Чому і як протистоять реалізації декларації, або Хто нищить відродження правової ідеології народовладдя?

Правосвідомість: наука і практика реалізації правової ідеології народовладдя

Наукове пізнання правового розвитку народної демократії стало реальністю відкриття історичних процесів розвитку права і правової ідеології народовладдя. Цьому присвячено десятиліття наукових досліджень історії походження права з часів античного суспільства. Справжнє пізнання права і правової ідеології базується не на домислах, міфах чи легендах, а на розумінні реального змісту норм правових пам’ятників, що є відродженням історичної правди.

Принциповим є справжній захист прав людини і народу, а не нав’язана політична оцінка ролі права в регулюванні суспільних відносин. Тут головне – формування правосвідомості людини і народу через правову ідеологію пізнання практики правових закономірностей для використання права в житті людини, народу, суспільства й держави.

Такими є нові правові знання людини про історію розвитку права народів від їх звичаїв і традицій до застосування в суспільстві. Не політика і держава створюють право, а життя народу, який є джерелом права. Докази – це історичний зміст правових пам’ятників. Дослідження пояснюють ці правові скарби народів Греції, Риму, Візантії, Київської Русі, Англії, Німеччини, США, Франції та інших.

Діалектику розвитку права з його вагомими елементами та ознаками матеріалістичного змісту відображає діяльність Сократа, Платона, Юстиніана, Трибоніана, Цицерона, Гая, Ульпіана, Я. Мудрого, Б­Г. Нібура,
Т. Моммзена, Г. Гегеля, К. Маркса, Ф. Енгельса, М. Ковалевського, Т. Шевченка, І. Франка, М. Грушевського та їхніх послідовників, які вплинули на знання права і правосвідомість людини. Зокрема, Гегель і Маркс, філософський та економічний генії, знаннями й аналітикою досліджень суттєво визначили роль права1 у соціальних змінах у суспільстві.

Завдяки пізнанню історичних закономірностей розвитку права в Україні та сучасних прав і свобод людини започатковано ідеологію народовладдя та успішно здійснено її наукове і практичне виконання. Перший етап названого підходу було розпочато публікацією в 1989 році проекту Альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя в Українській РСР. Громадянам та народу України відкрито й доступно запропоновано демократичне сприйняття ідей наукового і практичного підходу до проведення справді демократичних виборів – від початку висунення кандидатур до їх обрання.

Практика засвоєння цих знань довела, що правоусвідомлені громадяни під час демократичних виборів влади вільно проявляють власну волю, виходячи з надбаних переконань, а не за пусті обіцянки, теплі посади, гроші й інші вигоди. Тому вони активно формують владу в інтересах реалізації свого та народу благополуччя. І тоді демократія справді стає позитивом взаємодії народу і влади.

Це означає, що на базі знань верховенства права і сформованої на цій основі правосвідомості громадяни діють переконано, чесно і справедливо. Саме в результаті такої діяльності настають правові й інші позитивні наслідки. Вивчення документів і аналіз практики засвідчили, що публікація (вересень 1989 року) та обговорення з народом змісту правової ідеології народовладдя сформували позитивну правосвідомість людей і суспільства, що й забезпечило вибори влади в 1990 році.

Важливо, що ні опоненти, ні засоби масової інформації з вересня 1989 року й до сьогодні не навели будь­якого негативного факту, який свідчив би, що переданий Верховній Раді Української РСР ХІ скликання проект АЗ про вибори органів народовладдя та внесені зміни й доповнення до виборчого законодавства тогочасної України для проведення виборів породили корупцію, хабарі або встановлення грошових виборчих цензів чи застосування насилля. Навпаки, внесені на законній основі доповнення й зміни до виборчого законодавства було в 1990 році успішно застосовано й згідно з вільною волею народу проведено найдемократичніші вибори.

Саме так в 1990 році визначено й закріплено положення Декларації про державний суверенітет України (розділ другий – «Народовладдя»): «Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці». В 1991–1993 роках Конституційна комісія ВР України сформулювала проект статті 5 Конституції, де послідовно розвинута ідеологія народовладдя в конституційному правотворенні.

Ч. 2 цієї статті Конституції проголошує: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Для влади це повинно було стати аксіомою. Хто ж і чому не виконав цих вимог?

Адже вони закріплені в Декларації і Конституції як воля народу України! Їх прийняття – це перемога народної мудрості, бо історія правонаступництва народу існує тисячоліття – від звичаїв і традицій до встановлення народного правопорядку в житті Київської Русі, козацтва та народу України.

Тому в 1989–1990 роках Верхов­на Рада Української РСР ХІ та ХІІ скликань правотворчо й законодавчо закріпила відродження історії правової ідеології народовладдя системою виборчого права. Особливість і закономірність цього часу – реалізація змісту Декларації і Конституції України, що існує в скарбах народної історії правотворчості: руському праві, Руській Правді, Козацьких Універсалах, Конституції Пилипа Орлика з п’ятьма її назвами, Конституції УНР 1918 року й важливій низці прогресивних положень конституцій радянської доби.

Ось чому відродження ідеології народовладдя – це не стихія випадків, а результат формування правосвідомості через пізнання руського природного права в Київській Русі2, здійснення в Руській Правді під керівництвом Я. Мудрого першої кодифікації, діяльність Б. Хмельницького та його соратників, а також
І. Мазепи, П. Орлика, родини Ханенків, Д. Апостола, Генеральної старшини в період тривалої боротьби за збереження природного права Козацтва України (1728–1807) тощо. Це вагомі дослідження й практична реалізація правотворчості М. Грушевським та його послідовниками в боротьбі за незалежність України.

Правова ідеологія народовладдя, закріпленого в Декларації про державний суверенітет України, взаємопов’язана з названими й іншими дослідженнями для наукової та практичної підготовки відомого проекту Альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя. Це у підсумку послідовні етапи практичної реалізації наукових досягнень правових знань для виборів.

У такій ситуації варто висловити поглиблені позиції щодо розкриття історії формування в названих умовах змісту правової ідеології народовладдя, а також проаналізувати причини політичного зупинення (незаконний розпуск Верховної Ради), дії Декларації як основи нової Конституції. Тоді можна зрозуміти вчинки політичних карликів, котрих історія змела з партійно­політичних п’єдесталів влади після того, як народ дізнався правду про справжні методи партійців. Тому в Декларації й закріплено: «Жодна партія… інше угруповання не можуть виступати від імені всього народу України» (див. розділ «Народовладдя»). Партії – комуністи і регіонали – знову показали, кому і як служать.

У 1989 році громадяни одностайно підтримали проект, узяли участь в обговоренні на зустрічах, у наукових дискусіях (Київський політехнічний інститут, Київський університет ім. Тараса Шевченка, науково­дослідні інститути тощо). В результаті підтримки рішеннями трудових колективів і зборів громадян норми проекту в листопаді 1989 року було внесено Верховною Радою ХІ скликання (це її вагома заслуга) як зміни і доповнення до виборчого законодавства України.

Партійні органи і громадський рух успішно використали досягнення правової ідеології народовладдя, а їхні політики, прийшовши до влади, почали негативно оцінювати діяльність народних депутатів України спочатку ХІ, а потім і ХІІ скликання. Спішно змінили хронологію виборів і сесійних скликань, назвавши ХІІ скликання першим з 1990 року (нібито почавши нову еру, бо раніше була влада «совітів», хоча насправді – політична влада партії більшовиків з її структурами та централізованою системою держави й апаратом примусу). Цей політичний абсурд прижився. А фактично народ провів вибори ХІІ скликання.

Правосвідомість людей і народу та їхня боротьба за незалежність України на новому етапі розвитку України в дійсності реалізували поставлену мету. Декларація схвалена абсолютною більшістю народу як мирна правова ідеологія народовладдя. Це висновки історії юридичних фактів: протестів і повстань народу проти ідеології і терору більшовизму. Тому народ і підтримав Декларацію як основу нової Конституції та згідно з його велінням засновані на ній і Конституції закони. Головні завдання правової ідеології народовладдя:

1. Розвинути ідеологію народовладдя і згідно з Декларацією встановити такі правові основи незалежності України, «як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах»
(К., 1990. – С. 3), що стимулювало якісно новий розвиток усієї системи та видів влади в Україні й, зокрема, місцевого самоврядування як влади суспільства для її децентралізації в інтересах людини і народу.

2. Відродити історію народовладдя шляхом проведення мирних демократичних виборів представників народу на його правовій ідеології: ідеях проекту АЗ України3 (1989 р.), Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), ухваленій Верховною Радою Української РСР, яка конституційною більшістю закріпила базове положення: «Декларація є основою для нової Конституції України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод» (К., 1990. – С. 8).

3. Установити щорічне загальнодержавне свято День проголошення незалежності України 16 липня (Постанова ВР України № 56­ХІІ).

4. Виконати правовою державою волю народу через прямі вибори громадян, здійснювати народний контроль над владою, виконувати державною владою соціальні замовлення, обґрунтовані програми громадян, народу і суспільства.

5. Реалізувати основоположні принципи демократичної діяльності народу:

а) розподілу влади в громадянському суспільстві на законодавчу, виконавчу та судову відповідно до Декларації про державний суверенітет України, Конституції та законів України та їх неухильне постійне виконання;

б) верховенства права як дійсного історичного результату розвитку природного права (звичаїв і традицій) громадян та народу України;

в) виборної судової влади на засадах незалежності й неупереджених дій суддів для встановлення істини й справедливості в захисті прав і свобод особи.

Народ України сприйняв Декларацію і двічі, в 1990 та 1991 роках, відзначив справжній День незалежності України. Верховна Рада 19 серпня 1991 року затвердила Концепцію нової Конституції України на основі Декларації про відродження народовладдя у співвідношенні (окремий розділ) суспільства, народу і держави. На цій концептуальній базі у 1991–1993 роках розроблено, опубліковано в ЗМІ й обговорено з народом проект нової Конституції України.

Мудра та щира довіра людей до Декларації була повсюдною. Саме тому громадяни і приймали рішення про перейменування вишів і надання їм нової назви – імені Декларації, бо вона відроджувала історичну правду та ідеологію народовладдя. Думаю, цього не хотіли сприйняти не тільки колишні партократи, але й ті, хто їм служив і прямо чи побічно продовжує політично прислужувати.

Вірю: другий період в реалізації правової ідеології настане як необхідність правоусвідомлення громадянами й абсолютною більшістю українського народу, що обрані за мажоритарною системою без цензів (згадаймо козацький круг) народні депутати України обов’язково виконають волю своїх виборців у цей складний період становлення незалежності. Не треба боятися народу й чинити політичні маніпуляції, а твердо вірити в його порядність, чесність та гідність!

Автор: Олександр КОЦЮБА