Безвізовий режим: contra spem spero

Уже наприкінці травня відбудеться знакова для української зовнішньої політики подія – саміт країн Східного партнерства в Ризі. Ще восени минулого року наші високопосадовці запевняли, що на Ризькому саміті буде лібералізовано візовий режим між Україною та Євросоюзом.
Ми намагалися розібратися, чи варто сподіватися на таке рішення.

Передусім невеликий лікнеп. Журналісти часто вживають вислови «лібералізація візового режиму» та «безвізовий режим» як абсолютні синоніми, хоча це не зовсім так. Ще з 2008 року Україна веде переговори саме про лібералізацію режиму, а не повне скасування віз. Тобто безвізовими мають стати короткотермінові поїздки – ті, що тривають до 90 днів. Подорожі, які виходять за рамки цього терміну, а також із метою навчання, роботи, лікування тощо, як і раніше, потребуватимуть візиту до консульства. Тому про цілковито безвізовий режим не йдеться. Утім, більшість українців відвідує ЄС із гостьовими чи так званими подорожніми візами. Тому їх скасування стане руйнуванням ще одного «берлінського муру», який нині розділяє українців із їхніми західними сусідами.

Чого боїться Брюссель?

Підґрунтя для заяв про те, що Ризький саміт стане переломним у питанні віз, в офіційного Києва було. Восени Україна нарешті завершила першу, законодавчу фазу Плану дій з лібералізації візового режиму (ухваленого, нагадаємо, ще далекого 2008 року) і перейшла до другої, виконавчої. Наші політики сподівалися, що за півроку вони встигнуть імплементувати всі законодавчі новації й отримають таке бажане «зелене світло». Але з’явилося надто багато ускладнень. Кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні зросла до 1,2 мільйона. Із 30 країн, звідки в Євросоюзу просять притулку, Україна опустилася до небувалого 10­го місця. Додайте до цього війну на Сході й дістанете причини, з яких ЄС, найпевніше, не поспішатиме з послабленням візового режиму з Україною.

Про ці та інші візові перспективи у квітні у Верховній Раді говорили під час парламентських слухань. Дискусія в стінах парламенту виявилася не стільки емоційною, як це часто трапляється з політиками, скільки фаховою. Міністр закордонних справ Павло Клімкін нагадав про основні завдання, які вже виконала українська влада. «Ми на новий рівень піднесли безпеку та захищеність проїзних документів, почали оформлення біометричних паспортів, які відповідають усім міжнародним стандартам. До речі, повний цикл виготовлення та оформлення цих документів забезпечуємо самостійно. Дуже важливий момент –
практика держави з питань притулку, тут йдеться про дотримання Угоди між Україною та ЄС про реадмісію осіб. Незважаючи на події на Сході, Державна прикордонна служба надалі підвищує якість своєї роботи, майже з нуля створено систему персональних даних», – хвалився міністр. Щоправда, він дипломатично уник відповіді на запитання щодо отримання нами в Ризі позитивного рішення про лібералізацію візового режиму, згадавши лише про побоювання європейців через конфлікт на Донбасі.

На кону – реформи

Згодом чіткіше з цього приводу висловилися представники громадянського суспільства, які не обтяжені урядовими повноваженнями. «Ми певним чином загнали себе в коридор часу – Ризький саміт і таке інше, і тепер доводиться виправдовуватися, чому цього не станеться в травні, а восени чи наступної весни, але так чи інакше безвізовий режим – це близька перспектива», – заявив науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко. Таку само думку висловила й народний депутат України Світлана Заліщук: «Власне, Ризький саміт не стане тією точкою, яка скасує візовий режим, але перспектива не така вже й далека».

То на що ж урядовцям варто особливо звернути увагу? Голова громадської організації «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко вважає, що технічні вимоги нині другорядні порівняно з «нагальною потребою проводити реформи в державі там, де вони не відбувалися десятиріччями».

Тож одне з найболючіших і надзвичайно важливих питань – реформа Міністерства внутрішніх справ. «За нашою інформацією, дуже багато залежить від того, наскільки вони якісно спілкуються зі своїми закордонними колегами, – поділився Олександр Сушко. – Нещодавно ми бачили зустріч міністра закордонних справ України з міністром внутрішніх справ Німеччини. Але не менш важливо, щоб наше Міністерство внутрішніх справ також запрошувало своїх колег відвідати Україну, щоб вони на місці побачили, як проводяться реформи. Так робили інші країни, котрі пройшли цей шлях, зокрема Молдова».

Ще один камінь спотикання – антикорупційна політика. Народні депутати України, які виступали на слуханнях (Ірина Геращенко, Світлана Заліщук, Олена Сотник), звертали особливу увагу на важливість цього питання. «Необхідно запустити Антикорупційне бюро. Сьогодні ми знаємо, що днями має бути призначений його голова (слухання відбулися за день до призначення Артема Ситника на цю посаду. – Ред.). Але це – лише початок. Маємо запровадити конкретні механізми, продемонструвати конкретні досягнення, відкрити реєстри, ухвалити законодавство, яке регулює фінансування партій, та показати Європі, що ми можемо не лише приймати добрі закони, а й імплементувати їх», – уважає народний депутат України Олена Сот­ник («об’єднання «Самопоміч»).

Бурятські танкісти не підуть у консульство

Водночас багато з тих, хто виходив на трибуну, говорили про конфлікт на Донбасі як про голов­ну причину побоювань європейців. Відповідь українських політиків на це була емоційною. «Жодні візи для українців не захистять Європейський Союз від російської агресії, від ескалації конфліктів. Візова стіна не захищає від російських «Градів». Від цього можна захиститися іншим – спільною солідарною позицією тиску на країну­агресора для того, аби виконувалися Мінські домовленості», – заявила Ірина Геращенко. А Перший заступник Голови Верховної Ради України Андрій Парубій влучно зазначив, що «бурятські танкісти Путіна не подаватимуть документи на візи».

Утім, схоже, що Брюссель, котрий не схильний до емоцій, найпевніше, візьме паузу й подивиться, як ухвалені Верховною Радою зміни й нові закони працюватимуть. Вселяє оптимізм той факт, що і Україна, і ЄС розуміють: питання безвізового режиму – це вже питання часу і його вирішення залежатиме від швидкості й ефективності реформ. 　

Лариса МАРИЩЕНКО.