Первозданність VS цивілізація

Один із унікальних українських півостровів – Кінбурнська коса потребує допомоги. Місце, яке своїм розташуванням завдячує Чорному морю та Дніпровсько-Бузькому лиману, сьогодні перебуває на межі. На межі між тим, аби зберегти свою первозданність та незайманість, і тим, щоби перетворитися на курорт «ширвжитку» з усіма негативними наслідками втручання цивілізації.

Парк є, межі немає

Особливість Кінбурну не лише в первозданній природі, а й у розташуванні. Адміністративно три села коси – Василівка, Покровка та Пок­ровське розташовані на території Очаківського району Миколаївської області. Утім, з офіційного районного центру дістатися до них можна лише водним шляхом. А сушею – лише з боку Херсонської області. Від села Геройське Голопристанського району до миколаївських хуторів не більше 12 кілометрів. Але ж якою дорогою! За Геройським не дуже асфальтована дорога перетворюється на піщану. Відсутність дороги – вічна конфліктна тема. Прихильники цивілізації вважають, що дорога потрібна. Опоненти переконані, що наявність дороги остаточно знищить і саму косу, і її унікальну природу.

У трьох хуторах проживають лише 230 людей, до Покровської школи ходять 14 учнів. З початком реформи з децентралізації завелися розмови про те, що миколаївські села краще б приєднати до Херсонської області. Утім, голова Миколаївської облдержадміністрації Вадим Меріков спростував будь­які побоювання про об’єднання кількох регіонів, про нібито передачу Кінбурнської коси Херсонській області, зазначивши, що не слід підміняти поняття й маніпулювати фактами. «Сьогодні про це не йдеться. Ми говоримо тільки про об’єднання громад у межах областей, і ці норми прописані в законі», – заявив він.

Але для коси, як природоохоронного об’єкта, не так важливо, до якої області належати. Важливо зберегтися як об’єкт. Великі сподівання екологічна громадськість покладала на створений Національний природний парк «Білобережжя Святослава». Але минуло вже п’ять років, а парк так і не став гарантом охорони природи на косі. Одна з причин – відсутність Проекту організації території, на основі якого мала би будуватися робота парку. Проект поки що на стадії розробки в Міністерстві екології та природних ресурсів України.

Через відсутність проекту на косі час від часу виникають певні конфлікти. Як пояснює директор парку Юрій Козловський, «зі створенням Національного парку місцеве населення побоювалося обмежень своїх прав щодо використання природних ресурсів, які вони традиційно вважають своїми. Ми розуміємо, що люди живуть на обмеженій території і, враховуючи те, що робочих місць там обмаль, експлуатація та використання природних ресурсів, починаючи від рибної ловлі, полювання, випасання худоби, збирання грибів, заготівлі деревини, – чи не єдина форма виживання. Тож вони сприймали створення Національного парку як загрозу для виживання. А хтось намагався використати цю тему для вирішення особистих питань, «підігрівав» населення. Доводилося роз’яснювати, що Національний парк не заповідник. Це територія, яка згідно із законодавством передбачає і природокористування, в тому числі відновлення, відродження традиційних видів користування, наявність господарської зони, можливість людей здійснювати свою діяльність. Але з певними обмеженнями. Це стосується заповідних зон, де не можна займатися господарською діяльністю. Заповідні зони узгоджували з місцевою громадою, вони мають бути затверджені в рамках Проекту організації території парку».

Доки немає проекту й не визначено межі населених пунктів та межі двох парків, конфліктів не уникнути. Насамперед земельних. Землю роздає направо­наліво сільська рада, вважаючи, що чи не вся земля розташована в межах населених пунктів. А парку нема чим «крити». Довести заповідність окремих територій проблематично.

Іще один із негативних наслідків відсутності проекту: доки немає чітко визначених зон, не контролюється рибна ловля. Нинішнього року Міністерство екології видало лише дві ліцензії для вилову водних живих ресурсів на Кінбурні, однак без лімітів. А це означає, що креветку та цінні породи риб виловлюють у необмеженій кількості, без контролю. В результаті порушено біобаланс, непоправної шкоди завдано природі.

Косу руйнують «джипи»

Кінбурн почав потерпати ще від одного сучасного лиха. Від «джипінгу». Цілинні незаймані землі облюбували для розваг господарі новомодних позашляховиків. Вони розсікають своїми шинами узбережжя, псують білосніжний пісок та рослинність, вбивають тварин. Бо їм так зручно. Вони не зважають ані на птахів та тварин, ані на людей, які приїхали подихати свіжим повітрям і насолодитися незайманою природою.

Неефективне управління рекреаційними територіями полягає в тому, що досі не знайдено управи на автолюбителів­лихачів. Тож «джипи» насправді руйнують косу. Річ у тім, що на Кінбурні сотні польових піщаних доріг. Оскільки не визначено статусу доріг загального користування, кожен самотужки пробиває свою колію, руйнуючи цінні ділянки коси. Якби існували суворі правила користування пляжами, був би регламент на рекреаційних ділянках, жорсткі умови використання доріг загального користування, можна було б упорядкувати дії відпочивальників.

З появою Національного парку все начебто планується. Але поки що через відсутність Проекту організації території жодної п’яді землі не відведено заповідному об’єктові. Все на стадії опрацювання.

– Не витримує жодної критики пересування «джипів», іншого транспорту вздовж узбережжя моря або розміщення машин у прибережній смузі, – зазначає відомий український еколог Олег Деркач. – Адже паливно­мастильні матеріали проливаються, рано чи пізно опиняються у воді. Шинами автівки руйнують піщаний вал, який захищає береги й внутрішню частину коси від розмивання. Особливо він важливий у період штормів. Піонерна рослинність, яка закріплює ці піски, дуже вразлива, її легко порушити. Ці рослини й так «борються за життя», бо перебувають в умовах високих температур, у солоному субстраті та піску. А тут ще й агресивний зовнішній чинник у вигляді транспорту. Я вже не кажу, що на узбережжі безліч живих організмів. Рослинність, птахи, інша живність... Зрештою, люди відпочивають на пляжі, а тут «джипи» ганяють.

Утім, розв’язати проблему засилля транспорту можливо. Є декілька варіантів. Наприклад, встановити конт­рольно­пропускний пункт на в’їзді з боку Херсонської області. Де всі машини фіксували б, видавали перепустку, інструктували, як поводитися на косі. А далі – пересуватися громадським транспортом. Другий, більш реальний, варіант: дозволити проїзд транспорту до населених пунктів – Василівки, Покровки, Покровських Хуторів, а вже за їхні межі не випускати. Є й третій варіант: просто визначити місця для паркування автомобілів. Усе начебто нескладно, було б бажання.

Іще про одну загрозу для коси розповів Олег Деркач. Вона полягає в руйнуванні літерального прибережного валу. Кількість природних аномалій, до яких ми не готові, збільшується. У грудні 2012 року на косі був найсильніший шторм, що змінив конфігурацію півострова. Море фактично розмило стрілку (кінчик) коси, вода дійшла до хат та садиб, які ближче до моря, хвилі буквально зрізали пляж. Було зруйновано піщані вали, що стримували натиск води. Наступний такий шторм, переконаний еколог, призведе до ще трагічніших наслідків. Але вихід і в такій ситуації є. Слід проводити рекультиваційні заходи, відрегулювати потоки транспорту, заборонити «джипінг» та вести серйозну інформаційно­роз’яснювальну роботу.

За такого підходу Кінбурн ще тривалий час залишатиметься місцем ідеального відпочинку, збереже свою природну неповторність, радуватиме чистим морем і білосніжними пляжами.

Автор: Олена ІВАШКО