№15, серпень 2015

Місцева символіка єднає Україну

У період незалежності на теренах України з’явився новий суспільний феномен – стрімке поширення місцевої символіки. Її повсюдне визнання й постійне вдосконалення цілковито пов’язане з діяльністю місцевих рад, депутатського корпусу, громадськості, зусиллями яких герби й прапори почали утверджуватися в нашому житті як символи сучасної української державності.

Надійною правовою основою системи територіальних і муніципальних гербів і прапорів стало ухвалення парламентом у травні 1997 року Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 22 якого передбачено затвердження символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей. Завдяки цьому процес розроблення та ухвалення місцевої символіки дістав потужний імпульс: невдовзі до наявних раніше 87 гербів і прапорів додалося ще 1256 нових, затверджених місцевими радами. Отже, їхня кількість зросла в 14,4 разу.

Фактично сучасна місцева символіка набула всеукраїнського статусу, дедалі більше потребуючи всебічного теоретико­пізнавального й суспільного осмислення. Поняття «герб», «прапор» роз’яснюються в енциклопедіях. Герб1 (пол. herb від нім. erbe – спадщина) – символічний знак, відображає політичні та історичні ідеї, географічні особливості, господарську специфіку країни або частини її території.

Герби поділяються за категоріями: державні та земельні (міст, областей, провінцій тощо), корпоративні (наприклад, середньовічних цехів), родові.

Найдавнішими гербами України є родові герби місцевої знаті. Відомі герби княжих родів (київських, галицько­волинських, чернігівських та ін.), козацької старшини. Родові герби українського дворянства розрізнялися своїми елементами: зображеннями людей, фігур, рослин, тварин, зброї тощо. Вони також містили гасла (девіз, клич), які складалися з родових титулу й прізвища. Крім дворянства, родові герби мало й духівництво. Виготовлялися печатки з родовими гербами. Ці почесні знаки­символи дарували містам, землям.

Свої герби мали адміністративно­територіальні одиниці гетьманської України XVII–XVIII століть – полки й сотні. Ними прикрашали полкові та сотенні прапори, печатки.

З проголошенням незалежності України в 1991 році її малим державним гербом став тризуб. Згідно зі статтею 20 Конституції України передбачено затвердити великий Державний герб, головним елементом якого має бути знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний герб України).

Прапор2 – один із офіційних символів держави, символ військової частини, судна, політичної партії, громадської організації, посадової особи та інше. Має вигляд полотнища встановленого розміру, форми й кольору (кольорів) із написом, прикрасою, часто з певним зображенням.

Сучасна місцева символіка має цікаву історію. Хронологія її поступу досить тривала.

Першою ластівкою стала поява ще 26 червня 1968 року герба міста Нова Каховка Херсонської області. Справжній гербово­прапорний розвій припадає на 2003 рік: тоді за рішеннями 122 місцевих рад путівки в життя дістали 235 гербів і прапорів. Нині місцеву символіку затвердили Верховна Рада Автономної Республіки Крим, 24 обласні, Київська й Севастопольська міські, 181 міська та 470 районних рад. Зазначені 678 місцевих рад розглянули й затвердили 773 рішення з питань місцевої символіки, зокрема про герби й прапори – 570, герби – 107, прапори – 96.

Своєрідним підсумком понад 20­річного періоду створення місцевої символіки став випуск 2010 року довідкового видання «Україна: герби та прапори». Книжка містила понад 1200 кольорових зображень гербів і прапорів областей, районів і міст.

Проте геральдичний рух дедалі поглиблювався, наростав. Постала потреба в оновленні й доповненні довідника. На його сторінках нині додатково вміщено символіку 67 районів і 15 міст, майже півтори сотні нових гербів і прапорів, а загалом 1343.

Геральдична практика постійно перебуває в активному русі. Повсякчас удосконалюється, уточнюється, про що свідчать, зокрема, й рішення 50 місцевих рад із 20 регіонів. Паралельно триває процес розроблення та затвердження нової місцевої символіки. Підтвердження цього – набутки районних та міських рад низки областей: Миколаївської – 21 герб і прапор, Чернігівської – 15, Херсонської – 12, Тернопільської – 11, Одеської – 10.

Кожен із них акумулює історичну пам’ять, нерозривний зв’язок багатьох поколінь, розкриває життєдайні джерела культурних традицій нашого народу. Вони не лише є окрасою областей, міст, районів, а й набули офіційного статусу, надали індивідуально неповторних рис та особливостей окремим адміністративно­територіальним одиницям і територіальним громадам, стали справді сучасними візитівками. Не випадково герби й прапори успішно витримують конкуренцію з іншими негеральдичними символами сучасності – логотипами.

Художньо­естетична й емоційна складові сучасних гербів і прапорів підсилюються й багатьма додатковими компонентами. Майже половина затверджених гербів оздоблені стрічками чи написами з назвами областей, районів, міст, кожен десятий має уточнювальний елемент – дату їхнього заснування чи утворення, близько 30 збагачені оригінальними гаслами або девізами. Враховано при цьому й регіональні особливості. Зокрема, назви районів і міст, поширені на гербах Донеччини, дати їхнього заснування чи утворення – Луганщини, гасла – Кіровоградщини. Часто на полотнищах уміщено герби або їхні елементи, що підкреслюють належність прапорів до тих чи тих територіальних громад або адміністративно­територіальних одиниць.

Класичну геральдику доповнюють творчі пошуки, нові підходи до створення й використання гербів і прапорів. Ідеться передовсім про великий і малий герб, хоругву (чи корогву), штандарт, клейнод, печатку тощо.

Схожим новаціям суголосні численні тексти місцевих гімнів, їхній музичний супровід. Завдяки цьому місцева символіка посилює, підносить почуття патріотизму, відданості малій батьківщині, любові до рідної землі. Хоча кожен герб і прапор вирізняється формою, кольором, шрифтами, місцем розташування гербових фігур, щитків, облямівок, написів тощо.

Водночас із появою кожного наступного герба й прапора триває процес збагачення їх новими мотивами, гармонійним поєднанням історичних, культурних, соціально­економічних та інших місцевих особливостей і традицій. Характерно, що сучасне мистецтво зображення та опису гербів і прапорів набуває в науковому плані абсолютно нової якості, воно регулюється особливими геральдичними законами. Здебільшого будь­який герб чи прапор втілюють неповторну квінтесенцію краєзнавчих розвідок, місцевого патріотизму, історичної пам’яті, мистецько­культурних надбань багатьох поколінь співвітчизників із різних регіонів держави.

Узагальнені за регіонами матеріали місцевої символіки свідчать про появу широкого спектра характерних рис і ознак вітчизняної геральдичної школи, що поєднує загальне й місцеве, особливе й колоритне. Саме тому це явище й заслуговує докладнішого розгляду.

Зверніть увагу на місцеву символіку Автономної Республіки Крим, у якій широко представлені легендарні зразки й особи різних історичних епох – герої античного світу, архітектурні пам’ятки еллінізму, біблійні персонажі та зображення святих.

Надзвичайне тепло й радість випромінюють герби й прапори Вінниччини, на більшості з яких – шістнадцятипроменеве усміхнене сонце з людським обличчям – прообраз язичеського бога Ярила. Це своєрідний путівник Подільським краєм, багатого трудовими й ратними звитягами численних поколінь подолян.

Невід’ємною основою низки гербів і прапорів Волинської області стали зображення прямого срібного чи білого хреста на червоному тлі. У них не лише данина християнській традиції, а й ушанування стародавнього тризуба, незмінних пшеничних колосків, зоб­раження колоритних фігур зубра, тура, тетерева, лелеки, що відображають природні багатства Полісся.

Яскраві зірки Дніпра­Славутича виблискують у геральдичному калейдоскопі Дніпропетровщини. В широкому спектрі наявних кольорів домінують синьо­золотий та малиновий. У композиції багатьох гербів і прапорів природно поєднуються оспівані народом золоті снопи й криниці, млини, вітряки й соняшники, вишні, маки й чорнобривці. Вражає міцна сув’язь козацької й індустріальної атрибутик. Символічно лунає полум’яне гасло з гербового щита Нікопольського району: «Звідси воля розлилася».

Своя неповторність є в прикарпатській символіці. Багатьом гербам і прапорам Івано­Франківщини притаманне глибоке відображення природно­кліматичних особливостей дивовижних Карпат (едельвейс, ялина, смерека), а також показ місцевих трударів – гуцулів, покутян, які невтомно ґаздують на рідній землі, видобувають корисні копалини: газ, нафту, сіль, вирощують святий хліб. Геральдичні образи Покрови Пресвятої Богородиці, Архангела Михаїла охороняють жителів краю.

Витонченою майстерністю й чудовою колористикою вражають досконалі герби й прапори районів і міст Кіровоградської області. Багато з них запам’ятовуються мудрими й універсальними на всі часи й епохи крилатими гаслами. Ось хоча б такі: «Рідна земля – найкраща», «Благословенні мир і праця», «Добро й велич воєдино», «З вірою, надією, любов’ю», «У мирі й злагоді до добробуту», «Воля. Праця. Доб­робут», «Праця породжує шану».

Львівська добірка місцевої символіки вирізняється історико­релігійною спрямованістю, міфологічним кодуванням геральдичних новацій. У ній переплітається традиційна класика зі сміливими експериментами, довершеність образів – із композиційними знахідками. Майстерне мереживо ліній, несподівані підходи до зображення картушів, облямівок, гербових корон, кольорова гармонія у прапорах створюють неперевершений образ минулого й сучасного краю.

Перлину Чорного моря представляє символіка міст і районів Одещини, цілком природними атрибутами в якій постають не лише кораблі, якорі, маяки, чайки, риби тощо, а й щедрість південних ланів – багаті врожаї зерна, фруктів, овочів, кукурудзи, винограду тощо.

Власну школу місцевої символіки гідно демонструє Харківщина. Немовби з легендарного рогу достатку 70 знаками­символами збагачено загальне геральдичне поле.

Немало справжніх геральдичних знахідок у багатьох областях свідчать про неформальне ставлення до цієї важливої справи органів місцевого самоврядування. Нині маємо реальні набутки в кожному регіоні, де процес розроблення й затвердження місцевої символіки став по­справжньому результативним як на обласному рівні, так і в районах, містах обласного значення. За порівняно короткий час повсюдно забезпечено сталий поступ до формування вітчизняної системи знаків­символів адміністративно­територіальних одиниць і територіальних громад.

Своєрідною домінантою кожного розділу подарункової книжки є зоб­раження гербів і прапорів, що найперше затверджені радами на рівні району та міста. Вони по праву стали законодавцями геральдичної моди, справжніми взірцями для наслідування, ініціаторами розробки гербів і прапорів у сусідніх районах, містах, селищах і селах. Саме ці обласні, міські й районні ради відіграли роль першотворців місцевої символіки, своєю активною позицією сприяли стрімкому поширенню гербів і прапорів навіть у найвіддаленіших районах чи малих містах, селищах міського типу.

На загальнодержавному рівні, безперечно, перша символіка з’явилася кількома роками раніше, ніж у більшості інших громад чи регіонів. Хоча й там, передусім в областях, обласних центрах, містах обласного значення, районах, ініціативи не бракувало. Першими 18 грудня 1990 року затвердили офіційний герб депутати Закарпатської обласної ради. В обласному центрі Ужгороді новітні герб і прапор з’явилися
14 червня того самого року, а прапор – Вінницької обласної ради – 18 липня 1997 року. За версією цього видання, сучасне українське прапорництво започатковане саме тут.

Серед районів уперше запровад­жено герб Семенівсього району Чернігівської області 23 травня 1996 року на прапор Володимир­Волинського району Волинської області 31 січня 1998 року.

Докладний огляд геральдичних справ засвідчує: біля витоків перших гербів і прапорів у регіонах були передусім представники депутатського корпусу та виконавчих апаратів 40 міських міст республіканського Автономної Республіки Крим, обласного значень та 33 районних рад.

Не є дивиною те, що незалежно від регіону створення гербів і прапорів у містах відбувалося здебільшого років на 10 раніше, ніж у сільських районах. У деяких областях і досі існує певний часовий інтервал у появі офіційних гербів і прапорів у містах. Аналогічна тенденція зберігається й у районній ланці.

Загалом практика застосування вимог статті 22 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» довела свою життєздатність щодо створення символіки міст, районів і областей.

Без перебільшень, сучасна місцева символіка – це українськість, причетність до розбудови європейської держави, відданість національній ідеї. Герби й прапори відображають героїчну історію нашої Батьківщини, її територіальних громад і регіонів, трудові й ратні звитяги різних поколінь українського народу, його християнські чесноти, культурні надбання, природні багатства держави. У кожному символі відтворена могутня енергетика державотворчого змісту, багатогранна й нерозривна єдність сучасного й вічного.

Подвижництво місцевих рад щодо затвердження символіки засвідчує повсюдне врахування в цій справі особливостей і традицій переважної більшості адміністративно­територіальних одиниць і територіальних громад. Саме тут, на місцевому рівні, розгорнувся надзвичайно актуальний і вагомий за своєю значущістю процес ідентифікації, іміджевого самовизначення як депутатського корпусу, так і жителів кожної області, кожного району чи міста. Наслідок цього – офіційно затверджені геральдичні паспорти у вигляді герба й прапора.

Діяльність органів місцевого самоврядування протягом понад двох десятиліть не лише збагатила співгромадян сучасною символікою, а й поглибила, актуалізувала усвідомлення ними потреби реформування наявної системи місцевої влади. І чи не найголовніше в цьому контексті – термінове внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення місцевого самоврядування.

Утвердження в місцевій символіці України духу європейської традиції герботворення й прапорництва є логічним провісником здійснення наступного кроку – засвоєння в повному обсязі принципів Європейської хартії місцевого самоврядування. Цебто наше суспільство має вийти на якісно нові рубежі європейської цивілізації.

Наявність геральдичної системи в будь­якій країні є переконливим свідченням її життєздатності, державо­творчих здобутків і досягнень. А для України – ще й надійним орієнтиром у реформуванні пострадянської тоталітарної системи, децентралізації влади.

Тож не втрачаймо свій історичний шанс, будьмо на крок попереду. З нами справжній український дух. Отже, цілком логічним буде висновок: місцева символіка єднає Україну.

Автор: Олексій НЕСКОРОМНИЙ

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Ексдепутата Деркача у США звинуватили у фінансових злочинах, йому загрожує до 30 років за ґратами Сьогодні, 08 грудня

США не заважають Україні розвивати можливості для ударів на великі відстані – глава Пентагону Вчора, 07 грудня

Німеччина виділяє Україні грант на 200 млн євро для підтримки внутрішньо переміщених осіб Вчора, 07 грудня

ЄС закликав країни Західних Балкан приєднуватися до зовнішньої політики і санкцій блоку Вчора, 07 грудня

Норвегія передає майже 15 млн євро для місії ЄС із тренування українських військових Вчора, 07 грудня

Безалкогольні напої в широкому асортименті в «Продукто» 06 грудня

Латвія анулювала ліцензію телеканалу "Дождь" через ризики для нацбезпеки 06 грудня

Макрон: я завжди підтримую прямий контакт із Путіним, ізоляція для нього найгірше 05 грудня

Угорщина заявила про виключення з граничної ціни на російську нафту, в рішенні ЄС цього немає 04 грудня

РФ і Білорусь змінили угоду про військову співпрацю, Лукашенко заявив про "єдину армію" 04 грудня