Зміни в контексті соціальної культури

Вийти з нинішньої кризи Україна може лише шляхом реформ. Але що насправді означає реформувати країну? Щоб розібратися, доведеться відкинути псевдореформаторські ілюзії, зокрема одну з найпоширеніших – начебто для успішності реформ досить виявити так звану політичну волю. Однак, як доводить історичний досвід, політична воля, що не узгоджується з законами соціогенезу (природні закони, за якими виникає й існує суспільне життя людей), неодмінно перетворюється на політичну сваволю. А будь­які спроби реформ, засновані на політичній сваволі, котра ігнорує природні закони соціогенезу, призводять до чергових соціальних деформацій і потрясінь. Саме це і відбувалося досі в Україні, про що свідчить, наприклад, безус­пішність «антикорупційних реформ» у нашій державі. Реформи в Україні мають концептуально узгоджуватися з законами соціогенезу. А для цього потрібно ці закони належним чином усвідомити.

Реформа – це завжди трансформація суспільства за певного соціогенного (що утворює суспільство) фактора. Тобто для появи, існування й зміни суспільства треба, щоб виникав, існував і змінювався соціогенний чинник. Це і означає реформування суспільства, зокрема його розвиток до відповідного рівня. А щоб уможливити такі зміни і розвиток, потрібно цей фактор відкрити (пізнати) для себе.

Виявляється, що зазначений соціогенний чинник – це соціальна культура людей, під якою розуміють ступінь узгодженості волі й свідомості людей із законами соціальної природи. Соціальна культура вміщує, зокрема, політичну, економічну, правову, моральну та інші види культури людини. Отже, будь­яка справжня реформа – це, власне, і є зміна соціальної культури людей, котра й забезпечує зміни в суспільстві.

Закон соціальної природи, яким варто керуватися для здійснення будь­яких реформ, можна сформулювати так: без зміни соціальної культури людей не можна успішно здійснити жодну реформу. Справжньою реформою може бути лише діяльність, що сприяє розвитку соціальної культури. Діяльність, яка не має цієї властивості, є псевдореформаторською.

Якщо проаналізувати в цьому контексті досвід реформи, здійсненої, наприклад, Франкліном Делано Рузвельтом, котра забезпечила подолання Великої депресії у США, то виявляється, що вона призвела саме до зміни соціогенного фактора – соціальної (політичної, економічної, правової, моральної тощо) культури громадян США, а він своєю чергою зумовив прогрес в американському суспільстві. Рушійною силою «японського дива» став сформований реформаторами новий соціогенний чинник – прогресивна соціальна культура японців. Загалом історія надає чимало доказів існування такої закономірності: соціальний прогрес завжди забезпечується розвитком соціогенного фактора – соціальною культурою громадян, тобто рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку соціальної культури його осіб.

До речі, визнаючи існування цієї закономірності й застосовуючи її для соціального прогнозування, можна сформулювати таке прогностичне правило: якщо рівень соціальної культури громадян у країні дуже низький, то ця держава неодмінно стає джерелом небезпеки для інших країн. Приміром, Росія, в якій зазначений соціогенний фактор (тобто політична, економічна, правова і моральна культура громадян) перебуває нині в критичному стані, стала носієм різноманітних загроз безпеці світового співтовариства.

В Україні, на відміну від Росії, започатковано інспірований Майданом процес розвитку (хоч і стихійний!) соціальної культури громадян. Очевидно, це і спровокувало конф­лікт між Росією та Україною.

Сьогодні в Україні історично склалися надзвичайно сприятливі умови для розвитку соціальної культури громадян, і вони мають бути використані для забезпечення успішності тих реформ (політичних, економічних, правових, моральних тощо), які виведуть країну на шлях соціального прогресу. Однак наразі в Україні суть будь­якого реформування зводиться до оперування інституціональними чинниками, тобто до маніпуляцій із законодавством й адміністративними інструментами. Але ці чинники здатні впливати лише на крону, при цьому коріння «дерева» наших суспільних проблем залишається ураженим. Як тут не згадати біблійну метафору: «Камінь, що його будівничі відкинули, наріжним став каменем».

Соціальна культура громадян – це і є той чинник, яким досі зневажали українські реформатори й який неод­мінно має бути покладений в основу реформування України. Ілюзію щодо можливості успішних інс­титуціональних реформ в Україні без вдосконалення зазначеного «людського фактора», яким є соціальна культура громадян, необхідно подолати!

Соціальну культуру громадян не варто ототожнювати з їхньою поінформованістю. Проблема їх розрізнення актуалізується нині у зв’язку з поширенням у суспільстві ілюзії про визначальну роль інформації: начебто наразі інформація визначає соціальний прогрес. Насправді це не так! Інформація – лише інструмент, котрий люди застосовують залежно від стану їхньої соціальної культури, за допомогою якої вони інтерпретують одержувану ними інформацію. Відтак, не можна соціальну культуру громадян підмінити поінформованістю, а тому не ЗМІ як засоби, що поширюють інформацію, вирішують долю народів, а університети й інші просвітницькі заклади, що формують соціальну культуру громадян. Отже, джерелом соціального прогресу в Україні мають визнаватися саме університети.

З огляду на досвід інших країн, для розвитку соціальної культури громадян в українському суспільстві можуть бути використані, зокрема, практика навчання за кордоном української молоді, яка після закінчення навчання «імпортуватиме» передову соціальну культуру в Україну; залучення до державного управління громадян України чи іноземних громадян із розвиненою соціальною культурою; стажування українських фахівців у країнах із розвиненою соціальною культурою; реформування освіти в Україні таким чином, щоб вона сприяла формуванню у громадян прогресивної соціальної (політичної, економічної, правової, моральної тощо) культури.

На нашу думку, лише та реформаторська діяльність, яка супроводжуватиметься розвитком соціальної культури громадян, здатна зробити реформи успішними й забезпечити соціальний прогрес в Україні.

Автор: Олександр КОСТЕНКО