Агресору – РОКована поразка

Українську музичну культуру, й зокрема рок-музику, вже не перше десятиріччя досліджує, аналізує й пропагує літератор Олександр ЄВТУШЕНКО. Нинішня розмова з ним стосується своєрідного шефства відомих українських рок-музикантів над нашими героїчними бійцями на Східній Україні, у зоні боїв із агресором.

– Чи з’явилася українська музика часів Другого Майдану, а надто тепер, під час війни, гідна цих історичних подій?

– Сказав би так: в епоху справді складних епічних випробувань для нації в свідомості музикантів також відбуваються титанічні зрушення. І, відповідно, змінюється музичний матеріал. Насамперед це стосується рок­музикантів. Чому? Бо саме рок – це мова правди. До того ж музиканти виявляють себе в різних іпостасях. Хтось як трибуни: згадаймо лідера формації «Тарута» Їжака, який талановито проявився ще й у ролі ведучого на майданних концертах. Укупі з ним варто згадати Андрія Середу та Славка Вакарчука. Як талановитий карикатурист зарекомендував себе Юрій Журавель (гурт Ot vinta). Особисто мене найбільше вразив гурт «Кому вниз», який ще за кілька тижнів до світлового шоу з мобільними телефонами «Океану Ельзи» на Майдані був першим, хто використав цей прийом...

– Безперечно, з’явилася нова філософія музики, що безпосередньо пов’язана з тематикою пісень, де присутнє все: і кепкування з ворогів, і оспівування героїв. І там дуже багато патріотизму. У цьому сенсі хотілося б відзначити «Козак System», Лесю і Галю Тельнюк, «Мандри», «Гайдамаки», Mad Heads. Нову філософію в музиці можна сформулювати як новий рівень відповідальності творчих людей.

– Щодо музичного волонтерства – воно б’є всі рекорди! Багато музикантів, гуртів, наприклад «Мандри», сполучають свою музичну місію із суто волонтерською. На наших очах постає дивовижний феномен: на Донбас їдуть ті групи, які ніколи не виступали там. І, за свідченням очевидців, люди на Донбасі нині справді відкривають сучасну українську музичну культуру, оцінюють її багатство. Разом із музикантами на Схід їдуть літератори, актори, творча проукраїнська молодь. Невипадково цей рух очолив відомий письменник Сергій Жадан.

– Нещодавно ми втратили Кузьму. Хтось із його колег пов’язав автокатастрофу з війною (радше, в морально­психологічному сенсі).

– Я не став би пов’язувати цю автокатастрофу з війною. Маємо зрозуміти, що Кузьма і в мирний час, і під час війни завжди залишався органічним: щирим, відвертим, із неймовірним почуттям гумору. Трагічні події стали збільшувальним склом для переживань Андрія. Він чудово бачив усі недоліки й військового, й політичного керівництва та брав це дуже близько до серця.

– Думаю, що дуже сильно. Тепер йому неможливо «навішати на вуха локшину», бо люди чітко відрізняють фальш від правди. А подорослішання аудиторії обов’язково приведе й до нової якості музичної культури.

– Безперечно, ці збірки дуже корисні. Насправді, такі матеріали волонтери вже завозять. Роблять це на прохання самих бійців, враховуючи їхні індивідуальні смаки.

– Ні на мить не сумніваюся в ній!　

Розмову вів Юрій ПРИГОРНИЦЬКИЙ.