Потенціал консолідації

Чергова Щорічна конференція малих міст України, яку традиційно приймає місто Українка Київської області, була десятою за ліком. Проте перший ювілей цього форуму ніяк не позначився на характері його роботи: без вітань і урочистих промов учасники заходу відразу почали серйозну розмову, не обходячи гострих кутів і «незручних» питань. Тема конференції – «Муніципальна консолідація. Інтереси міст районного значення», а мета, як зазначено в її матеріалах, – надати допомогу органам місцевого самоврядування у формуванні спроможних громад, їхнього економічного, фінансового, адміністративного потенціалу. Втім, більше йшлося про те, що стоїть на заваді формуванню цього потенціалу.

На конференцію прибуло майже сто учасників; з­поміж них – міські голови малих міст, народні депутати України, представники центральних органів влади, вітчизняних та міжнародних організацій, українських асоціацій органів місцевого самоврядування, науковці та експерти.

На початку конференції голова Асоціації малих міст України, міський голова Українки Павло Козирєв після вступного слова навів статистичні дані про малі міста, що дало можливість одразу окреслити терени, яких стосуватиметься проблематика чотирьох панельних дискусій, передбачених програмою конференції. За його словами, в Україні налічується 367 малих (тобто з населенням до 50 тисяч осіб) міст. У них мешкає 15 відсотків населення країни.

Свого часу уряд затвердив Державну цільову програму підтримки соціально­економічного розвит­ку малих міст на 2011–2015 роки, однак, як констатував П. Козирєв, ця програма не була реалізована. І нині міста районного значення, які становлять більшість у загальній кількості, перебувають у невигідному становищі порівняно з містами обласного значення: їм перепало значно менше повноважень і ресурсів. Тому багато промовців висловилися за те, щоб статус обласного значення надали всім малим містам. Проте, певно, логічніше взагалі ліквідувати цей особливий статус і забезпечити всім містам рівні сприя­тливі для розвитку умови.

Діапазон проблем, що обговорювалися на форумі, був дуже широким – від теми місцевих виборів, які відбудуться в жовтні цього року (перша «панель»), до ролі громадянського суспільства у формуванні спроможних громад (четверта «панель»). Мерів особливо хвилювала ситуація, в якій міста районного значення опиняться з 1 січня наступного року, коли вони можуть втратити всі делеговані повноваження, про що йшлося на другій панельній дискусії.

Під час перерви міський голова Білозерського Добропільського району, що на Донеччині, Олександр Разуменко розповів журналісту «Віча»: на районному рівні триває іноді навіть неприхований спротив об’єднанню громад. У місті чи не першими в тому складному регіоні провели всю необхідну підготовчу роботу для реалізації Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Мешканці прилеглих сіл за власною ініціативою провели громадські слухання й висловили бажання об’єднатися в одну громаду з Білозерським. У чому переваги об’єднання й що не влаштовує райадміністрацію та керівництво райцентру? Поблизу міста на території сусідніх селищної й сільської рад розташовані дві шахти, надходження від яких – основа життєдіяльності населених пунктів району. На цих шахтах працює 75 відсотків працездатного населення міста, проте що більше вони заробляють, то більшими стають обсяги вилучення коштів –
так до цього часу був сформований бюджет. Цю несправедливість і має ліквідувати реформа, надаючи першочергове право розпоряджатися заробленим тим, хто власне створює матеріальні блага. Керівники районного рівня не бажають ділитися владою й, відповідно, втрачати можливість розпоряджатися коштами, зокрема значною частиною прибуткового податку. Тому вони домагаються, щоб усе залишилося, як було, або ж територіальною громадою був увесь район, що, на думку співрозмовника, теж нічого не змінить.

Саме такою була проблематика третьої «панелі», на якій широко обговорили стан впровадження реформи місцевого самоврядування та адміністративно­територіального устрою. Голова Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергій Власенко пов’язав проблеми, які постають у процесі об’єднання громад, із тим, що в нашій державній політиці немає культури стратегічного мислення. Якщо, наприклад, у Польщі й країнах Балтії процес об’єднання відбувався п’ять–сім–дев’ять років, то в нас це хочуть зробити поспіхом, та ще таким чином: «спочатку вичавили всі соки з громад, а потім щось їм підкидають, щоб вони об’єднувалися». Реформа місцевого самоврядування, вважає народний депутат, має ґрунтуватися на принципах справжньої добровільності, повсюдності, розширенні повноважень із відповідним фінансовим забезпеченням. Зокрема, право розпоряджатися землею за межами населеного пункту має належати громаді.

Ґрунтовний аналіз ситуації з упровадженням реформи місцевого самоврядування зробив голова Асоціації сприяння самоорганізації населення Андрій Крупник. На його думку, реформу публічної влади в Україні часто сприймають лише як «перерозподіл між рівнями влади повноважень, функцій, відповідальності та фінансових ресурсів». «Але при цьому іноді забувають про головне призначення влади – створювати умови для реалізації людьми своїх прав та інтересів, для допомоги тим, хто її потребує, – зазначає А. Крупник. – У процесі реформ має бути реалізовано голов­ний принцип: не люди для держави, а держава для людей».

У такому контексті поняття «децентралізація», на його думку, слід розуміти «не тільки як передачу частини повноважень на нижній рівень управління – зверху вниз, а ще й як генерування ініціативи знизу вгору й солідарну відповідальність усіх рівнів влади перед людьми».

Ураховуючи, що попередні спроби реформувати систему влади не мали успіху, громадські експерти сформулювали такі «обов’язкові завдання», які необхідно виконати в процесі підготовки та проведення реформи:

– створення максимально пов­ної нормативної бази, котра забезпечить чіткі правові умови проведення реформи на всіх рівнях – загальнодержавному, регіональному та місцевому;

– якомога ширше інформування про суть реформи та переваги, які вона забезпечить, сільських, селищних, міських голів та мешканців усіх населених пунктів, котрих вона торкнеться;

– повсюдне створення й розвиток різних форм самоорганізації населення, активізація участі громадськості в розв’язанні проблем місцевого значення;

– оптимальний порядок проведення реформи, яка має розпочатися із запровадження на місцях механізму громадської участі в справі забезпечення захисту прав та інтересів громадян, потім на черзі – об’єднання громад і лише насамкінець – децентралізація влади з передачею на нижній рівень управління додаткових повноважень і ресурсів.

За оцінкою голови Асоціації сприяння самоорганізації населення, жодна з цих умов не виконується. «Нині фактично спостерігаємо ситуацію, коли доля адміністративно­територіальної реформи залежить від рівня професійності та відповідальності чиновників уряду й обласних держадміністрацій та бажання чи небажання міських та сільських голів приєднатися до процесу реформування, – вважає А. Крупник. – При цьому голосів самих територіальних громад практично не чути. Створюється враження, що самим громадянам відведено місце лише в масовці на організованих владою «громадських обговореннях» перспективних планів». Тому для сприяння об’єднанню громад, активізації участі громадськості в їхньому розвитку асоціація створює «мережу громадського супроводу реформ».

Великі надії реформатори покладають на вже створену мережу регіональних офісів реформ. Про можливості цієї структури й перший позитивний досвід пристрасно розповіла керівник офісу реформ у Дніпропетровській області Олена Тертишна. Такі офіси, відкриті в кожній області, можуть стати тією організаційною структурою, яка забезпечить таку потрібну сьогодні координацію дій усіх суб’єктів, причетних до проведення реформи.

Усі конструктивні пропозиції, вироблені учасниками кожної панельної дискусії, увійшли до тексту резолюції Х Щорічної конференції малих міст України. Учасники заходу констатували, що «міста районного значення опинилися в ситуації цілковитої невизначеності через порушення термінів проведення реформи місцевого самоврядування, гальмування процесу об’єднання громад та наближення місцевих виборів». А саме вони могли виконати роль локомотива реформ. У резолюції зазначено, що «основні результати реформи місцевого самоврядування мають бути отримані саме на рівні міст районного значення та селищ­райцентрів, які сьогодні становлять каркас адміністративно­територіального устрою країни й у перспективі всі гарантовано стануть центрами об’єднаних громад». Тому учасники конференції вважають за необхідне започаткувати окремий напрям реформи місцевого самоврядування на рівні міст районного значення. Вони запропонували створити окрему тематичну робочу групи (при Мінрегіоні) для підготовки пропозицій законопроектів щодо реалізації реформи місцевого самоврядування на рівні малих міст і окрему підгрупу в експертній групі з питань законодавчого забезпечення децентралізації влади та реформування місцевого самоврядування при Голові Верховної Ради України. Пропонується включити представника малих міст і до Ради регіонального розвитку при Президентові України, а також «звернутися до Верховної Ради України з пропозицією проведення парламентських слухань з питання реалізації реформи місцевого самоврядування на рiвнi міст районного значення». 　

Фото Юлії ЧУМАК.