Лівія – країна втіленого анархізму

Ще наприкінці 1970-х років за вказівкою Муамара Каддафі на арабську мову було перекладено праці російських теоретиків анархізму Михайла Бакуніна та Петра Кропоткіна [2, с. 17]. Концепція анархізму, пов'язаного з ідеєю зведення нанівець усякого державного втручання в життя суспільства й людини, як правило, сполучена з ідеєю ліквідації самої держави. До неї безпосередньо примикає й марксизм, що постулює поступове відмирання держави диктатури пролетаріату і висуває своїм кінцевим ідеалом бездержавне комуністичне суспільне самоврядування. Постає питання: чи можна ототожнити політико-правовий тип свідомості Муамара Каддафі з бездержавницьким або анархістським типом? Ми спробуємо відповісти на нього трохи пізніше, а поки що з'ясуємо анархістські впливи у творах Каддафі.

  Підхід Муамара Каддафі до аналізу проблематики узурпації суверенної народної влади різноманітними відчуженими державними інституціями, безперечно, є дуже близьким до поглядів багатьох теоретиків анархізму, особливо анархо-комуністичної течії. Ще в XIX сторіччі вся система представницької демократії була об'єктом надзвичайно різкої критики з боку представників цього руху. Так, Бакунін писав, що парламентська республіка – це «уявна держава уявної народної волі, ніби вираженої уявними представниками в уявно-народних зборах» [1, с. 71].

Кропоткін, у свою чергу, нещадно критикував «забобони, що грають роль Провидіння у стосунках людей між собою», щодо необхідності держави для регулювання взаємостосунків людей [3, с. 71]. Завдання «знайти такий уряд, який міг би примусити людей підкорятися, причому сам не виходив би з покори суспільству», він називає нерозв'язним і вказує на те, що «людство прагне звільнитися зовсім від уряду і задовольняти свої потреби шляхом вільної угоди між особами і групами, що прагнуть до однієї мети» [3, с. 211]. Тут ми бачимо, що погляди Кропоткіна також грунтуються на «суспільному договорі» Руссо, якого він оцінював надзвичайно високо. Зазначимо, що першим з ідеологів анархізму термін «суспільний договір» в описі соціального ідеалу анархії використав Прудон.

Через застосування порівняльного методу ми можемо стверджувати, що і Каддафі, і Кропоткін основні суперечності існуючих суспільств бачать саме в суперечності між суспільством і державою. Та водночас обидва вони використовують концепцію недиференційованих за класами, соціальними стратами, етнічними, конфесійними і професійними ознаками народних мас, які є силою соціальних революцій. «Анархія, – писав Кропоткін, – була більш-менш усвідомленим ідеалом мас» [3, с. 288]. Тобто народ загалом як субстанція, що не диференціюється, є альтернативою старому несправедливому громадському порядку.

Тут також можна, напевно, говорити й про те, що соціальні реалії в Лівії наприкінці 60-х років ХХ сторіччя та реалії під час Великої французької буржуазної революції, яка й визначила певною мірою майбутню філософію анархістів, були схожі. Антифеодальне об'єднання всього третього стану у Франції було близьким до єдності всіх лівійців, що протистояли надзвичайно дискредитованій королівській владі.

Поняття про народні конгреси і комітети, які, на погляд Каддафі, є «єдиним засобом народної демократії», безперечно, близькі і духу, і букві вчення Кропоткіна про майбутню самоорганізацію народу. Народ сам здійснює контроль над собою – так Каддафі визначає сутність народної демократії джамахирійського зразка. Інакше кажучи, політична модель Каддафі є надзвичайно близькою саме до бездержавної форми народовладдя – тобто суспільного ідеалу анархізму.

Не менш цікаво також провести порівняльний аналіз поглядів Кропоткіна і Каддафі на економіко-правові аспекти функціонування самоврядних громад. Відома праця Петра Кропоткіна «Хліб і Воля» значною мірою грунтується на тому, що однією з основних функцій суспільства є відтворення матеріальних благ для повного і всебічного розвитку вільної особистості. «Свобода для кожного; достаток для всіх» – відоме гасло анархістів того часу. Каддафі, у свою чергу, вважає, що законна ціль економічної діяльності – задоволення потреб усього суспільства. Кропоткін прямо пише: «У політичній економії слід передусім вивчати главу про споживання» [3, с. 360]. Каддафі також починає розглядати економічні питання саме з проблеми споживання.

Дуже схожі ідеї другого розділу «Зеленої книги», присвяченого економічним проблемам, та ідейно-теоретичних поглядів анархістів. Навіть структури глав у другому розділі «Зеленої книги» Муамара Каддафі і «Хліба і Волі» Петра Кропоткіна дивовижно схожі, порівняно з іншими книгами з економічних питань.

Практика джамахирізації в Лівії також цілком відповідає поглядам анархо-комуністів. Федерація самоврядних громад – ідеал Кропоткіна – може бути теоретичним описом системи джамахирійських кварталів, яку Каддафі почав розбудовувати на першому етапі перетворень у Лівії. Ціллю або функцією економіки і для російського мислителя, і для арабського практика є усунення «несправедливих суспільних відносин». «Той, хто володіє будинком, в якому ти живеш, або засобами транспорту, якими ти користуєшся, або грошима, на які ти живеш, – той володіє частиною або всією твоєю свободою. Свобода неподільна, і, щоб бути щасливими, людина має бути вільною» [4, с. 24].

Попередня теза за своїм духом цілком могла б належати перу теоретика анархізму, але належить вона саме Каддафі. «У сучасній державі, – пише Кропоткін, – найбільшою перешкодою розвитку і підтримки етичного рівня, необхідного для життя в суспільстві, є відсутність суспільної рівності... «Без рівності на ділі», як висловлювалися у 1793 році, – почуття справедливості не може стати спільним надбанням. Справедливість повинна бути однаковою для всіх; а в нашому суспільстві ... почуття рівності зазнає поразки на кожному кроці... Тільки в суспільстві рівних знайдемо ми справедливість» [3].

Аспект проблематики встановлення міждержавної влади також вельми рельєфно окреслюється і в третьому розділі «Зеленої книги», що вийшов друком у 1979 році та був присвячений питанням соціального характеру. Муамар Каддафі в ньому припускає, що двигуном людської історії є боротьба соціальних і національних суб'єктів за панування один над одним, яка має закінчитися тільки після цілковитого звільнення однієї соціальної групи від панування іншої. У баченні цього питання він близький до поглядів видатних теоретиків анархістської течії.

Петро Кропоткін писав про «вільні общини, сільські і міські (тобто земельні союзи людей, пов'язаних між собою за місцем проживання) та широкі професійні й ремісничі союзи (тобто союзи людей за родом їхньої праці), до того ж общини та професійні й ремісничі союзи тісно переплітаються між собою», змальовуючи «суспільство, що звільнилося від ярма капіталу і держави». Далі він зазначає, що разом з цими формами суспільної організації виникнуть «тисячі нескінченно різноманітних суспільств і союзів... через схожість їхніх особистих схильностей... через загальні інтереси, суспільні, релігійні, художні, наукові, в цілях виховання, дослідження або навіть просто для розваги» [3, с. 323–324]. Ми вже помічали певну схожість практики джамахирійських кварталів з ідеалами анархо-комунізму, тобто бездержавної форми буття горизонтально та самоврядно організованого суспільства, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва.

Каддафі надзвичайно уважно розглядає традиційні форми об'єднання людей: родину, плем'я, націю. Найважливішим чинником досягнення гармонії в суспільстві і усунення внутрішніх конфліктів між індивідами він вважає сім'ю. Тут також є очевидним і вплив Жан Жака Руссо з його «природним правом батька», на відміну від решти прав, що виникли в результаті суспільного договору.

Природним розширенням сім'ї Каддафі вважає плем'я. Водночас він зазначає, що нація може загинути, якщо суперечності між сім'ями впливатимуть на плем'я, а між племенами – на націю. Соціальним аналогом племені в умовах Джамахирії для європейця Кропоткіна були «місцеві общини». Автор дослідження вважає, що Петро Кропоткін і Муамар Каддафі використовували різні терміни для позначення схожих соціальних реалій.

Значна частина третього розділу «Зеленої книги» присвячена мистецтву, культурі, освіті, спорту, науці тощо. Можна також відзначити збіг поглядів Кропоткіна і Каддафі і з цих питань. Особливо щодо прав індивіда на вибір у рамках власних уподобань, а не нав'язування поглядів, Каддафі докладніше розглядає питання їх практичного втілення в життя.

 Муамар Каддафі називає ідеальну форму правління «джамахирією». Петро Кропоткін використовує поняття «анархічний комунізм». Вище ми намагалися показати, що соціальна філософія, яка стоїть за обома теоретиками, значною мірою схожа.

Кропоткін так писав про термінологію Бакуніна: «У своїх ... поглядах Бакунін був щонайповнішим комуністом, але за домовленістю зі своїми друзями федералістами з Інтернаціоналу він називав себе анархічним колективістом, віддаючи данину недовір'ю, яке викликали до себе комуністи державники» [3, с. 321].

За принципом «про терміни не сперечаються, про них домовляються» цілком можна вважати, що семантичне та набуте навантаження понять «анархія» і «комунізм» у ХХ сторіччі значною мірою перешкоджало Муамару Каддафі обрати та використовувати саме ці поняття. До речі, певним чинником філологічного впливу тут виявилася і специфіка арабської мови. Найближчим до терміна «анархізм» є арабське слово «фавдваія». Воно походить від родового значення «фауда» (безладдя, хаос), а слово «анархія» з грецької мови, у свою чергу та на противагу, якраз наближене до категорії «відсутність влади».

Але водночас Каддафі постійно використовує поняття «соціалізм» та «соціалістичний» в описі своєї моделі ідеального суспільства. Це саме ми бачимо і в Кропоткіна.

Цікаво зазначити, що семантика слова «джамахирія» (сучасний найчастіше вживаний варіант перекладу – «народовладдя») пов'язана з поняттями, які Кропоткін вважав ранніми формами анархізму. Наприклад, він відзначав, що Микола Костомаров використовував поняття «народоправство», яке цілком може бути розглянуто як вдалий варіант перекладу українською арабського слова-неологізму «джамахирія».

 Саме тут слід зауважити, що автор цього дослідження також бачить і достатньо багато певних відмінностей між поглядами Петра Кропоткіна та Муамара Каддафі. Є дві суттєві розбіжності у філософії «Зеленої книги» та Кропоткіна. Передусім це оцінка «природного права». Для анархістів традиційно характерною є теза Руссо про те, що всі соціальні інститути – це результат «суспільного договору», а Каддафі недвозначно вказує на те, що «закони суспільства – це священна спадщина суспільства» [6, с. 35], тобто вони об'єктивно випливають із релігії або традицій суспільства.

Важливим у розбіжностях, безперечно, є ставлення до релігії. Кропоткін – переконаний раціоналіст, матеріаліст і атеїст. Для Каддафі релігія, навпаки, є цінною сама по собі і однією з базових основ існування суспільства. Причину таких розходжень автор цього дослідження бачить в конкретно-історичній відмінності соціальних функцій релігії в ісламських і християнських країнах.

В ісламських країнах північної Африки релігійна і світська влада часто були майже невідокремлені, і лише іслам наділяв цілковитою легітимністю правителів. Муамар Каддафі свідомо використовував іслам для зміцнення соціальної єдності суспільства. Він пише, що кожна нація для плідного розвитку повинна мати єдину релігію, і тоді соціальний чинник (національна приналежність) збігається з релігійним, тим самим підвищуючи стійкість нації [6, с. 3]. Водночас варто зауважити, що клерикали («улеми») на початку 70-х років ХХ сторіччя активно виступали проти нової, себто «джамахирійської» форми правління в Лівії, і навіть в обігу використовувалася метафора про «боротьбу зеленої книги із жовтими» (позаяк традиційно релігійна література друкувалася на жовтому папері).

Автор цього дослідження, здійснивши компаративний аналіз основних праць із соціальної філософії Муамара Каддафі і Петра Кропоткіна, спробував знайти схожість у поглядах між анархо-комунізмом і «третьою світовою теорією». Уявлення про анархізм як про теорію, яка ще жодного разу не була втілена в життя, на думку автора, має бути відхилене. Аналіз політико-правового, соціального й економічного розвитку Лівійської Джамахирії може стати саме аналізом першої порівняно довгострокової спроби втілення в життя ідеалів, близьких, а почасти й збіжних із ідеалами анархізму. Позаяк наш власний, український досвід самоврядування Нестора Махна не може бути розглянуто як довгостроковий.

Звісно, збіг основних поглядів Муамара Каддафі і Петра Кропоткіна може бути випадковим. Водночас, на думку автора, погляди, близькі до анархістських, неминуче з'являються в країнах зі слабо розвинутою соціальною стратифікацією, які тільки-но залучаються до світового глобалізованого господарства.

Показано збіг поглядів Кропоткіна і Каддафі у питаннях оцінки саме ролі держави, з основних питань політичної економії. Відмінності в питаннях соціального ладу часто виявляються пов'язаними з термінологічними і соціокультурними відмінностями. Марно чекати цілковитого збігу поглядів освіченого вченого, що працював і творив у Європі на рубежі XIX–ХХ сторіч, із поглядами молодого офіцера, який взяв владу в одній з найвідсталіших країн Африки.

Тепер є сенс повернутися до безпосередньої відповіді на запитання щодо наукової можливості чи неможливості цілковитого ототожнення поглядів Муамара Каддафі з анархістським типом політико-правової свідомості. Для цього автор дослідження вважає за необхідне вдатися в порівняльному аналізі до застосування лінгвістичного методу, що полягатиме в ретельному вичитуванні тексту всіх розділів «Зеленої книги» щодо їх текстуального та смислового порівняння з конструкціями суто анархістських смислових парадигм відсутності державно-владних інституцій.  

Розглянемо працю «Зелена книга» у контексті згадок про державу як таку. Слід зазначити, що в першому розділі твору Каддафі про державу як науково визначений термін ми не знаходимо жодної згадки. Більше того, в ньому тільки раз уживано навіть слово «державна». Цитую: «Вихід полягає у тому, що зникає державна адміністрація і на заміну їй приходять народні комітети». Тобто вживання прикметника «державна», як бачимо, належить до негативної риси суспільної організації, яка підлягає заміні її народним самоврядуванням. Так, може, цього вже достатньо для визначення Каддафі анархістом за типом політико-правової свідомості? Не поспішатимемо. Принаймні вже зрозуміло, що розробника «третьої універсальної світової теорії» вже точно не можна визнати носієм «державницького» («етатистського») типу політико-правової свідомості, для якого держава у принципі не має жодних меж.

Шукаємо ті чи інші аспекти вживання терміна «держава» у другому розділі «Зеленої книги»». Бачимо, що він уживаний тут лише три рази при розкритті експлуататорських формацій минулого та сучасності. І знову жодного натяку на можливість ототожнення джамахирійської системи з категорією «держава». Більше того, Каддафі постійно наголошує на тому, що справжня природа демократично організованого суспільства не потребує органів, які стоять над ним. Нагадую, саме надбудовну систему відокремлених від суспільства органів управління суспільством ми й ототожнюємо з категорією «держава».

У третьому розділі бачимо, що категорія «держава» тлумачиться як штучна. «Природно людство – це Особистість та Родина, але аж ніяк не Держава. Людство не знає такого поняття, як держава. Держава – це штучне політичне, економічне, а іноді й військове утворення, що ніяк не пов'язане з поняттям людства і що не має до нього жодного стосунку». Ось тут, здавалося б, можна поставити крапку та наголосити на тому, що Муамар Каддафі однозначно за типом політико-правової свідомості є визначним теоретиком анархізму в сенсі побудови бездержавної форми самоорганізації людей, наголошуючи на тому, що термінологічна дихотомія «демократія – диктатура», яку вживає мислитель, по суті своїй тотожна традиційній дихотомії «самоврядування – держава».

Але саме в третьому розділі є теза, яка, на мою думку, і визначає тип політико-правової свідомості Муамара Каддафі. Мислитель зазначає, що «існування держави продиктовано політичною необхідністю» [5]. Тобто, незважаючи на негативне ставлення до наявного інституту державності, Каддафі визнає об'єктивність його існування в сучасному часовому вимірі. У свою чергу, дихотомія «державництво – анархізм» абсолютно не спрацьовує у даному випадку. Саме тут треба вводити новий, третій варіант зазначеної вище типізації.

На мою думку, необхідно охарактеризувати тип політичної свідомості Муамара Каддафі як «помірковане (або вкрай мінімізоване) державництво», що ставить своїм завданням максимальне обмеження державного втручання при тимчасовому збереженні держави як такої з перспективою її відмирання через заміну вертикальних державоподібних форм організації управління на горизонтальні самоврядні структури народних конгресів і народних комітетів. Ця концепція, так би мовити, зняття або подолання державності, до речі, справді наближає Каддафі до анархістського типу політико-правової свідомості, але водночас визнання об'єктивного характеру існуючої державної системи суспільної організації і фіксація майбутньої анархічної перспективи розвитку людства, з другого боку, вказує й на деякі марксистські аргументи у відомій полеміці Карла Маркса з Михайлом Бакуніним.

Джерела

1. Бакунин М.А. Избранные сочинения. – Петроград-Москва, 1919. – т.1. – 341 с.

2. Егорин А.З. Ливийская революция. – М.: Наука, 1989. – 266 с.

3. Кропоткин П.А. Хлеб и Воля; Современная Наука и Анархия. – М.: Правда, 1990. – 372 с.

4. Kaddafi M. The Green Book: Part Two The Solution of the Economic Problem, Socialism. – Tripoli, 1978. – 78 p.

5. Kaddafi M. The Green Book: Part Three: The Social Basis of the Third Universal Theory. – Tripoli, 1979. – 56 p.

 6. Kaddafi M. The Green Book: Part One: The Solution of the Problem of Democracy. – Tripoli, 1976. – 96 p.

Автор: Олег ВЕРНИК