Плюс декомунізація всієї країни

Перейменування мають відбутися до 21 листопада. Скільки це коштуватиме, й досі невідомо

У Запоріжжі проспект Леніна закінчується на площі Леніна, де височить пам'ятник Леніну. За нею – парк ім. Леніна аж до порту ім. Леніна, який розташований на березі водосховища ім. Леніна, на якому є острів Леніна. Довершує цю картину ДніпроГЕС ім. Леніна. Цей яскравий приклад ілюструє, як усе запущено і яка величезна кількість назв очікує відправки на звалище історії...

Нині в органах місцевого самоврядування у самому розпалі робота комісій і робочих груп, перед якими стоїть завдання виконати Закон «Про засудження комуністичного, націонал­соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Одна з норм документа диктує необхідність перейменування областей, міст, сіл і вулиць, у назвах яких залишилася «комуністична спадщина».

Згідно з даними моніторингу Українського інституту національної пам'яті, змінам підлягають назви 76 міст і містечок (смт), а також 795 сіл і селищ. І ці дані періодично оновлюються в бік збільшення.

Усе в руках місцевої влади

Щоб визначитися з новою назвою, місцеві громади мають півроку – до 21 листопада. Опісля впродовж трьох місяців Верховна Рада України прийме рішення про перейменування. Як нагадують в Українському інституті національної пам’яті, впродовж півроку також будуть змінені назви вулиць, площ, географічних об’єктів. Рішення щодо цього приймає відповідний орган місцевого самоврядування. До назв, які слід перейменовувати, належать ті, у котрих використані імена (псевдоніми) осіб, що обіймали керівні посади в Комуністичній партії (від секретаря райкому й вище), найвищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки.

Також підлягають зміні найменування, в яких використано назви СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік та похідні від них; назви, пов’язані з діяльністю Комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницею Жовтневого перевороту, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно­територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України.

Рішення про перейменування населених пунктів і вулиць відповідно до закону України про декомунізацію повинні прийматися місцевими органами влади, заявляють у Міністерстві юстиції України.

«Називання вулиць, міст є пов­новаженнями місцевих органів влади, громади, і вони вже самостійно визначатимуться, чи бажають вони змінити назву», – пояснила на брифінгу перший заступник міністра Наталія Севостьянова. При цьому вона підкреслила, що комісія з питань дотримання Закону «Про засудження комуністичного, націонал­соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не розглядатиме ці питання. Відповідаючи на уточнювальне запитання «Віча», повинні місцеві органи влади перейменовувати назви вулиць і міст за бажанням чи це має бути зроблено в обов'язковому порядку, Севостьянова сказала: сьогодні закон зобов'язує їх це зробити.

Зазначмо, що документ іще до його голосування викликав чимало критики, бо, за найскромнішими підрахунками, перейменування коштуватимуть 1–1,5 мільярда доларів. Наприклад, 1989 року перейменування Жданова на Маріуполь коштувало майже чверть мільйона доларів. Нині точні цифри витрат поки що ніхто не озвучує, а опозиція навіть заявила (заявлені нею цифри – понад 10 млрд. – влада називає завищеними), що має намір зупинити дію закону рішеннями європейських судів. Однак на місцях уже розпочато досить активну роботу: обговорюються варіанти нових назв, триває підготовка до громадських слухань, після яких прийматимуть відповідні рішення.

– Особисто я підтримую процес перейменування й переконаний, що всім містам, містечкам та селищам, починаючи зі столиці, слід якомога скоріше позбавитися назв кривавого комуністичного режиму, –­ сказав в інтерв'ю журналу «Віче» секретар Комісії з питань культури та туризму Київської міської ради Павло Бригинець.

Стосовно запланованих у Києві перейменувань, то їх, за словами депутата Київради, більш як сотня.

– Усі розуміють, що це процес не одного дня, навіть не одного місяця, адже кожне перейменування потребує розгляду та погодження комісією з питань найменувань, потім, якщо це не повернення історичної назви, місяць триває громадське обговорення, опісля питання вноситься на розгляд відповідних комісій Київради й лише тоді – на розгляд депутатів у сесійній залі. Після його підтримки депутатами процесом перейменування займаються відповідні підрозділи КМДА.

– Одразу скажу, що суму назвати не можу, бо цими процесами займається виконавчий орган Київради – КМДА, – відповів щодо ціни питання секретар Комісії з питань культури та туризму Київської міської ради.

І якщо з перейменуванням вулиць і площ ідеться про дуже важку й відповідальну роботу, то ще складніше зі зміною назв областей, міст і сіл. Зокрема, йдеться про Дніпропетровську і Кіровоградську області з їхніми центрами, а також ще про десятки міст і сотні населених пунктів.

Єрусалим-­на­-Дніпрі

Тут найпростіший шлях – повернення історичних назв. Але той­таки Дніпропетровськ точно ніколи знову не стане Катеринославом...

Крім того, як свідчать останні соцопитування, жителі цього міста взагалі не в захваті від перспективи перейменування. Тому історик, голова робочої групи Комісії Дніпропетровської міськради щодо перейменування Максим Кавун уже не раз заявляв журналістам, що вважає доцільним шукати шлях, який задовольнить усіх. Можливо, залишити місту колишню назву, наповнивши її новим змістом. У Комісії з питань зміни топоніміки, створеній при Дніпропетровській міській раді, обговорюються також такі варіанти зміни назви, як Дніпрослав і Січеслав. Але фантазії городян сягають і далі. Наприклад, у репортажі Deutschlandradio прес­секретар єврейської міської громади, яка налічує 50 000 парафіян, Олег Ростовцев розповів, що виступає за перейменування Дніпропетровська на... Єрусалим­на­Дніпрі.

– Єрусалим для жителів Дніпропетровська – місто світу, а не конфлікту. Багато хто вже був у Єрусалимі, поклонився святим місцям. Повернувшись, вони казали, що в нас тут майже так само – поруч із синагогою стоїть мечеть, а неподалік – церкви й монастирі. Ми всі теж поважаємо наші різні традиції, – пояснив Ростовцев.

Непросте питання й з Кіровоградом (колишнім Єлисаветградом). Самі кіровоградці пропонують не прив'язуватися до історії або сучасних імен, а разом просто придумати нове красиве ім'я своєму улюбленому містові.

Без зайвих клопотів міста Кіровськ і Кіровський планують повернути історичні назви – Голубов­ський і Кленове.

На жаль, немає закону про місцевий референдум

На честь голови «ВЧК» Фелікса Дзержинського в Україні після революції були перейменовані Щербинівка (Дзержинськ) і Кам'янське (Дніпродзержинськ). І, як повідомив журналу «Віче» начальник відділу інформаційної діяльності та зв'язків із громадськістю Дніпродзержинської міськради Юрій Бережний, на 22 серпня заплановано громадські слухання щодо перейменування міста.

– Якби був закон про місцевий референдум, усі жителі мали б змогу сказати своє слово. Але закону немає. Та ми все одно постараємося узгодити рішення з перейменування з максимальною кількістю городян, – каже співрозмовник. За його словами, нині комісією розглядаються чотири основні варіанти перейменування Дніпродзержинська: Кам'янське, Дніпрокам’янськ, Кам'янськ­Дніпровський та Дніпровськ.

А ось Свердловську, судячи з усього, повернуть його дореволюційну назву Должанськ. Так само, як і Орджонікідзе – Покровська, Цюрупинську – Олешки, а Кузнецовську – Вараш.

– Більшість городян хвилюють геть інші питання: соціальні та економічні проблеми, війна на Сході. Молодь узагалі не знає, хто такий Кузнєцов. Тому ми звернулися в Інститут національної пам'яті з проханням надати нам архівні документи про його діяльність на території України, щоб обґрунтувати людям необхідність перейменування міста, – розповів «Вічу» секретар Кузнецовської міськради Ігор Куц. Міськрада готується до громадського обговорення кількох варіантів назв, включаючи й можливість збереження нинішньої назви – Кузнецовськ.

Крім того, три населені пункти в Україні було названо на честь Артема – два в Донецькій області (Артемівськ і Артемове) й один у Луганській (Артемівськ). Усім їм також повернуть історичні назви: відповідно Бахмут, Неліповськ і Катеринівка. А Іллічівськ Одеської області пропонують назвати або Скіфополь, або Буга Хутір.

Дещо про можливий саботаж

Загалом найбільше топоніміки, яка має бути змінена, зосереджено у східних і південних областях.

Теоретично Донецька й Луганська обласні військово­цивільні адміністрації мають право подати на розгляд Верховної Ради пропозиції про перейменування міст і сіл, і парламент може за такі пропозиції голосувати. Право таке адміністрації мають. Але як це відбуватиметься на практиці, поки що відкрите питання.

Щодо Криму, то за перейменування може проголосувати Верхов­на Рада. Як нагадують, уже є прецедент, адже 14 травня парламент перейменував Сімферопольський міжнародний аеропорт, ухваливши постанову про надання йому імені кримськотатарського льотчика­випробувача, двічі Героя Радянського Союзу Амет­Хана Султана.

Крім того, експерти стверджують, що процес декомунізації може гальмуватися там, де більшість в обласних чи міських радах становлять ліві чи інші опозиційні сили. Напередо­дні місцевих виборів цей закон може стати для них приводом пограти на настроях тих виборців, які дотримуються прорадянських поглядів.

Але цим гравцям слід пам’ятати, що закони з декомунізації передбачають і механізми, спрямовані на подолання саботажу місцевими органами влади. Так, у разі, якщо місцева рада протягом шести місяців від набуття законом чинності не ухвалить рішення про перейменування населених пунктів, вулиць, площ тощо й про демонтаж монументів, обов'язок ухвалити таке рішення покладається на міського, сільського, селищного голову. Якщо він цього не зробить протягом трьох місяців, такі рішення має ухвалити обласна держадміністрація. Для цього керівнику області також дається три місяці. Ще три місяці має Кабінет Міністрів у разі, якщо область не зможе ухвалити відповідних рішень.

Нагадаймо: за найскромнішими підрахунками істориків, жертвами комуністичного та нацистського режимів у ХХ столітті в Україні стали щонайменше 16 мільйонів наших співвітчизників…

Автор: Яна СТАДІЛЬНА