Вода і геополітика

Екологи та політичні експерти пророкують, що війни XXI століття точитимуться не за вуглеводні чи сфери політичного впливу, а за… воду. Саме так, незважаючи на те, що водне дзеркало займає близько 2/3 земної поверхні і з кожним роком дедалі більша площа суші поступається місцем океану через танення льодовиків, спричинене глобальним потеплінням, вода поступово стає вагомішим чинником у геополітичних відносинах.

У світі вже відчувається дефіцит цього, здавалося б, нескінченного ресурсу, який постійно циркулює в природі й нікуди не зникає, як, наприклад, спалена нафта. Та, за прогнозами ЮНЕСКО, швидке зростання населення призведе до того, що за п’ять­десять років нестача води стане однією з головних проблем людства. Порівняно з початком минулого століття рівень споживання зріс майже в десять разів. Кожній шостій людині у світі нині не вистачає чистої води, а кожен третій не має нормальної каналізації.

До 2025 року дефіцит водних ресурсів відчують дві третини мешканців нашої планети. Причиною підвищення рівня споживання води, а відповідно й її вартості, стане збільшення кількості населення, котре в найближчі 30 років, за прогнозами вчених, зросте на 45%. На думку фахівців Міжнародного інституту управління водними ресурсами, прісна вода може закінчитися на Землі вже через 25 років. Тож практично всі політологи та економісти єдині в думці, що в XXI столітті вода стає не просто життєвою необхідністю, а й однією з основних проблем людства і джерелом глобальних зіткнень.

Найбільші запаси прісної води сконцентровані в арктичних і антарктичних льодовиках. А наймісткішим резервуаром прісної води, яку не потрібно розморожувати, є озеро Байкал у Росії. Об’єм води в ньому дорівнює 23 тисячам кубічних кілометрів. При цьому загальний запас питної води в усіх озерах світу становить близько 123 тисяч кубічних кілометрів. Отже, запаси Байкалу сягають більш як 18% загальносвітових. Загалом Росія має 22% запасів прісної води.

На думку члена­кореспондента Російської академії наук Віктора Данилова­Данильяна, до 2025 року майже вся економічно доступна прісна вода буде залучена в господарство, а от воду, яка не використовується, але порівняно доступну, матимуть тільки в Росії, Канаді й Бразилії. За словами вченого, нестача води стане головним чинником стримування розвитку світової економіки, і цим сповна зможе скористатися Росія.

Однак фахівці наголошують: вартість води має зрости щонайменше в десять разів, аби її транспортування на великі відстані мало економічний сенс. До того ж деякі вчені зазначають, що платити такі суми за воду зможуть лише розвинені країни, а вони йдуть шляхом скорочення споживання і розвитку технологій опріснення морської води. Як приклад можна навести Ізраїль. Він розташований у досить посушливому районі, і економія використовуваної для виробництва води тут у п’ять­шість, а в окремих випадках і в десять разів більша, ніж у середньоазіатських республіках.

Нині чиста вода має найвищу за всю історію людства ціну, і вона зростає. За останні п’ять років у США вода подорожчала майже на 30%, у Південній Африці – на 50%, а в Тунісі за десять років – у чотири рази. Українські селяни з тривогою констатують, що молоко доводиться продавати за копійки, а воду купувати за кругленьку суму.

Але доки ціна на воду залишатиметься на нинішньому рівні, доти можливість її транспортування і доставки від джерела до споживача відіграватиме вирішальну роль. Так, живим і наочним прикладом є Кримський півострів. Росія, маючи найбільші у світі водні ресурси, анексувала шмат території, який не здатна забезпечити прісною водою.

Основну масу води Крим отримує із Північнокримського каналу, котрий бере початок у Каховському водосховищі, що на Дніпрі. Канал побудували 1963 року після того, як Кримська область увійшла до складу України. Завдяки цьому на півострові стало можливим ефективне використання сільськогосподарських земель.

Теоретично Крим може обійтися і без дніпровської води, адже люди тут кілька тисячоліть якось жили і без Північнокримського каналу. Та без штучного зрошування землеробство в тамтешніх степах є надто ризикованим через посуху. Саме тому до появи Північнокримського каналу людей на півострові жило значно менше.

Нині дніпровська вода кожної весни зрошує посушливу кримську землю і дає можливість місцевим аграріям вирощувати найрізноманітніші сільськогосподарські культури. Відсутність води позбавить кримчан не тільки ялтинської цибулі чи джанкойських персиків, огірків та помідорів. Без поливу на півострові неможливо вирощувати кукурудзу та зернові – основу корму для худоби та свиней. Отже, немає води – немає виробництва м’яса і молока. Їх доведеться завозити, а це «плюс» до ціни і «мінус» тисяч робочих місць. Без води – ані їжі, ані грошей. На жаль, засліплені пропагандою, охочі отримувати високу пенсію і померти в Росії кримчани не усвідомлюють цієї істини.

Фахівці запевняють: на півострові немає повноцінної альтернативи дніпровській воді. Потужності наявних систем зрошування, які живляться із місцевих річок, м’яко кажучи, далекі від ідеалу, а тамтешні водні артерії просто фізично не здатні забезпечити водою всю площу Криму.

Щоправда, потреби степової частини півострова в питній воді можна задовольнити за допомогою свердловин. Але для поливу така вода буде надто дорогою, відповідно й собівартість продуктів зросте у кілька разів. Артезіанська вода на півострові залягає досить глибоко, у багатьох місцях – до 200 метрів. Та й запаси підземних вод Криму далеко не безмежні. Окрім того, екологи попереджають про можливу екологічну шкоду від масового добування води зі свердловин і порушення водного балансу на півострові. Також теоретично можливо налагодити опріснення води, проте в такому разі найактуальнішим стане цінове питання.

Тож нині, коли Крим окупований Росією, Північнокримський канал є одним із наших козирів у боротьбі за територіальну цілісність України і півострів зокрема. Утім, він також є приводом для подальшого просування ворожих військ углиб України. Росія розуміє: без забезпечення кримського сільського господарства водою переконувати кримчан, що їхній рівень життя не погіршиться, буде дедалі складніше. Адже Крим – це не лише туристичний бізнес, в якому задіяно близько 5% мешканців півострова, Крим – це зернові, фрукти, овочі та інші дари природи, котрі не гинуть від посухи, а дозрівають, дякуючи кримському сонцю і дніпровській воді.

Звісно, така розстановка сил у цьому конфлікті зберігатиметься лише доти, доки людство не вичерпає водні ресурси настільки, що доставка води, наприклад, танкером, стане рентабельною. «Країна­бензоколонка» може перетвориться на «країну­водокачку», і все піде за вже знайомим сценарієм. Та будемо сподіватися, що Людина таки зробить відповідні висновки і з розумом витрачатиме ресурс, який, до речі, становить 80% її самої.

Автор: Тарас РОМАНЮК