Шпиталь - легенда Печерських пагорбів

Знайомство з найстарішим державним медичним закладом України припало на період квітіння магнолій. Разом із іншою розмаїтою рослинністю вони заполонили територію госпіталю – легенди столичного Печерська. Ця затишність – ніби компенсація за біди й болі, яких протягом довгих років тут приборкали неміряно. Склепіння старовинних корпусів спостерігали за мужністю лікарів воєнної та мирної доби. Медики, котрі рятували героїв, споконвіку самі ставали героями.

Головний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» – правонаступник Київського військового госпіталю, створеного за клопотанням Київського губернатора відповідно до Указу Сенату Медичної канцелярії 10 червня 1755 року (між іншим, сталося це на 21 рік раніше, ніж на мапі планети з'явилися США). У новонародженому тоді медзакладі на 50 ліжок працювали три відділення – ломотне, полосне, лихоманне.

На історії закладу ґрунтовно знається заступник начальника госпіталю по роботі з особовим складом, полковник Геннадій ПЄРОВ. Напередодні ювілею він повідав нам про славетне госпітальне минуле (ключові факти зі слів співрозмовника вибірково наведені в цьому матеріалі). А ще Геннадій Борисович улаштував справжню екскурсію, під час якої познайомив нас із начальником госпіталю, генерал-майором медичної служби Анатолієм Казмірчуком.

Що цікавило передусім? Праця медиків під час війни й, зокрема, протягом останнього року української бойової бутності.

– Нашим лікарям до такого не звикати. Вони завжди або брали участь у воєнних конфліктах як діючі спеціалісти або ж лікували поранених, котрі потрапляли в госпіталь з фронту, – запевнив Геннадій Пєров. – Якщо, приміром, згадати Першу світову, то саме тоді були досягнуті найбільш вражаючі показники діяльності госпіталю. Штатна кількість ліжок дорівнювала 5223, натомість розгорнуто було значно більше. А одного дня – 1 січня 1915 року –
тут зафіксували своєрідний рекорд: у цих стінах одночасно надавали медичну допомогу 15435 військовикам. Захмарна цифра! Але 100 років тому колектив впорався із надзавданням. Упродовж Другої світової тут лікувалися близько 60000 військовослужбовців, із них 80 відсотків повернулися на фронт. За 10 років війни в Афганістані крізь чарівні руки наших медиків пройшли понад 750 воїнів. Під час Чорнобильської катастрофи госпітальні лікарі надавали медичну допомогу ліквідаторам наслідків аварії. Загальна кількість пацієнтів зазначеної категорії становила понад 700 осіб. Окрім того, більш як 100 наших співробітників працювали безпосередньо в зоні ліквідації наслідків лиха. Отже, лікарі завжди бралися за найскладніші поранення, травми, захворювання... За останній рік госпіталь надав медичну допомогу 5000 пацієнтів, які постраждали в зоні АТО. Так, не всі вони були поранені: серед них – хворі, травмовані. Однак кількість все одно вражає. Отже, госпіталь завжди в тонусі, навіть у мирний час. Усі знають: лікарі тут – на висоті!

У сімдесятих роках ХVIII сторіччя, у зв’язку з підготовкою до війни на південних кордонах Російської імперії, госпіталь трансформувався у великий військово­польовий медичний заклад.

Вітчизняна війна 1812 року стала для нього суворим випробуванням, яке медики витримали з гідністю. Штатну кількість ліжок подвоїли. Іноді цифра поранених та хворих сягала 2000.

1833­го при госпіталі заснували штатну військово­фельдшерську школу на 300 вихованців, що існувала до революції 1917 року. Її закінчили чимало видатних особистостей – не лише медиків: Остап Вишня, Іван Огієнко, Михайло Донець...

У 1830­х–1840­х у Києві енергійно зводили Госпітальне укріплення Києво­Печерської фортеці. Тоді й виросли новий лікувальний корпус, а також оборонні й господарчі споруди (нині ці будівлі на обліку як архітектурні пам’ятки).

1849 року за ініціативою Миколи Пирогова на базі госпіталю створено клініки медичного факультету Київського університету.

Авторитет передового медичного закладу був пов’язаний із науковою та педагогічною діяльністю С. Алфер’єва, Р. Вредена, К. Трітшеля, Ф. Мерінга, С. Покровського, Х. Гюббенета, С. Коломніна, А. Кримова, О. Борнгаупта.

Київський військовий госпіталь є безперечним новатором іще в одному напрямі: 1860­го, у мирний час, тут залучили до роботи 12 сестер милосердя.

– Цей факт дещо спростовує твердження, нібито волонтерство є прерогативою саме нашого часу.

– Справді, така думка є слушною лише певною мірою. Історія госпіталю свідчить і на користь волонтерів з інших епох. Знову­таки, якби за років Першої світової тут не працювали штатні та нештатні сестри милосердя, навряд чи медперсонал упорався б із пацієнтами самотужки, — розповідає Геннадій Пєров. — А в роки Афганської війни хворими опікувався комсомол. Від ЦК комсомолу України сюди навіть направили людину, яка допомагала вирішувати соціальні та інші питання воїнів­«афганців». А ось такої масовості людей, які останнім часом відгукуються на непрості події, раніше, звісно, не спостерігалося. Хоча тутешня передісторія людських позитивних учинків має доволі міцне коріння.

– Командування госпіталю дотримується такої позиції: ми відкриті для всіх. Прагне людина принести річ або невеликі гроші – ми не проти. Якщо допомога адресна – будь ласка. Ось приклад: артисти національних драмтеатрів – імені Івана Франка та імені Лесі Українки не лише виступили перед пораненими, а й надали фінансову допомогу. Значну суму переказала Федерація футболу України. Свій внесок зробили й деякі фармацевтичні компанії. Чимало фірм перед святами відмовлялися від корпоративів, аби заощаджені кошти передати на
потреби закладу. З­поміж волонтерів є люди, об'єднані в організації, а є індивідуали. Трапляються й ті, хто хоче доглядати конкретну особу. Є й постійні організації, з якими співпрацюємо. Нашим благодійникам зазвичай дякуємо на сайті госпіталю. Там само сповіщаємо, яка допомога куди пішла. Загалом за рік АТО отримали благодійної допомоги з різних джерел на суму близько 30 мільйонів гривень. Це дуже великі гроші.

– Звичайно, основний тягар лежить усе­таки на лікарях. Розв’язуємо проблеми звичним штатом працівників. Додатково до нас потрапили лише 10 офіцерів із Військово­медичного клінічного центру Кримського регіону (м. Севастополь): після відомих подій значна кількість тамтешніх офіцерів­медиків виявила бажання служити у Збройних Силах України. Їх розподілили по різних госпіталях. Зокрема, в нас для цих фахівців запровадили посади. А загалом справляємося із завданнями сталим колективом.

Екскурс територією, що зберігає багатющу історію, подарував спілкування з доброзичливим заклопотаним медперсоналом, пацієнтами, серед яких то там, то там виловлювали об’єктивом убрази справжніх героїв – захисників України.

Кожен крок відлунював спогадом про минулі й теперішні перемоги людей у білих халатах. Діставши
1917 року назву Український генеральний шпиталь, лікувальний заклад день у день підтверджував статус одного з найпотужніших у своїй категорії. У роки Громадянської війни госпіталь відіграв значну роль у боротьбі з інфекційними хворобами. 1922­го він мав уже
25 відділень та 2000 ліжок. Тут активно взялися розвивати клінічну та наукову медицину. Відновили роботу клінічні кафедри медичного факультету університету, згодом – Медичного інституту. Наприкінці 1930­х заклад називався «408­й Окружний військовий госпіталь Київського військового округу». Утім, раз у раз змінюючи назву, госпіталь не змінював свого первісного призначення – рятувати людські життя.

Під час Другої світової заклад істотно реструктурували. Його «перелицювали» на евакогоспіталь. (До речі, відомі лише два факти евакуації шпиталю за його тривалу історію – цей, а також попередній: 1812­го, коли нависла загроза захоплення Києва Наполеоном, медзаклад передислокувався до Переяслава­Хмельницького). У Другу світову на базі госпіталю сформувалося 60 інших військових госпіталів. Лікувальний заклад входив до складу Південно­Західного фронту, Сибірського військового округу (Томськ), 1­го Українського фронту. 1944­го, повернувшись до зруйнованого Києва, працівники медзакладу у короткий термін відбудували корпуси й приступили до виконання свого прямого обов’язку – лікування пацієнтів.

А крім того, і в мирний час брали участь у екстраординарних операціях: чи то ліквідації холери на Поволжі та в Каракалпакії, чи то наданні екстреної медичної допомоги в Анголі, Афганістані, Ефіопії, на Кубі та в інших країнах.

А коли Україна проголосила незалежність і створила власні збройні сили, особовий склад госпіталю склав присягу на вірність українському народові. 2007 року в зв’язку з переходом медичної служби ЗСУ на територіальний принцип медзабезпечення на базі госпіталю створили Головний військово­медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Голов­ний військовий клінічний госпіталь», який має найвищий ступінь акредитації.

– Життя постійно підкидає вашим лікарям нові іспити, й вони з честю складають будь­які з них. Як­от тепер.

– Бувало, що в нас водночас лікувалося понад 700 військово­службовців із зони АТО. Нині їх 300, з­поміж них 42 поранених, — свідчить Геннадій Пєров. — Ось черговий борт зі Сходу України привіз 14 поранених.

– Маємо 1100 ліжок. Однак завдяки денному стаціонару медичні послуги одночасно отримують близько 1200 осіб. Щороку тут лікуються у стаціонарі майже 31000 хворих. Виконуємо понад 14000 операцій (із них 70 відсотків – ендоскопічні). Близько мільйона відвідувань щороку фіксує наша поліклініка. На 2000 осіб медичного персоналу госпіталю припадає 400 лікарів.

– Саме напередодні 2014 року ми поповнили нашу технічну базу, зокрема сучасним комп’ютерним томографом. Установили новий магнітно­резонансний томограф. Апаратуру, зокрема для УЗД, періодично оновлюємо або державним коштом, або за рахунок надання платної допомоги цивільному населенню. Кожен третій пацієнт – платний. Із цих надходжень дозволено закуповувати техніку, медикаменти. Та й пацієнтам­платникам вигідно приходити сюди, аби комплексно обстежуватися та лікуватися. Адже наш заклад складається з багатьох різнопланових клінік і відділень… На порядку денному – придбання новітнього обладнання для рентгенологічних досліджень. Адже хоч би якою вагомою була допомога волонтерів, вони не мають можливості оперувати значущими сумами для придбання дорогих приладів.

Нині ГВМКЦ «ГВКГ» – найсучасніший багатопрофільний клінічний, лікувально­діагностичний та науковий центр. Тут працюють 29 заслужених лікарів України,
8 докторів медичних наук, 65 кандидатів медичних наук, 4 професори, понад 250 лікарів вищої категорії. Центр об’єднує 22 клініки (близько 40 відділень), клініку лабораторної діагностики, відділення функціональної діагностики, клініку променевої діагностики і терапії та
4 реанімаційні підрозділи.

Госпіталь оснащений діагностичною та лікувальною апаратурою від провідних виробників світу. До послуг пацієнтів тут є сучасні ангіограф, мамограф, ком'ютерний томограф, два МРТ, магнітокардіографічна лабораторія, багатофункціональна офтальмологічна система, сучасний апарат для дроблення каменів без хірургічних втручань. Широко застосовується ехокардіографія. Ефективно використовується апарат для променевого лікування онкохворих. У клініці гінекології, окрім традиційних маніпуляцій, проводиться комплексне лікування безпліддя, доброякісних та злоякісних пухлин. Клініка ушкоджень використовує всі види сучасного металосинтезу кісток, проводить сучасне ендопротезування кульшового суглоба, надає допомогу в разі спортивних травм, вогнепальних поранень, термічних опіків, остеомієліту кісток, застарілих ушкоджень сухожиль тощо. У клініці офтальмології виконуються складні операції на задньому та передньому відрізках ока в разі відшарування сітківки, крововиливів у скловидне тіло. Завдяки сучасній апаратурі з успіхом здійснюються операції при комбінованих травмах, ускладнених катарактах, глаукомах, діабетичних захворюваннях ока. У клініці урології вперше в Україні впроваджена методика лазерної фотоселективної вапоризації доброякісної гіперплазії передміхурової залози (зелений лазер). Розвинута лапароскопічна хірургія, трансуретральні резекції при захворюваннях простати та сечового міхура, радикальні операції при онкологічних захворюваннях нирок, сечового міхура. Спектр хірургічної допомоги клініки щелепно­лицевої хірургії та стоматології: від операції з видалення зуба – до складних реконструктивно­відновлювальних втручань на м’яких тканинах та щелепах із застосуванням титанових пластин та аутотрансплантатів і біоматеріалів. Відділення інтенсивної терапії та екстракорпоральних методів детоксикації (штучна нирка) оснащено апаратурою для діалізу, гемолімфосорбції, плазмоцитаферезу й гемоквантової терапії. Фахівцями клініки судинної хірургії виконуються операції на аорті, артеріях, оперативне лікування варикозної хвороби, патології глибоких вен (тромбози, тромбоемболії). Неабиякі здобутки мають і терапевтичні клініки та відділення: нефрології, гематології, кардіології, загальнотерапевтична, пульмонології, неврології, інфекційних хвороб, психіатрії, народних та нетрадиційних методів лікування.

Щороку на базі госпіталю ведеться величезна наукова робота, видаються численні збірки досліджень лікарів, захищаються дисертації.

…Виразною крапкою цієї оповіді є візит до музею столичного військового госпіталю. Це – створений зі смаком і любов’ю такий собі «родинний альбом» медичного закладу. Розставлені відповідно до мудрої логіки ретельно дібрані промовисті експонати. Ось меблі та спеціальні видання зі справжнього лікарського кабінету далекої минувшини. Ось живописний твір великої княгині Ольги Олександрівни Романової, яка працювала тут простою медсестрою. Ось давні інструменти й одяг.

А ще – безліч фотографій. Будівля, яка пам’ятає кроки Пирогова, Караваєва, Булгакова. Трамвай часів Першої світової, з якого гронами звисають пацієнти шпиталю. Брати Клички у військовій формі… Наприкінці експозиції – Дошка пошани: лики лікарів, які віддали себе служінню святій справі. І, врешті, шість томів госпітальної історії: колосальний доробок одного з попередніх начальників закладу – Михайла Бойчака, котрий керував шпиталем упродовж 16 років. У кожному раритеті атмосферного музею чутно голоси колишніх і теперішніх медиків­подвижників: «Ми готові прийти на допомогу кожному, хто її потребує!».

Київський військовий госпіталь був і залишається першим, найкращим!

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА