніж отримує з неї.

Фото надані Луганською облрадою.

Автор: Олександр Шмальц