№13, липень 2015
16 липня 1990 року Верховна Рада тоді ще УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.
Ця подія в нашій новітній історії, без перебільшення, вважається відправною точкою легітимізації правового статусу новоутворюваної суверенної національної держави, хоча й ще формальноюридично в межах кордонів республіки як частини СРСР.
Можна скільки завгодно звинувачувати тодішню політичну еліту в надмірній обережності під час підготовки тексту декларації, бо формально останнім реченням у тексті передбачалось укладання союзного договору, а отже, й зберігалася ймовірність союзної держави.
І можна навіть закидати нерішучість, адже Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України лише після того, як схожі за назвою акти вже були ухвалені в інших союзних республіках, зокрема РРФСР і Молдавській РСР.
Та навряд чи в когось знайдуться контраргументи, що (враховуючи всі політичні реалії і настрої на той момент ще радянського суспільства) ухвалений чверть століття тому документ все одно було виписано сміливіше, радикальніше, аніж ті, які наважились ухвалити квазіпарламенти всіх тоді ще також союзних республік.
Проголошене самовизначення національної державності українського народу набуло формальної об’єктивації в засадничих і фактично конституційних положеннях Декларації про державний суверенітет України. Нею утверджувалися: незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах; поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з єдиним її джерелом —українським народом; власні Збройні Сили та органи державної безпеки; недоторканність кордонів та самостійність в утворенні адміністративнотериторіальних одиниць; самостійність економічного статусу (фінансової, митної, податкової систем) і виключне право українського народу на національне багатство в межах Української РСР.
Поза всяким сумнівом, нинішній конституційний лад України закладено саме цим передконституційним документом, який значною мірою вже виконав свою історичну місію.
24 серпня 1991 року на виконання саме Декларації про державний суверенітет було ухвалено Акт проголошення незалежності України. А Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, затвердивши Акт проголошення незалежності України, фактично її легітимізував.
Окрім того, за правовою позицією Конституційного Суду Конституція України є актом установчої влади українського народу, який ухвалила Верховна Рада України, керуючись Актом проголошення незалежності України, а отже, опосередковано й Декларацією про державний суверенітет.
Відповідно до Перехідних положень Конституції України закони та інші правові акти, ухвалені до набуття чинності цією Конституцією, є чинними в частинах, що їй не суперечать. Тож серед ученихконституціоналістів наразі переважає позиція, що є достатні правові підстави вважати Декларацію про державний суверенітет України документом, який не втратив своєї юридичної сили та продовжує діяти не лише як акт особливого політикоправового значення, а й (відповідно до пункту 1 Перехідних положень Конституції України) як і будьякий інший акт національного законодавства.
Автор: Єгор Рахновецький
Архів журналу Віче
![]() |
№2 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
ЗМІ: Трамп планує запровадити санкції проти МКС
ЄБРР планує інвестувати щонайменше 1,5 млрд євро в Україну у 2025 році
Президент Чехії затвердив продовження захисту біженців з України
У Трампа спростували презентацію "мирного плану" на Мюнхенській конференції
Мерц застеріг, що Америка за Трампа "вже не та, яку ми знали раніше"
Франція поставила Україні перші винищувачі Mirage
Спецпредставник Трампа відреагував на ідею Зеленського дати Україні ядерну зброю
Британія офіційно скликала "Рамштайн" замість США
У Путіна вперше підтвердили контакти з адміністрацією Трампа щодо України
Зеленський про допомогу зі США: про нові пакети поки не говоримо