Нові моделі децентралізації компетенції територіальних органів і нові підходи до виборчої системи

Україна підійшла до реальних змін у праві самозабезпечення територіальних громад. Сформульовано правові рубежі, яких має досягти справжня децентралізація влади. Наголошено, що децентралізація влади передбачає зміну адміністративно-територіального устрою, формування нових представницьких органів з числа депутатів рад. А нова сучасна система виборів представників народу має ґрунтуватися на принципово інших засадах реалізації виборчого права в територіальні органи самоврядування. Зокрема, особливої уваги потребує удосконалення процесу виборів депутатів за відкритими списками висування кандидатів від політичних партій.
Ключові слова: децентралізація, депутати, самоврядування, конституція, влада.

Конституційна модернізація має відбуватися, виходячи з особливостей Конституції України, принципів і цілей, які в ній закріплені. Ключовий момент модернізації полягає в усвідомленні того, що настав час правдивих і об’єктивних оцінок. Перший аналітичний погляд: суспільство прилаштували до держави, коли закон домінує над правом.

Один із найважливіших аспектів сучасних реалій – це суспільна вимога децентралізації, що є новим явищем для центральної влади. Теорія «сильного Президента» – це етап, який пройдено в Україні з негативними оцінками суспільством, а тому серйозною вадою політичного режиму демократії є два центри прийняття серйозних державно­політичних та інших рішень.

Наявна модель місцевого самоврядування (розділ ХІ Конституції) не спрацювала (як державницька теорія), й тому територіальна громада позбавлена гарантованої самостійності під власну відповідальність розвивати територію, забезпечувати добробут і надавати адмінпослуги громадянам.

Теорія конституційного права проголосила, що місцеве самоврядування (стаття 7) – це форма здійснення народом своєї влади, володіння, користування і розпорядження об’єктами суспільної власності, зокрема землею як одним із об’єктів, котрий у статті 13 Конституції переданий від власника­народу до відання органів держави й місцевого самоврядування. Реальність життя виявила явну неузгодженість, коли люди втратили свою причетність до розпорядження природними і соціальними ресурсами на місцях їх проживання на власній території.

Слід підтримати позицію вчених Інституту держави і права НАН України, що децентралізація компетенції (а не влади чи повноважень) є новою формою прояву влади народу не так політичної, як соціально­економічної.

Влада на місцях в аксіології права завжди публічна, але не корпоративна й тому визнає центральну владу. Ми сьогодні маємо другий аспект, коли зіставляємо волю народу, якість життя, публічні послуги держави, то це викликає занепокоєння, адже перебуває на межі антагонізму, бо апарат управління втратив довіру громадян.

Отже, Україна підійшла до реальних змін у праві самозабезпечення територіальних громад. Головними в цьому процесі є «три кити» конституційного змісту: а) досягти більшої гарантованості прав і свобод людини; б) поставити судову владу і прокуратуру на службу народу; в) провести децентралізацію компетенції органів виконавчої влади і територіальних громад. Згадаймо слова найуспішнішого американського бізнесмена і письменника Елберта Хаббарда: «Щоб виконати велику важливу працю, потрібні дві речі: чіткий план і обмежений час». Чи є такі орієнтири у творців конституційних змін?

І тут доречно навести дуже цікаву думку 33­го Президента США Гаррі Трумена: «Будь­який президент, який має намір проштовхнути через Конгрес реформу охорони здоров’я, повинен подумати про власне здоров’я». Мабуть, такі влучні думки стосуються, зокрема, децентралізації, коли «повна», а не обмежена децентралізація і деконцентрація мають досягти таких правових рубежів:

1) ліквідації паралельних структур у районах і областях;

2) створення єдиної системи влади територіальних громад, у розумінні закріплення за ними «виключної компетенції» на власній території;

3) утворення повноважних виконкомів із виконавчими і розпорядчими завданнями;

4) визначення повноважень громадівського рівня з функціональною природою (вирішальних, погоджувальних, консультативних і договірних прав з органами держави);

5) встановлення права видавати нормативно­правові (регулятивні акти) місцевої правотворчості;

6) встановлення контрольно­наглядових повноважень органів громадськості в системі самоорганізації населення;

7) запровадження договірної форми взаємодії місцевого самоврядування з органами центральної влади з принципових питань матеріально­фінансового забезпечення територіальних громад;

8) визнання права на нормотворчу ініціативу територіальних громад, якщо необхідно розв’язувати міжтериторіальні проблеми.

Безперечно, такі завдання слід назвати критеріями децентралізації громадівського самоврядування. Але треба особливо наголосити, що децентралізація місцевого самоврядування передбачає зміну адміністративно­територіального устрою, формування нових представницьких органів з числа депутатів рад.

Тому зрозуміло, що процес створення нових органів самоврядування потребує визначення виборчої моделі на кожному рівні територіальних суб’єктів. Отже, законодавець зобов’язаний створити такі регулятори, які враховували б сучасні тенденції конституційного реформування із застосуванням нових підходів до народного представництва. На цей час до Верховної Ради України депутатами різних партій внесено 4 альтернативні законопроекти «Про місцеві вибори», основним завданням яких є створення цілісної та якісної правової основи для організації і проведення місцевих виборів відповідно до вимог Конституції України, з урахуванням позитивного досвіду практичного застосування інших законів про вибори, міжнародних стандартів у галузі виборчого права, рекомендацій визнаних міжнародних інституцій.

Загальним у запропонованих системах виборів є те, що:

1. Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися в сільську громаду), селища.

2. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад відбуваються за пропорційною виборчою системою з преференціями (вибори в багатомандатному виборчому окрузі, що збігається з територією Автономної Республіки Крим, відповідної області, району, міста, району в місті, за виборчими списками місцевих організацій партій (блоків) з одночасним висуванням кандидатів у територіальних округах, на які поділяється багатомандатний округ).

3. Право висування кандидатів у депутати сільської, селищної ради та на посаду сільського, селищного голови реалізовуватиметься виборцями через місцеві організації політичних партій та способом самовисування.

Окрім загального бачення, запропоновано окремі позиції щодо системи виборів в Україні, серед яких:

1. Обов’язковість опублікування в регіональних друкованих ЗМІ та на партійних сайтах списків кандидатів.

2. Поділ виборчих дільниць на звичайні (постійні) та спеціальні, які можуть бути як постійними, так і тимчасовими. Спеціальні виборчі дільниці утворюватимуться виключно у стаціонарних лікувальних закладах (постійні спеціальні дільниці). Тимчасові спеціальні виборчі дільниці утворюватимуться у стаціонарних лікувальних закладах, в яких перебувають виборці з обмеженими можливостями пересування і в яких не було утворено постійні спеціальні виборчі дільниці.

3. Остаточний порядок розміщення кандидатів у партійних списках визначається зборами (конференціями) відповідної місцевої організації партії за офіційними результатами голосування виборців за кандидатів виборчого списку, які надаються партійній організації відповідною територіальною виборчою комісією.

4. Збереження закріплених у чинному законі гарантій діяльності місцевих організацій політичних партій –  суб'єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. Так, місцева організація партії, яка висунула список кандидатів у депутати на відповідних місцевих виборах, має представника, уповноважених осіб та офіційних спостерігачів, а кандидат у депутати в одномандатному виборчому окрузі, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови – довірених осіб та офіційних спостерігачів.

5. Скорочення чисельності депутатського корпусу приблизно вдвічі.

6. Можливість утворення на місцевому рівні виборчих блоків місцевих організацій політичних партій, що сприятиме розбудові місцевих партійних осередків та вихованню місцевих лідерів як необхідним заходам на шляху зміцнення кадрової та функціональної спроможності органів місцевого самоврядування.

Тобто народними депутатами запропонована нова система виборів представників народу, яка дає можливість будь­якій особі, громадському активістові, брати участь у виборах за відкритими списками, не вступаючи в політичну партію, а кандидати від політичних партій визначаються на конференціях чи зборах відповідної місцевої організації партії за офіційними результатами голосування виборців за кандидатів виборчого списку, які надаються партійній організації відповідною територіальною виборчою комісією.

Уже на першій сесії Верховної Ради України було прийнято в першому читанні єдиний проект закону «Про місцеві вибори», в якому передбачено, що вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад – за пропорційною виборчою системою в багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками місцевих організацій політичних партій, блоків місцевих організацій політичних партій з висуванням кандидатів у територіальних виборчих округах, на які поділяється багатомандатний виборчий округ.

Місцева організація партії може висувати кандидатів на місцевих виборах, якщо ця організація зареєстрована у встановленому законом порядку. Блок місцевих організацій партій може висувати кандидатів на місцевих виборах, якщо він утворений відповідно до цього закону та якщо місцеві організації партій, які ввійшли до його складу, зареєстровані у встановленому законом порядку.

Отже, нова сучасна система виборів представників народу має ґрунтуватися на принципово інших засадах реалізації виборчого права в територіальні органи самоврядування. Зокрема, особливої уваги потребує удосконалення процесу виборів депутатів за відкритими списками висування кандидатів від політичних партій. Важливим визнається положення про механізм самовисування кандидата в депутати, яке давало б можливість активістам потрапити в ради. Негативним для виборчої системи є повернення у виборчий процес блоків, від чого раніше відмовилися. Та переважно всі процедури виборів узято зі старого законодавства.

Автор: Анатолій СЕЛІВАНОВ